Search:

Українська мова, її походження, вивчення і захист

Певну роль в утвердженні народної української мови відіграла також творчість мандрівних дяків — недовчених спудеїв, які залишивши навчання, заробляли на прожиття літературно-театральними виставами. Іноді вони створювали високі зразки поезії, яка була названа “нищинською” за те, що об’єктом їхнього зображення були “нищі школьні” (школярі, що вдавалися до старцювання). Ця поезія часто відзначалася жартівливим бурлескним тоном, який поєднувався з “високим” стилем біблійних сюжетів. Такі риси бурлескного стилю добре відомі з “Енеїди” Івана Котляревського.
Блискучі зразки “нищинської” поезії залишив подільський мандрівний дяк Петро Попович-Гученський.
На початку ХVІІІ ст. українська мовна єдність була порушена реформами московського царя Петра. Його правописна реформа внесла певні розбіжності і в українські правописні норми. Східна Україна, перебуваючи в складі Московської держави, прийняла петрову “гражданку” (гражданський, тобто спрощений шрифт і алфавіт), а західні землі під Польщею продовжували користуватися кирилицею.
Взагалі, становлення української літературної мови в західноукраїнських землях було складним. Після майже 400-річного польського панування Західна Україна в 1772 p. потрапила до складу Австрії, а пізніше Австро-Угорщини. Уряд не був зацікавлений у тому, щоб народ України навчався рідною мовою, запроваджувалася німецька та польська мови. Щоправда, у Львівському університеті та Львівській семінарії вивчалася руська мова, але це тривало недовго. У 1833 р. у Львівській семінарії утворився гурток ентузіастів під назвою “Руська трійця”: Маркіян Шашкевич, Яків Головацький, Іван Вагилевич. Вони склали програму з народознавства, за якою збирали старі рукописи, грамоти, казки, легенди; записували назви сіл, річок, озер, одягу; складали описи свят Купала, Коляди, весіль, похоронів; вивчали народні промисли, господарство, ремесла тощо. У 1837 p. з’явилась їхня перша книжечка “Русалка Дністровая”, яка на повний голос заявила про існування української народної мови, про нерозривний зв’язок “західних” українців зі “східними”. І це в той час, коли між Західною і Східною Україною пролягав кордон двох держав. Книги з Великої України потрапляли до Маркіяна Шашкевича та його друзів з труднощами, але вони були провідниками на шляху творення спільноукраїнської мови.

Австрійський уряд намагався впровадити на українських землях латинську абетку — “абецадло” і рекомендував своїм підданим вивчати німецьку мову “ради їхньої особистої вигоди”. “Руська трійця” виступила проти переведення руської мови на польське абецадло; Маркіян Шашкевич написав статтю “Азбука і абецадло”, де обгрунтував неприпустимість такої заміни. Вже з ХVІІІ ст. почалося непорозуміння з приводу українського правопису. Московити обурювалися, що українці літеру Ъ вимовляють як і, а літеру И читають як Ы. Почався тиск на українську школу і церкву. Наприклад, за московським наказом замість “Світ Христов просвіщаєт всіх” мусили вимовляти “Свєт Хрістов просвєщаєт всєх”. Попи намагалися догоджати Москві, а школа вчила читати всі літери так, як читають у Московії. Ці “традиції” насаджувані кілька століть церквою і школою, виявилися такими живучими, що й нині серед науковців давньоруські тексти часто читаються по-російськи. Звідси й помилкове враження, що давньоруська мова ближча до російської. Де ж тут довести українське походження староруських текстів?
Серед письменників початку ХІХ ст. ще була жива узвичаєна українська вимова Ъ та И. По-українськи їх вживав Іван Котляревський. Він користувався правописом, який мовознавці назвали етимологічним. Так писали і вчені-філологи Осип Бодянський, Михайло Максимович. Але школа, яка постійно навчала читати Ъ як Є, остаточно знищила залишки української вимови цих літер. Тому Григорій Квітка-Основ’яненко, Євген Гребінка, Тарас Шевченко перейшли на російську абетку (в російський вимові) для передачі українських слів: “добре робы”, “билый”, “блызькый” тощо. Це давало змогу простому людові, який вчився в церковних школах, читати так, як йому було звичніше, при тому розуміючи, що це українська мова.
Реформу такого правопису зробив Пантелеймон Куліш. Його правопис був названий “кулішівкою”. Він скасував літеру Ы, а замість Ъ впровадив І, замість йотованого Е — Є. Але літера Ъ не зразу була скасована, її вживали для позначення роздільної вимови в середині слів (як сучасний апостроф) та в кінці слів: “бьємь” (б’єм). Для звука ЙО вживали запозичене зі шведської Ё (ёго, до нёго). Літери Ї ще не було.
Корректива “кулішівки” зроблена в 1870 p. Було відкинуто Ъ у кінці слова і залишено тільки в середині (для роздільної вимови), а також додано літеру І.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7 


Подібні реферати:

Даль Володимир Іванович

План 1. Біографія 2. Даль і Пушкін 3. Даль і Шевченко 4. Літературна діяльність Володимира Даля 1. Біографія У листопаді 2001 року виповнилося 200 років із дня народження Володимира Івановича Даля, козака Луганського, як він сам себе називав. Якби навіть він створив “Толковый словарь живого великорусского языка” науковець, вже прославив би своє ім'я. Цій роботі В. І. Даль присвятив близько піввіку! Але Даль був не тільки лексикографом, а й талановитим хірургом, етнографом, морським офіцером, інженером-самоучкою, ...

Давність української мови

Займаючись довший час порівнянням арійських мов, я прийшов до висновку, що українська мова є старшою не лише за усі слов'янські, не виключаючи й так звану старослов'янську, але й за санскрит, давньо-грецьку, латину та інші арійські (індо-європейські) [Підкреслення у тексті та коментарі у квадратних дужках мої - перекладач]. Та між тим українська мова до цього часу не має навіть впорядкованого словника! [Наприкінці 19 сторіччя це дійсно було так через заборону у Російській імперії освіти та книгодрукування ...

Розвиток української термінографії

Термінологічне словникарство кінця 40–50-х років ХХ століття успадкувало від попередніх десятиліть і багаті національні традиції термінографії Наукового товариства імені Шевченка, Інституту української наукової мови, і наслідки її тотального винищення у 30-х роках. У цей час термінологічні словники друкувалися поодинокими виданнями. Першою лексикографічною працею, яка вийшла в повоєнні роки, був латинсько-українсько-російський словник медичної термінології (укладач М.Ф.Книпович). У кінці 50-х років розвиток науки, техніки, ...