Search:

Павло Бут

Щоб виграти час для організації каральної експедиції, Конецпольський надсилає до повстанців шляхтичів Петра Коморовського і Станіслава Сокола, які мали змусити Павлюка відмовитися від продовження повстання, «інакше його чекає жорстока розправа». Павлюк прийняв послів у Чигирині, довго розмовляв з ними, але від свого не відмовився. Єдине, що зробив — надіслав до Конецпольського Василя Білоцерківця і Степана Засименка, щоб вони пояснили мотиви повстання.

Переговори зайшли в глухий кут: Конецпольський посилив підготовку до виступу.

Павлюк також зміцнював військо. З цією метою він їде на Запорожжя, щоб набрати козаків та взяти гармати, а за себе лишає Карпа Скидана.

Довідавшись про наказ Конецпольського Миколі Потоцькому — негайно стягнути до Бара жовнірів, — Скидан вживає заходів: захоплює Черкаси, укріплює їх, як і Павлюк, розсилає універсали та звернення, пропонуючи «всім простим людям християнського роду» приєднуватися до повстанців для збройної боротьби з гнобителями, які, «задумавши проти нас злий намір і забувши страх Божий, ідуть на Україну, за Дніпро, хочуть перетворити на прах як військо, так і козацьких панських підданих».

Відгукуючись на ці звернення, до повстанців приходили нові й нові групи людей. 14 жовтня 1637 р. Скидан визначив район зосередження повстанських сил — містечко Мошни. А 28 жовтня з Бара на Білу Церкву виступило 6 тис. коронне військо, очолюване писарем польським коронним Домініком Казановським, стражником військовим Юрієм Ловчицьким, брацлавським воєводою Станіславом Потоцьким та хмельницьким старостою Миколою Стогнєвим.

На жаль, Павлюк, ведучи переговори з кримським ханом Інаєт-Гіреєм про допомогу, забарився з виходом із Запорожжя і 4 грудня 1637 р., коли основні сили Потоцького, переправившись через Сахнів міст на правий берег Росі, вже зайняли позиції на південно-східній околиці с. Кумейки, він лише підходив сюди з артилерією і чотирма тисячами козаків. Стільки ж довелося залишити на Запорожжі для захисту від татар. Слід зазначити й те, що карателі були озброєні по-справжньому, а повстанці — чим попало. Рідко хто мав рушницю чи шаблю — їх заміняли рогатини та сокири. Звісно, це не могло не вплинути на хід боротьби та її наслідки.

6 грудня Павлюк на чолі повстанців вийшов з Мошон і «пішов обозом; на поляків до села Кумейки». Він звертається з універсалом до повсталих із закликом стати проти королівського війська і знову нагадує, щоб кожний, «хто називає себе товаришем нашим, зразу ж підіймався за віру християнську і золоті вольності наші, які ми кров'ю заслужили. А скільки у тих містах, Корсуні і інших, спустошено церков, а в селах вирізано дітей і жінок».

Учасники походу російські люди Савка Тимофіїв та Дениско Кондратіїв згодом свідчили в Севську воєводам: «А так де выйшли они (Павлюк з військом.— Авт.) из Запорог о постояли, вышел только с неделю в обозе и вскоре де у них бой с поляками от Мошен в 10-ти верстах у Сахнова мосту, а было де на бою в сборе всех черкас тисяч з десять. А в другом де месте по другой стороне Днепра было козаков в сборе 8 000 и тем де козакам, которые стояли за рекою за Днепром, помоч было немочно, что де в те поры река Днепр почал только становитца и судми де по леду не мочно было перейтить. А поляки де все в те поры были в сборе готовы, а козакам де не дали всем из городков собратца, тем же козаком и побили поляки».

Табір Павлюка був повністю оточений, однак продовжував відбивати напади ворога. Становище стало критичним, коли жовніри пробилися до обозу й зірвали порох. Щоб поповнити боєприпаси, Павлюк з невеликим загоном продерся крізь вороже кільце і попрямував до Чигирина, де знаходились селітряні варниці. Замість себе він залишив полковника Дмитра Гуню.

Незважаючи на всі зусилля королівських військ, повстанцям таки вдалося вирватися з кільця й пробитися до містечка Боровиці. Але Конецпольський не припиняв переслідування, і невдовзі повстанців було оточено. Табір відрізали від води, провіанту, боєприпасів.

У цей час оточені отримали листа урядового комісара у козацьких справах Адама Киселя, у якому той запевні що кожен, хто припинить збройний опір — буде помилуваний. Такого ж листа надіслав і С. Потоцький, поставиві умовою «видати Павлюка, Томиленка, Скидана і іншу старшину», яким обіцяв дарувати життя.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Подібні реферати:

УПА у період з 1939 до 1956рр.

Напередодні ІІ-ї світової війни 23 серпня 1939 р. було підписано радянсько-німецький пакт про ненапад (“пакт Ріббентропа-Молотова”), за яким Польща була поділена між СРСР та Німеччиною. 1 вересня 1939 р. Гітлер напав на Польщу. Тут було створене Польське генерал-губернаторство, що стало частиною Німеччини, до якого увійшли Лемківщина, Підляшшя, Холмщина. 17 вересня 1939 р. частини Червоної армії під командуванням маршала Тимошенка перетнули радянсько-польський кордон і увійшли на територію південно-східної Польщі (Західної ...

Іван Мазепа

Іван Мазепа (20.3. 1639 – 21/22. 9. ст.ст. 1709), гетьман України (1687 – 1709рр.), великий діяч української державності, син Степана Адама М. і Марини з Мокієвських М., народився в селі Мазепинцях на Білоцерківщині, вчився у Києво-Могилянській Колегії і в єзуїтській колегії у Варшаві. Був “покойовим” у короля Яна Казіміра, який послав його для завершення освіти за кордон; 1656 – 1659 рр. був у Німеччині, Італії, Франції і Нідерландах, де вивчав мови іншу артилерійську справу. По повороті до Польщі Мазепа продовжував службу ...

Коліївщина

«ЗА СВЯТУЮ ПРАВДУ-ВОЛЮ РОЗБОЙНИК НЕ СТАНЕ» 235 років тому польська шляхта за сприяння російських царських військ потопила в крові селянське повстання на Правобережній Україні, яке увійшло в історію під назвою Коліївнища Посіяли гайдамаки в Україні жито, та не вони його жали У ЛЮТОМУ 1769 року у містечку Кодня на Житомирщині розпочав свою чорну справу спеціально ство­рений для розправ над полоненими гайдамаками трибунал. Судовище проходило під «патронатом» тодіш­нього регіментаря Української диві­зії Ю. Стемпковського. ...