Search:

Антропонімна номінація осіб у гумористичному творі (на матеріалі твору П. Загребельного "Левине серце")

У нетрадиційній розкутій композиції «Левине серце» у навмисному змішуванні серйозного і комічного стилів оригінального твориться веселий епос про життя села і справи літературні. Сполучення небачене, несподіване, інколи навіть трохи зухвале, а то й недоречне. Але воно дозволяє автору по-своєму поєднати книжку мудрість з дотепними сільськими билицями, одну з бурлеском, комічне шарування, самоіронію з серйозними роздумами про людей села. А вони, люди, в його примхливій оповіді постають вельми колоритними фігурами…[3]

Мета роботи передбачає розв’язання таких завдань: проаналізувати антропонімну номінацію осіб у романі П. Загребельного «Левине серце», зібрати антропонімний матеріал роману, дослідити стилістичні особливості антропонімної номінації зокрема їх роль для створення гумористичного тла твору, з’ясувати структурні особливості антропонімної номінації (порахувати прізвища, імена, прізвиська).Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається з вступу, основної частини, таблиці підрахунків, висновку, а також сюди входить додаток в якому вказано список скорочень, що були використані в роботі.

Розділ 1. Структурно-семантичний і стилістичний аналіз антропонімної номінації осіб у гумористичному творі (на матеріалі твору П. Загребельного «Левине серце»)

Не буде великим перебільшенням сказати, що літературно-художня антропоніміка така ж давня, як і літературно-художня творчість. Адже від найдавніших часів письменники, називаючи персонажів, мусіли володіти певними емпіричними знаннями у галузі літературно-художньої антропоніміки.

Лише в 60-70 роках Ю. Карпенко, І. Сухомлинський, В. Галич та ін. досліджуючи літературно-художню антропоніміку відомих українських письменників, заклали фундамент нової галузі української ономастики – літературно-художньої антропоніміки.

Окрім власних імен персонажів, звичайний процент у корпусі номінативних ЛХА становлять прізвища персонажів. Номінативні прізвища умовно поділяються на дві групи: 1) етимологічно непрозорі; 2) етимологічно прозорі, доантропонімна семантика яких не узгоджується з енциклопедичною характеристикою денотата-персонажа.

Українська літературно-художня антропонімія виступає мовно-стилістичним засобом у творенні двоякого національно нейтрального тла творів: українського та неукраїнського чи інонаціонального, тобто ідентифікує українську чи неукраїнську національність персонажів. Український антропонімний фон, у порівнянні з інонаціональним, відзначається детальністю, кількісним структурним багатством, що проявляється часто не тільки у відтворенні типових загальнонаціональних рис української антропонімії, але й регіональних особливостей.

Найпоширенішим мовностилістичним засобом творення українського регіонального колориту виступають ЛХА, які містять у своїй структурі специфічні діалектні риси (фонетичні, лексичні, рідше граматичні та словотворчі). У романі П. Загребельного також зрідка трапляються такі ЛХА: Зінька, Полоніна, Котя.

Уневиразнення національного компонента омонімічного значення або підміна його релігійним в літературно-художній антропонімії є явищем характеристичним. Наприклад: Іван, Марія – ці імена вказують на належність їх носіїв до християнської общини і не несуть практично жодної інформації про їх національність. З часом християнські імена, адаптувавшись, набули ще й національних конотацій, навіть коли їх носіями були духовні особи.

Такий ЛХА, як Ваня виник в результаті насильницької більш або менш прихованої денаціоналізації, а тому такий ЛХА слід вважати характеристичним.

У радянський час, намагаючись приховати русифікаторську суть, ЛХА типу Ваня і подібних до нього почали кваліфікувати як інтернаціональні, навіть радянські.

ЛХА Спартак, який вживається один раз у романі «Левине серце», ідентифікує представника «нової нації» - радянської.

Національне та регіональне в літературно-художній антропонімії проявляється на двох рівнях: в одних випадках ЛХА служать мовностилістичним засобом національної чи регіональної ідентифікації персонажа або ж створюють певний національний чи регіональний колорит; в інших – служать засобом констатації певного рівня національної свідомості персонажа, що може супроводжуватися й авторською оцінкою.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 


Подібні реферати:

Роман Іваничук

Імя Романа Іваничука як письменника пов’язується в читкацькій уяві передусім з його історичними романами “Червоне вино”, “Манускрипт з вулиці Руської”, “Вода з каменю” та “Четвертий вимір”. Вони займають на сьогодні основне місце у його творчому доробку,стали вагомим набутком української прози. Саме за історичні романи письменник удостоєний Державної премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка. Та в його історичній романістиці видно не просто зображення тих чи інших подій минулого, не реконструкцію тих чи інших періодів, а постановку ...

Мова творів Григорія Сковороди

Короткий Вступ: Мова і стиль Г. Сковороди — засіб вираження його просвітительських ідей, його ставлення до різних явищ ду­ховного життя людини, а також висловлення свого почут­тя краси природи, її величі. Вживання Сковородою в поетичній практиці традиційної книжної мови, що була сумішшю українських, російських і старослов'янських елементів. Історична зумовленість цього явища вияв тут і певної обмеженості письменника, суперечливості його естетичних поглядів. Орієнтація в творчій практиці Сковороди на зразки народної ...

Євген Гуцало – життєвий творчий шлях

Письменник надзвичайно багатогранного й caмобутнього таланту, дивовижної працездатності, він! перебував у розпалі своїх творчих сил і ще зробив би дуже багато, якби доля виявилася щедрішою до нього. Він мав би подолати ще не один «виток спіралі», знову : й знову подивувавши нас якоюсь несподівано відкритою художньою гранню, оригінальним поворотом і у своєму естетичному світосприйнятті, жанрово-стильовому самовиявленні. Його творча біографія саме так мені й уявляється — як витки спіралі, де до вже заявленого, знайомого, ...