Search:

Українська мова, її походження, вивчення і захист

Певну роль в утвердженні народної української мови відіграла також творчість мандрівних дяків — недовчених спудеїв, які залишивши навчання, заробляли на прожиття літературно-театральними виставами. Іноді вони створювали високі зразки поезії, яка була названа “нищинською” за те, що об’єктом їхнього зображення були “нищі школьні” (школярі, що вдавалися до старцювання). Ця поезія часто відзначалася жартівливим бурлескним тоном, який поєднувався з “високим” стилем біблійних сюжетів. Такі риси бурлескного стилю добре відомі з “Енеїди” Івана Котляревського.
Блискучі зразки “нищинської” поезії залишив подільський мандрівний дяк Петро Попович-Гученський.
На початку ХVІІІ ст. українська мовна єдність була порушена реформами московського царя Петра. Його правописна реформа внесла певні розбіжності і в українські правописні норми. Східна Україна, перебуваючи в складі Московської держави, прийняла петрову “гражданку” (гражданський, тобто спрощений шрифт і алфавіт), а західні землі під Польщею продовжували користуватися кирилицею.
Взагалі, становлення української літературної мови в західноукраїнських землях було складним. Після майже 400-річного польського панування Західна Україна в 1772 p. потрапила до складу Австрії, а пізніше Австро-Угорщини. Уряд не був зацікавлений у тому, щоб народ України навчався рідною мовою, запроваджувалася німецька та польська мови. Щоправда, у Львівському університеті та Львівській семінарії вивчалася руська мова, але це тривало недовго. У 1833 р. у Львівській семінарії утворився гурток ентузіастів під назвою “Руська трійця”: Маркіян Шашкевич, Яків Головацький, Іван Вагилевич. Вони склали програму з народознавства, за якою збирали старі рукописи, грамоти, казки, легенди; записували назви сіл, річок, озер, одягу; складали описи свят Купала, Коляди, весіль, похоронів; вивчали народні промисли, господарство, ремесла тощо. У 1837 p. з’явилась їхня перша книжечка “Русалка Дністровая”, яка на повний голос заявила про існування української народної мови, про нерозривний зв’язок “західних” українців зі “східними”. І це в той час, коли між Західною і Східною Україною пролягав кордон двох держав. Книги з Великої України потрапляли до Маркіяна Шашкевича та його друзів з труднощами, але вони були провідниками на шляху творення спільноукраїнської мови.

Австрійський уряд намагався впровадити на українських землях латинську абетку — “абецадло” і рекомендував своїм підданим вивчати німецьку мову “ради їхньої особистої вигоди”. “Руська трійця” виступила проти переведення руської мови на польське абецадло; Маркіян Шашкевич написав статтю “Азбука і абецадло”, де обгрунтував неприпустимість такої заміни. Вже з ХVІІІ ст. почалося непорозуміння з приводу українського правопису. Московити обурювалися, що українці літеру Ъ вимовляють як і, а літеру И читають як Ы. Почався тиск на українську школу і церкву. Наприклад, за московським наказом замість “Світ Христов просвіщаєт всіх” мусили вимовляти “Свєт Хрістов просвєщаєт всєх”. Попи намагалися догоджати Москві, а школа вчила читати всі літери так, як читають у Московії. Ці “традиції” насаджувані кілька століть церквою і школою, виявилися такими живучими, що й нині серед науковців давньоруські тексти часто читаються по-російськи. Звідси й помилкове враження, що давньоруська мова ближча до російської. Де ж тут довести українське походження староруських текстів?
Серед письменників початку ХІХ ст. ще була жива узвичаєна українська вимова Ъ та И. По-українськи їх вживав Іван Котляревський. Він користувався правописом, який мовознавці назвали етимологічним. Так писали і вчені-філологи Осип Бодянський, Михайло Максимович. Але школа, яка постійно навчала читати Ъ як Є, остаточно знищила залишки української вимови цих літер. Тому Григорій Квітка-Основ’яненко, Євген Гребінка, Тарас Шевченко перейшли на російську абетку (в російський вимові) для передачі українських слів: “добре робы”, “билый”, “блызькый” тощо. Це давало змогу простому людові, який вчився в церковних школах, читати так, як йому було звичніше, при тому розуміючи, що це українська мова.
Реформу такого правопису зробив Пантелеймон Куліш. Його правопис був названий “кулішівкою”. Він скасував літеру Ы, а замість Ъ впровадив І, замість йотованого Е — Є. Але літера Ъ не зразу була скасована, її вживали для позначення роздільної вимови в середині слів (як сучасний апостроф) та в кінці слів: “бьємь” (б’єм). Для звука ЙО вживали запозичене зі шведської Ё (ёго, до нёго). Літери Ї ще не було.
Корректива “кулішівки” зроблена в 1870 p. Було відкинуто Ъ у кінці слова і залишено тільки в середині (для роздільної вимови), а також додано літеру І.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7 


Подібні реферати:

Мовний етикет українців

Мовленнєвий етикет Норми і правила поведінки, що їх сповідує національна спільнота, – відтворюють рівень і стан її зрілості, досконалості, цивілізованості, самодостатності. Бо взаємини між людьми віддзеркалюють саму сутність народної психіки, народного характеру. Українство із споконвіку притаманними йому рисами – доброзичливістю, чутливістю, гуманізмом, етичною культурою – виробило розвинуту систему мовленнєвого етикету – умовних стереотипів спілкування, в підґрунті яких – прагнення до порозуміння, злагоди, ґречності. ...

Усне ділове спілкування, публічний виступ, телефонна розмова

Зміст Вступ І Усне ділове мовлення 1.1 Публічний виступ 1.2. Телефонна розмова 1.3. Візитна картка ІІ Форми ввічливості Висновки Література ВСТУП У час інформаційного суспільства важливу роль, майже провідну, у сфері міжособистісного спілкування займають новітні технології зв’язку. Світ характеризується динамічністю, мобільністю, швидким розвитком будь-яких явищ. Людина вже не в змозі зупинитися на хвилину аби не втратити дорогоцінного часу. Не вистачає часу на зустрічі, прогулянки, ...

Розвиток української термінографії

Термінологічне словникарство кінця 40–50-х років ХХ століття успадкувало від попередніх десятиліть і багаті національні традиції термінографії Наукового товариства імені Шевченка, Інституту української наукової мови, і наслідки її тотального винищення у 30-х роках. У цей час термінологічні словники друкувалися поодинокими виданнями. Першою лексикографічною працею, яка вийшла в повоєнні роки, був латинсько-українсько-російський словник медичної термінології (укладач М.Ф.Книпович). У кінці 50-х років розвиток науки, техніки, ...