Search:

Українська мова, її походження, вивчення і захист

Законами 1869 і 1886 pp. передбачалося збільшення заробітної плати особам російського походження, крім місцевих уродженців, за сприяння русифікації українських земель. Подібні заборони часом доходили до абсурду: заборонялося вживати слова Україна, українець, виголошувати промови, лекції, влаштовувати концерти, вистави українською мовою. У 1899 р. у Києві відбувся археологічний з’їзд, на якому читалися реферати всіма слов’янськими мовами, а українською не дозволялося. Вчені з Галичини на знак протесту відмовилися брати участь у такому з’їзді. У міністерстві ніби схаменулись, дозволивши виголошувати реферати українською мовою, тільки у закритому приміщенні, щоб кількість слухачів не перевищувала 25 осіб.
Заборонили виголошувати промови українською мовою і на відкритті пам’ятника Іванові Котляревському у Полтаві 1903 p. Заборонялися наукові праці, написані українською мовою, неологізми і наукові терміни, що іноді призводило до того, що писалися ніби белетристичні твори з використанням у сюжеті наукових подробиць, скажімо, з медицини, щоб “преподать народу кое-какое поученіє по части сельского хозяйства, вопросов нравственных или чего бы то ни было из круга знаний, доступных и нужных простолюдину”,— як зазначалося в Записці Академії наук про відміну утисків малоросійського друкованого слова в 1914р. (Іван Огієнко).
Ось як Іван Огієнко описує наслідки заборони української пісні: “Коли українці бажали проспівати рідну пісню, губернатори вимагали інколи співати її по-французькому або по-московському... Так було, скажімо, в Одесі, де відомий губернатор Зелений примусив замість “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці” співати “Ой, не хади, Гришка, да и на пикник”.
У 1908 р. указом Сенату культурну й освітню діяльність в Україні визнано шкідливою, “могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности”.
Як бачимо, сучасний стан української мови, відсутність у містах українського мовного середовища, відмова багатьох українців від рідної мови — це сумний наслідок багатовікової політики царизму, а згодом — сталінізму.
Уже за радянських часів витворилися антинаукові теорії “злиття націй”, “двох рідних мов”. Нехтувалося значення мови як системи мислення, забувалося, що рідна мова невіддільна від рідної землі, народу, рідної історії. За цими теоріями, як пише Михайло Косів, “мова цілого народу, виявляється, може бути безперспективною, а отже, безперспективний сам народ (якщо, звичайно, розуміти народ не як аморфну біологічну масу, а як субстанцію духовну)” 17. 72

У 1933 р. в Україну надійшла телеграма Сталіна про припинення українізації, після якої почалося знищення діячів української культури. Тотальна денаціоналізація призвела до повного знеосіблення людини, відриву її від національного коріння, створення асимільованого населення, яким легше керувати. Цьому сприяли також і постанови ЦК КПРС та ЦК КПУ (травень 1983 р.) про посилення вивчення російської мови, поділ українських класів у школах на дві групи для вивчення російської мови, а також підвищення платні учителям російської мови. Відомий також припис захищати дисертації тільки російською мовою, якщо навіть ці дисертації були з української мови чи фольклору.



Порівняння історичного розвитку російської та української мов

Українці розвинули свою мову на грунті місцевих племінних об’єднань, а не з якоїсь давньоруської спільності. Українці — безпосередні нащадки населення Київської Русі, а, отже, і мова їхня успадкована від старої мови полян, древлян, волинян, сіверян, бужан, уличів, тиверців та інших давньоруських племен.
Найдавніші іноземні мандрівники, що перебували в Україні і в Московії, бачили відмінність цих мов: “Русинський народ щодо мови відмінний як від росіян, так і від поляків, уже за давніх віків” (Франтішек Палацький);
“Українці — стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша, ніж перська, китайська, монгольська і всілякі інші. Вона має риси, подібні до московської... всі вони однаково задовольняються двадцятьма дев’ятьма літерами” (Ельвія Челебі, 1657); “Українці — це нащадки Київської Русі” (Мальт-Брюн, 1807); “Можна, отже, малоруську мову вважати зовсім окремою мовою, а не тільки діалектом великоруської мови” (Шафарик).
Ось як красномовно пише про це Делямар (1869): “Історія не повинна забувати, що до Петра І той народ, який ми нині називаємо рутенами, звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю і Рутенією, а той народ, який ми нині звемо руським, звався москвинами, а їх земля — Московією. В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії” 18. 73

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7 


Подібні реферати:

Характеристика прислівників часу у творах Ольги Кобилянської

Лінгвістичний час (темпоральність) – категорія, що охоплює різні мовні засоби вираження часу. Серед цих засобів чітко окреслюється клас прислівників а саме лексико-сомантична група обставинних прислівників – прислівники часу. Вони виконують суттєву функцію – виражають засобами мови об’єктивно реальний час, поза яким не може існувати людина. Всі прислівники часу об’єднуються наявністю в їх семному складі категорійної семи, що умовно можна назвати “прислівниковістю” та інтегральної семи загально часової віднесеності. ...

Українська мова ХІІІ — ХVІ ст

План Вступ. Мова – явище природне. Зникнення мови призводить до зникнення націй? Що таке єдність мови і мовлення? Українська мова – багата, самобутня, красива і милозвучна. Історія української мови впродовж ХV-XVIII ст. Важка доля української мови впродовж ХІХ ст. Українізація. Українська мова в кінці ХХ ст. Література. 1. У сучасному українському суспільстві, що прагне до відкритості й толерантності, українській мові повер­таються ті її елементи, що силоміць були вилучені з норми, і зокрема такі, які відтворюють і ...

Мовний етикет і мовна етикетна поведінка

План Вступ 1. Основні поняття про етикет. 2. Особливості мовного етикету. 3. Роль жестів в мовній етикетній поведінці. 4. Природа конфлікту і вміння ним керувати. 5. Ефекти мовної етикетної поведінки. 6. Характеристики бесіди. Висновок Список використаної літератури Вступ Етика – філософська наука, об’єктом вивчення якої є мораль, тобто форма суспільної свідомості, суспільний інститут, який виконує функцію регулювання поведінки людини. Слова ...