Search:

Проектний аналіз в інвестиційній діяльності, його складові

Розробка та реалізація інвестиційного проекту (насампе­ред виробничого спрямування) проходить тривалий шлях від ідеї до випуску продукції. В умовах ринку цей період прийнято роз­глядати як життєвий цикл інвестиційного проекту або інвес­тиційний цикл, який охоплює три фази: передінвестиційну (попередні дослідження до остаточного прийняття інвестиційного рішення); інвестиційну (проектування, укладання договорів, підряду, будівництво); виробничу (етап експлуатації знову створених об’єктів).

Механізм проведення постійного нагляду та кон­тролю за процесом освоєння інвестицій заведено називати моніторингом інвестиційних проектів.

Загальна процедура впорядкування інвестиційної діяль­ності по відношенню до конкретного проекту формалізується у вигляді так званого проектного циклу (спрощена форма інвес­тиційного циклу), який має такі етапи: формулювання проекту (ідентифікація), розробка (підготовка) проекту, експертиза проекту, здійснення проекту, оцінка результатів.

Після проведення усіх досліджень, які передують прий­няттю інвестиційного рішення, необхідно скласти певний підсум­ковий документ, який дозволить інвестору та підприємцю не ли­ше прийняти, а й зафіксувати, що і коли належить зробити, щоб виправдалися сподівання на ефективність проекту. Для цього складається бізнес-план, який є головним інструментом для відбиття підприємницької ідеї.

Бізнес-план — це стандартний документ, у якому детально обґрунтовуються концепція призначеного для реалізації реального інвестиційного проекту і наводяться основні його технічні, еко­номічні, фінансові та соціальні характеристики.

Важливим етапом інвестиційного процесу є проведення аналізу потенційних проектів, який хоча й не залежить від інвестиційної політики держави, але має великий вплив на прийняття майбутніх рішень. В умовах досконалої конкуренції критерієм ефективності інвести­ційного проекту є рівень прибутку, що отриманий на вкладений капітал. При цьому прибутковістю буде не тільки приріст капіталу, а такий темп його зростання, який повністю компенсує загальну зміну купівельної спроможності грошей протягом досліджуваного періоду, забезпечує міні­мальний рівень прибутковості і покриває ризик інвестора, який пов'яза­ний зі здійсненням проекту.

Існують два основні підходи до вирішення проблеми оцінки прибут­ковості інвестиційного проекту, які залежно від врахування зміни вартос­ті грошей в часі передбачають використання двох груп показників ефек­тивності інвестицій:

1) прості або статичні;

2) методи дисконтування.

Підприємство, що вирішило реалізувати інвестиційний проект, рідко може обійтися власними фінансовими ресурсами. Коли їх не вистачає, можна одержа­ти необхідні йому ресурси через емісію акцій або використання позичкових кош­тів, для чого випустити облігації або інші боргові зобов'язання, звернутися до різних фінансових інститутів (банки, страхові компанії) за одержанням позички.

Головним принципом участі банку (інвестора) у фінансуванні проекту виступає його впевненість у реальності генерування потоків готівки, які забезпечують покриття боргу та відсотків за ним. Банк та інші учасники проекту розподіляють між собою відповідальність за реалізацію проекту, що підтверджується часткою інвестиційного ризику, яку бере на себе та чи інша сторона.

Регрес — це право кредитора пред'являти зворотні фінансові вимоги до позичальника. Це право робить неможливим припинення інвестиційного проекту. Право регресу регла­ментує відносини серед суб'єктів інвестиційного процесу. Збільшення (посилен­ня) регресу призводить до погіршення коефіцієнта боргу, його покриття і відпо­відно до зменшення забезпеченості боргу. Посилення регресу підвищує інвести­ційні ризики з боку позичальника і відповідно зменшує вартість позички.

Українська економіка відчуває велику потребу у зростанні капіталу. Підпри­ємство будь-якої форми власності, якщо йому не байдуже власне майбутнє, обов'язково залучає капітал для розширення виробництва, використовуючи при цьому альтернативні способи чи їх комбінації. Природно, перш за все, що для цих цілей необхідний всебічний порівняльний аналіз кожного способу, оцінка його недоліків та переваг, що дасть можливість прийняти правильне рішення щодо інвестування.

Акціонування є найбільш розповсюдженим способом залучення капіталу на ін­вестиційній (початковій) стадії проекту. Залучається капітал шляхом емісії простих та привілейованих акцій, що розміщуються серед юридичних та фізичних осіб.

Самофінансування — це спосіб фінансування компанією власних дій за раху­нок чистого прибутку (не розподіленого серед акціонерів). У США широкого розвитку набуло наділення корпорацією своїх працівників акціями.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 


Подібні реферати: