Search:

Історiя та традицiї зовнiшньополiтичної служби України

Мiнiстерство закордонних справ УРСР очолювали:

Олександр КОРНIЙЧУК
Мiнiстр закордонних справ (лютий - липень 1944 року).


Дмитро МАНУЇЛЬСЬКИЙ
Мiнiстр закордонних справ (1944 - 1952 роки).


Анатолiй БАРАНОВСЬКИЙ
Мiнiстр закордонних справ (10 червня 1952 року - 17 червня 1953 року).


Лука ПАЛАМАРЧУК
Мiнiстр закордонних справ (11 травня 1954 року - 13 серпня 1965 року).


Дмитро БIЛОКОЛОС
Мiнiстр закордонних справ (16 березня 1966 року - 11 червня 1970 року).


Георгiй ШЕВЕЛЬ
Мiнiстр закордонних справ (10 серпня 1970 року - 18 листопада 1980 року).


Володимир МАРТИНЕНКО
Мiнiстр закордонних справ (18 листопада 1980 року - 28 грудня 1984 року).


Володимир КРАВЕЦЬ
Мiнiстр закордонних справ (29 грудня 1984 року - 27 липня 1990 року).

Новий етап у розвитку вiтчизняного зовнiшньополiтичного вiдомства розпочався з 16 липня 1990 року, коли Верховна Рада УРСР прийняла Декларацiю про державний суверенiтет України.

У Декларацiї зазначалося, що України "як суб'єкт мiжнародного права здiйснює безпосереднi зносини з iншими державами, укладає з ними договори, обмiнюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у дiяльностi мiжнародних органiзацiй...".

Україна "виступає рiвноправним учасником мiжнародного спiлкування, активно сприяє змiцненню загального миру i мiжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесi та європейських структурах".

Пiсля прийняття iсторичного Акту про незалежнiсть України 24 серпня 1991 року перед вiтчизняним Мiнiстерством закордонних справ постали новi вiдповiдальнi завдання, якi вимагали нових професiйних пiдходiв, реформування структури МЗС, формування вiдповiдної законодавчої бази.

Як зазначається в "Основних напрямах зовнiшньої полiтики України", ухвалених 2 липня 1993 року, з огляду на своє геополiтичне становище, iсторичний досвiд, культурнi традицiї, багатi природнi ресурси, потужний економiчний, науково-технiчний та iнтелектуальний потенцiал, Україна може i повинна стати впливовою свiтовою державою, здатною виконувати значну роль в забезпеченнi полiтико-економiчної стабiльностi в Європi.

Неодмiнною умовою успiшної реалiзацiї Україною своїх можливостей є її активне i повномасштабне входження до свiтового спiвтовариства. Долаючи кризовi явища в суспiльствi i торуючи свiй шлях у свiт, Україна спирається на свої фундаментальнi загальнонацiональнi iнтереси, вiдповiдно до яких визначаються засади, напрями, прiоритети та функцiї її зовнiшньої полiтики".

Реалiзуючи поставленнi завдання, за неповнi дев'ять рокiв незалежностi Україна здобула статус авторитетного, передбачуваного, послiдовного i активного учасника мiжнародних вiдносин.

На сьогоднi Україна - це непостiйний член Ради Безпеки ООН, учасник понад 100 мiжнародних органiзацiй, iнiцiатор неформального об'єднання держав ГУУАМ, до якого, крiм нашої держави, належать Грузiя. Узбекистан, Азербайджан, Молдова, один з iнiцiаторiв Органiзацiї Чорноморського економiчного спiвробiтництва, котрибутор безпеки в Пiвденно-Схiднiй Європi, Приднiстров'ї, на Кавказi. Україна, визнана стратегiчним та особливим партнером ЄС та НАТО, бере активну участь в iнтеграцiйних процесах у Європi, на Балто-Чорноморському просторi.

Україна встановила дипломатичнi вiдносини з 166 державами свiту, має розгалужену сiтку дипломатичних та консульських установ (80 у 60 державах), уклала i виконує понад двi тисячi мiжнародно-правових документiв.

Зовнiшньополiтична дiяльнiсть України регулюється багатьма засадничими нацiональними нормативно-правовими документами, серед яких насамперед:

Конституцiя України вiд 28 червня 1996 року;

Основнi напрями зовнiшньої полiтики України вiд 2 липня 1993 року;

Концепцiя (основи державної полiтики) нацiональної безпеки України вiд 16 сiчня 1997 року;

Воєнна доктрина України вiд 19 жовтня 1993 року;

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7 


Подібні реферати:

Влада як соціальний феномен

План 1. Влада як системоутворюючий чинник політичної системи. 2. Основні концепції політичної влади. 3. Форми та механізм політичної влади. 4. Поняття легітимності та принцип поділу влади. 1. Влада як системоутворюючий чинник політичної системи Влада є однією з фундаментальних засад політичного розвитку суспільства. Вона має правовий, економіч­ний, духовно-ідеологічний характер, існує скрізь, де наяв­ні будь-які стійкі об'єднання людей, тісно пов'язана з політичною сферою, є засобом здійснення і способом утвердження ...

Типи і функції громадсько-політичних організацій та рухів

Типи і функції громадсько-політичних організацій та рухів Громадські організації класифікують за різними критеріями. За структурною організацією (мета, статут, членство тощо) їх поділяють на масові громадські організації, громадські самодіяльні органи та громадські рухи. Масові громадські організації – це добровільні, організаційно оформлені об'єднання громадян, які мають на меті задоволення і захист інтересів своїх членів, діють за статутом на основі принципів самоврядування і законності. До них належать ...

Поняття держави. Теорії виникнення держави

Центральним елементом політичної системи виступає держава. В повсякденному житті термін "держава» ототожнюється з країною або суспільством. Але в науковій літературі існують два основних значення цього терміна. Держава трактується: • як сукупність державних установ, тобто апарат управління суспільством; • як особливий вид політико-правової влади суспільства. У політології поширене інше визначення. Держава розуміється як організація політичної впади, яка поширюється на всю тери­торію країни і її населення, володіє ...