Search:

Павло Бут

Щоб виграти час для організації каральної експедиції, Конецпольський надсилає до повстанців шляхтичів Петра Коморовського і Станіслава Сокола, які мали змусити Павлюка відмовитися від продовження повстання, «інакше його чекає жорстока розправа». Павлюк прийняв послів у Чигирині, довго розмовляв з ними, але від свого не відмовився. Єдине, що зробив — надіслав до Конецпольського Василя Білоцерківця і Степана Засименка, щоб вони пояснили мотиви повстання.

Переговори зайшли в глухий кут: Конецпольський посилив підготовку до виступу.

Павлюк також зміцнював військо. З цією метою він їде на Запорожжя, щоб набрати козаків та взяти гармати, а за себе лишає Карпа Скидана.

Довідавшись про наказ Конецпольського Миколі Потоцькому — негайно стягнути до Бара жовнірів, — Скидан вживає заходів: захоплює Черкаси, укріплює їх, як і Павлюк, розсилає універсали та звернення, пропонуючи «всім простим людям християнського роду» приєднуватися до повстанців для збройної боротьби з гнобителями, які, «задумавши проти нас злий намір і забувши страх Божий, ідуть на Україну, за Дніпро, хочуть перетворити на прах як військо, так і козацьких панських підданих».

Відгукуючись на ці звернення, до повстанців приходили нові й нові групи людей. 14 жовтня 1637 р. Скидан визначив район зосередження повстанських сил — містечко Мошни. А 28 жовтня з Бара на Білу Церкву виступило 6 тис. коронне військо, очолюване писарем польським коронним Домініком Казановським, стражником військовим Юрієм Ловчицьким, брацлавським воєводою Станіславом Потоцьким та хмельницьким старостою Миколою Стогнєвим.

На жаль, Павлюк, ведучи переговори з кримським ханом Інаєт-Гіреєм про допомогу, забарився з виходом із Запорожжя і 4 грудня 1637 р., коли основні сили Потоцького, переправившись через Сахнів міст на правий берег Росі, вже зайняли позиції на південно-східній околиці с. Кумейки, він лише підходив сюди з артилерією і чотирма тисячами козаків. Стільки ж довелося залишити на Запорожжі для захисту від татар. Слід зазначити й те, що карателі були озброєні по-справжньому, а повстанці — чим попало. Рідко хто мав рушницю чи шаблю — їх заміняли рогатини та сокири. Звісно, це не могло не вплинути на хід боротьби та її наслідки.

6 грудня Павлюк на чолі повстанців вийшов з Мошон і «пішов обозом; на поляків до села Кумейки». Він звертається з універсалом до повсталих із закликом стати проти королівського війська і знову нагадує, щоб кожний, «хто називає себе товаришем нашим, зразу ж підіймався за віру християнську і золоті вольності наші, які ми кров'ю заслужили. А скільки у тих містах, Корсуні і інших, спустошено церков, а в селах вирізано дітей і жінок».

Учасники походу російські люди Савка Тимофіїв та Дениско Кондратіїв згодом свідчили в Севську воєводам: «А так де выйшли они (Павлюк з військом.— Авт.) из Запорог о постояли, вышел только с неделю в обозе и вскоре де у них бой с поляками от Мошен в 10-ти верстах у Сахнова мосту, а было де на бою в сборе всех черкас тисяч з десять. А в другом де месте по другой стороне Днепра было козаков в сборе 8 000 и тем де козакам, которые стояли за рекою за Днепром, помоч было немочно, что де в те поры река Днепр почал только становитца и судми де по леду не мочно было перейтить. А поляки де все в те поры были в сборе готовы, а козакам де не дали всем из городков собратца, тем же козаком и побили поляки».

Табір Павлюка був повністю оточений, однак продовжував відбивати напади ворога. Становище стало критичним, коли жовніри пробилися до обозу й зірвали порох. Щоб поповнити боєприпаси, Павлюк з невеликим загоном продерся крізь вороже кільце і попрямував до Чигирина, де знаходились селітряні варниці. Замість себе він залишив полковника Дмитра Гуню.

Незважаючи на всі зусилля королівських військ, повстанцям таки вдалося вирватися з кільця й пробитися до містечка Боровиці. Але Конецпольський не припиняв переслідування, і невдовзі повстанців було оточено. Табір відрізали від води, провіанту, боєприпасів.

У цей час оточені отримали листа урядового комісара у козацьких справах Адама Киселя, у якому той запевні що кожен, хто припинить збройний опір — буде помилуваний. Такого ж листа надіслав і С. Потоцький, поставиві умовою «видати Павлюка, Томиленка, Скидана і іншу старшину», яким обіцяв дарувати життя.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Подібні реферати:

Промисловість України в пореформений період

Зростаючі потреби в машинах змовили розвиток машинобудівної промисловості, яка почала створюватися в Україні з кінця XVIII ст. Її представляли мідярні, чавуноливарні та машинобудівні заводи. На початку XIX ст. в губерніях України налічувалось 10 мідярень, у 1860 p. їх було вже 17. Незважаючи на те, що основна частина мідярень на час реформи 1861 p. ще не вийшла з мануфактурної стадії, їм належала важлива роль як у постачанні обладнання винокурній і цукровій промисловості, так і в задоволенні різноманітних потреб населення. ...

Люблінська унія 1569 р. та її наслідки для України. Брестська унія та посилення національного гніту

План. 1. Люблінська унія 1569 р. та її наслідки для України. 1.1. Передумови Люблінської унії. 1.2. Люблінський сейм 1569 р. та прийняття унії. 1.3. Наслідки Люблінської унії для України. 2. Брестська унія та посилення національного гніту. 2.1. Передумови Брестської унії. 2.2. Боротьба навколо Брестської унії 1596 р. та її укладення. 2.3. Посилення національного гніту в Україні наприкінці XVI – в першій половині XVII cт. 1.Люблінська унія 1569 р. та її наслідки для України. 1.1.Передумови Люблінської унії. Грунт ...

Політичний курс Директорії

Внутрішня політика У початковий етап існування Директорії у виробленні її політичного курсу активну роль відіграв Володимир Винниченко. Відразу після зайняття Києва (18 гридня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд розділів, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. ...