Search:

Електронна інформаційна ера, інформаційне суспільство, інформаційне право, інформаційне законодавство, кіберзлочинність

Першочергове питання, яке постало сьогодні перед українським суспільством та його складовою – правознавством, – це визначення статусу суспільних інформаційних відносин та шляхів їх публічно-правового регулювання з метою уникнення, зменшення, запобігання та подолання юридичними методами негативних проявів інформаційного суспільства та стимулювання бажаних для людини, держави та суспільства правил поведінки його суб’єктів – учасників інформаційних відносин. Будь-яка правова інституція, щоб претендувати на автономність існування, вимагає формулювання її поняття, визначення змісту, розробки теоретичних і методологічних основ. В об’єктивному змісті інформаційне право – це регулювання сукупності суспільних відносин щодо інформації, які знаходять вираз у нормах врегульованих на публічно-правовому та приватно-правовому рівні. В суб’єктивному змісті інформаційне право – це законодавчо врегульована множина прав і обов’язків конкретних учасників суспільних відносин щодо інформації, як об’єкта суспільних відносин.
Основною юридичною формою виразу норм інформаційних відносин є законодавство, яке регулює ці відносини в інформаційній сфері. Під категорією «інформаційне законодавство України», було б доцільно розуміти множинну сукупність нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України у формі законів та постанов нормативного змісту, які регулюють суспільні відносини щодо інформації. Входження України в інформаційне суспільство потребує розробки науково-теоретичних засад концепції формування і розвитку інформаційного законодавства. Використання положень теорії гіперсистем з метою дослідження і систематизації українського права, дозволяє зробити висновок, що сучасне українське інформаційне законодавство існує сьогодні як міжгалузевий, міждисциплінарний комплексний інститут в загальній системі національного законодавства. У теоретиків права, які дотримуються традиційної доктрини поділу права на галузі (за принципом: норми права – інститути права – галузь права чи норми права – інститути права – підгалузі права – галузь права) виникає запитання: що являє собою категорія «гіперсистема», яке їй місце може бути надано в системі теорії і методології права згідно з загальною теорією права? Доцільно тут зазначити, що категорія «гіперсистема права» відносно нове поняття в юридичній науці. Традиційна для нашої країни теорія права її раніше не знала. Вона зародилася на основі здобутків і досліджень у галузі кібернетики та інформатики і використання їх результатів для вивчення права, як соціальної системи. У відповідності з теорією гіперсистем, існування сучасного права аналізується і розглядається з позиції великих, складних, ієрархічних багатопорядкових системи підсистем, що формуються з галузевих інститутів права. Ця категорія нами вводиться в теорію права України юридичної концепції існування і формування правових субінституцій – автономних міжгалузевих комплексних інститутів права, щодо яких галузеві інститути виступають у ролі агрегуючих підсистем.
Треба думати, за цією концепцією повинна сьогодні формуватися система всього законодавства України, в якому доцільно відображати нові суспільні відносини, які виникають нині у нашій державі. Законодавча практика Верховної Ради України свідчить, що сьогодні приймаються закони, які є системоутворюючими публічно-правового регулювання комплексного змісту в окремих суспільних відносинах на основі доктрини поділу права на провідну галузь – конституційне право і окремі галузі – адміністративне, цивільне, трудове, кримінальне. Вперше ця концепція нами була апробована при розробці і формуванні теорії інформаційного права України. Проведений нами аналіз правового регулювання інформаційних відносин в Україні та узагальнений досвід міжнародної практики дозволяє визначити низку доктринальних, основоположних, методологічних, принципових положень у площині інформаційного права:
- основний об’єкт правового регулювання – суспільні інформаційні відносини;
- основний предмет суспільних відносин інформація (відомості, дані, знання, таємниця тощо);
- метод правового регулювання – це системне комплексне застосування методів конституційного, цивільного, адміністративного, трудового та кримінального права (що визначає міжгалузевий характер публічно-правового регулювання) та застосування методів приватно-правового регулювання (на рівні правочинів, угод, звичаїв, традицій, норм суспільної моралі, професійної, ділової етики тощо).

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 


Подібні реферати:

Українська влада критикує українські банки і... Нічого не пропонує

Останнім часом українську банківську систему піддано обструкції на всіх рівнях - від Президента до Світового банку. Головним чином - за височезні кредитні ставки. І крити нічим - вони таки височезні. Але конкретних заходів, як знизити ставки, критики не пропонують. І, швидше за все, не запропонують... Другий рік підряд економічне зростання змушує битися швидше серце оптимістично налаштованих експертів від економіки. Зростають реальні доходи населення, надходження до бюджету, і все це на тлі грошово-кредитної та валютної ...

Екологічний чинник в системі соціальних пріоритетів киян

Становлення та розвиток екологічного страхування в Україні залежать не лише від вирішення юридичних та організаційних питань. Його перспективи значною мірою визначаються готовістю населення сприйняти цей новий вид страхування. У цьому зв’язку важливо, яке місце займає в системі соціальних пріоритетів населення проблема стану довкілля. НДІ соціально-економічних проблем міста протягом більш як десяти років проводить моніторинг найбільш актуальних проблем столиці на основі опитувань громадської думки киян. Опитування ...

Орієнтація страхової діяльності на фінансову стійкість страхових операцій

Вступ Страхування діяльність повинна опиратися на певні явища та факти. У даному рефераті спробую розглянути питання орієнтації страхової діяльності на фінансову стійкість страхових операцій. Так, на концентрацію засобів страхового фонду безпосе­редньо впливає постійно зростаюче число страхуваль­ників й застрахованих об'єктів. Забезпечення фінансової стійкості страхового фонду може аналізуватись з боку встановлення ймовірності недостатності коштів для страхових виплат в певному році та в аспекті співвідношення доходів й ...