Search:

Українська мова, її походження, вивчення і захист

Московський цар Олександр ІІІ заборонив “кулішівку” і наказав писати російськими літерами. Цей казенний правопис назвали “ярижкою” (від назви російської літери ы — “єры”). У 1905 p. ця заборона була скасована і українці відмовилися від “ярижки” та повернулися до своєї “кулішівки”.
На Західній Україні реформу “кулішівки” зробив у 1885 p. Євген Желехівський: він позначив літерою Ї не тільки йотоване і, але й вживав її для пом’якшення приголосних, наприклад: “дїло”, “сїрий” тощо. Цей правопис був запроваджений з 1893 р. у школах Та офіційних установах Австрійської України. Подібний правопис ми зустрічаємо в творах старших науковців початку ХХ ст., зокрема у Михайла Грушевського.
Остаточні поправки до українського правопису зробив Борис Грінченко. Він встановив чотири правила, щоб дійти згоди з галичанами у правописних питаннях:
“1. Не треба писати дід з двома крапками.
2. Не треба одділяти ся в дієсловах.
3. Треба вживати апострофа, щоб одрізнити р’я од ря, з’я од зя і т. ін.
4. Не треба писати м’який знак у таких словах, як світ (не треба писати сьвіт)” 13.
Поступово й галичани визнали переваги такої виправленої “кулішівки”. І тепер українці користуються цим правописом.



Українська мова під московським ярмом

Ставлення великоросів до української мови не було однозначним. На жаль, не всі відомі вчені Росії визнавали нашу мову повноцінною національною мовою. Михайло Ломоносов називав українську мову діалектом; він, перебуваючи в Україні й навчаючись в Київській академії, ніяк не міг звикнути, що місцеві спудеї розмовляли мовою, відмінною від московської. Цариця Катерина повторювала слідом за Ломоносовим, що “малороссийское наречие” — це ні що інше, як “российское, на польский лад примененное”. Тому й приклад цариці наслідували всі вчені Московії, як її сучасники, так і пізніші “ученые мужи” Росії. 69

Упереджено ставився до української мови і Микола Карамзін, називаючи її “варварским языком”. Формуванню негативного ставлення до української мови сприяв також професор кафедри слов’янських мов Московського університету Михайло Каченовський, який поширював такі думки серед своїх студентів 14.
Не зміг об’єктивно оцінити української мови й літератури російський критик Віссаріон Бєлінський, який не бачив потреби в їхньому розвитку: “мы, москали, немного горды, а еще более того ленивы, чтобы принуждать себя к пониманию красот малороссийского наречия” 15.
Микола Чернишевський спочатку не сприйняв творчості Тараса Шевченка, а його “Кобзар” оцінив лише після смерті великого поета.
Справді дружні стосунки склались у Тараса Шевченка з Олександром Герценом, хоча вони ніколи не зустрічалися. Герцен високо цінував творчість самобутнього українського поета, прихильно ставився до української культури, мови, історії. Він вмістив у “Колоколі” некролог на смерть Кобзаря, а також замітку, написану про нього українською мовою Агапієм Гончаренком, попросивши дуже уважно набрати цей текст і витримати точну коректуру 16.
Значний внесок у вивчення історії української мови зробив професор Казанського університету О. Архангельський, який досліджував давньоруські пам’ятки, західно-руську літературу. Ось що він писав у своїй праці “Изь лекцій по исторіи русской литературы” (Казань, 1913.— С. 493—494): “Собственные литературные силы Москвы на первыхъ порахъ крайне незначительны,— вЪрнЪе сказать, ихъ совсем нет: и в области литературы до самого конца ХV века Москва живетъ чужимъ добромъ...”. Вивчивши і проаналізувавши величезну кількість давньоруських пам’яток, проф. Архангельський дійшов висновку, що київські письменники на кілька століть випереджали московських: “... не только въ XIV, но и въ ХV вв. въ отношеніи литературномъ Москва несравненно ниже Киева ХІІ вЪка”. 70

Російський уряд, керуючись великодержавними, шовіністичними принципами, протягом багатьох століть неухильно проводив політику русифікації українських земель, заборони української мови.
У 1784 p. Київській академії було приписано читати лекції “с соблюдением выговора, который наблюдается в Великороссии”, а також дотримуватися російського правопису. Для тих викладачів, які будуть проводити навчання українською мовою, було передбачено звільнення з посади. Так поступово курс навчання в Київській Академії було повністю русифіковано.
Протягом століть подібних заборон та приписів видавалося десятки, та найганебнішим став “Валуєвський циркуляр” 1863 p. який мав підзаголовок “Секретное отношение Министра внутренних дел к Министру народн. просв.” Як бачимо, російському урядові було навіть соромно обнародувати такий відверто шовіністичний документ. Надрукований він був в українській пресі лише через 31 рік після виходу (“Правда”, 1894).
Ось кілька цитат з цього циркуляру: “... Обучение во всех без изъятия училищах производится на общерусском языке и употребление в училищах южнорусского языка нигде не допущено”. “Никакого малороссийского языка не было, нет и быть не может и что наречие их, употребляемое простонародьем, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши”. “Киевский генерал-губернатор находит опасным и вредным выпуск в свет рассматриваемого ныне Духовной цензурой перевода на малороссийский язык Нового Завета”. “Министр внутренних дел признал необходимым, впредь до соглашения с министром народного просвещения, обер-прокурором Святейшего синода и шефом жандармов относительно печатания книг на малороссийском языке, сделать по цензурному ведомству распоряжение, чтобы к печати дозволялись только такие произведения на этом языке, которые принадлежат к области изящной литературы; с пропуском же книг на малороссийском языке как духовного содержания, так и учебных и вообще назначаемых для первоначального чтения народа приостановиться”.
Циркуляр було подано на розгляд цареві, і “Его Величеству благоугодно было удостоить оное Монаршего благоволения”.
У 1876 р. цей циркуляр було доповнено Емським указом, за яким заборонялося ввозити українські книги з-за кордону, друкувати ноти до українських пісень, ставити українські театральні вистави; запроваджувалися також дві цензури: крайова і головна — Петербурзька. 71

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7 


Подібні реферати:

Мовний етикет

Норми і правила поведінки, що їх сповідує національна спільнота, – відтворюють рівень і стан її зрілості, досконалості, цивілізованості, самодостатності. Бо взаємини між людьми віддзеркалюють саму сутність народної психіки, народного характеру. Українство із споконвіку притаманними йому рисами – доброзичливістю, чутливістю, гуманізмом, етичною культурою виробило розвинуту систему мовленнєвого етикету – умовних стереотипів спілкування, в підґрунті яких – прагнення до порозуміння, злагоди, ґречності. ...

Доля рідної мови - доля України

Згорають очі слів, згорають слів повіки. Та є слова, що рвуть байдужий рот. Це наше слово. Жить йому повіки. Народ всевічний. Слово - наш народ. Микола Вінграновський Важливу роль у державі відігpає мова корінного населення. Зрештою, з мови починається сама держава. У мові - важлива суть існування держави, її сила і могутність. Без рідної мови не має народу як нації. Поетично і влучно сказав про це відомий письменник Панас Mирний, який назвав мову найдорожчим скарбом народу. Він писав: "Мова - така ж жива істота, ...

Походження і розвиток украінської мови

План План Засіб порозуміння між людьми. 2. Українська мова своєю красою і багатством привертала увагу вчених. 3. Зачинатель та основоположник української мови. 4. Сучасна українська мова. 6. Обов’язок кожного громадянина України. Дехто вважає мову лише засобом порозуміння між людьми. Насправді ж цим не вичерпується її значення. У мові закодовує нація всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність. Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що ...