Свобода – основна умова розвитку особистості

Крім того, особистості необхідно навчитися обмежу­вати свою свободу. Правильне користування нею цілком залежить від здібності людини до рефлексії, а навчитися рефлексувати вона може тільки за допомоги інших лю­дей,

Про свободу дій чи вчинків дитини ми часто судимо відсторонено, тобто з позиції спостерігача. Тоді й вини­кає підозра, що будь-яка форма її соціальної активності все-таки зовнішньо спричинена: поясненням, порадою, вимогою дорослого. Та ліпше ідентифікувати себе з дити­ною, уподібнитись їй і з такого ракурсу проаналізувати цю проблему. За цієї позиції виявиться, що втручання до­рослого в психічний акт дитини, який задає їй певні орієнтири для успішної реалізації внутрішньої діяльності, аж ніяк не зменшує дитячої самостійності і свободи. Більше того, дорослий визволяє вихованця з лещат пси­хофізіологічних обмежень.

Отже, тут, як слушно зауважував В. Франкл, прояв­ляється детермінізм у психологічному вимірі (дорослий втрутився в перебіг психічного процесу, правильно ор­ганізувавши його) і свобода (індетермінізм) у людському вимірі: дитина за допомогою своєї (а не чужої) внутрішньої діяльності самостійно піднесла себе на ви­щий рівень свого інтелектуально-духовного буття, тобто здійснила фрагмент особистісного саморозвитку. Так і проявляється свобода, незважаючи на детермінізм.

У виховному процесі доцільніше (і для цього є достатні теоретико-експериментальні підстави) виходити з того, що особистісний розвиток людини природно не запрогра­мований, він є явищем соціальним і відбувається мірою оволодіння вихованцем надбаннями людської культури.

Мораль дитині спадкове не задається, вона вихо­вується. Звичайно, що природні передумови до мораль­ного зростання у дітей різні. Ми, таким чином, наголо­шуємо, що виховання є загальною формотворчою ос­новою морально-духовного розвитку особистості, і саме воно задає його суспільну якість: буде він здійснюватися на полюсі добра чи зла. Образно кажучи, людина в кінце­вому підсумку "ліпить" свою особистість із матеріалу культури, який організовано постачає їй вихователь, суспільство в цілому.

Розвиток особистості, безперечно, має бути вільним, без насильства і примусу, тому що особистість і свобода — це два боки однієї медалі. Адже людина як суб'єкт вільної (доцільної, свідомо мотивованої) діяльності кваліфікується як особистість. Це означає, що у вихованця має сформува­тися переконання не про свободу взагалі, а про свободу його волі.

Зважимо на те, що внутрішня свобода особистості рівнозначна її внутрішній волі. Вольова дія, точніше про­цес прийняття довільного рішення і формування відповідного наміру, є піковим моментом переживання суб'єктом стану свободи. Нерідко особистість сама віддає собі наказ і сама ж його виконує. Тому в необхідності "я повинен" особистість відчуває певну свободу. Наголоси­мо, що це не свобода ситуативних бажань, а свобода си­ли людської думки, умовиводу. Здійснюючи такі вільні акти спочатку спільно з дорослим, а згодом і самостійно, дитина щоразу переживає сильне почуття влади. І тут важливо, щоб воно закарбувалося у її свідомості як "вла­да — разом", а не як "влада — над", оскільки це може призвести до розвитку не свідомої, доброї волі, а свавілля.

Уже в ранньому віці дитина прагне встановити "вла­ду — над" через непомірні бажання, потреби. Ця спону­ка психологічно надзвичайно руйнівна, бо виправдовує у свідомості вихованця приниження інших дітей, зневагу до них. Тож його слід вправляти в переживанні багатьох успішних дій разом з іншими, щоб виникло почуття "влади — разом". Тоді й зникне зверхність, яка заважає об'єктивно оцінювати досягнення інших і самого себе.

Свобода, яку проявляє дитина через задоволення своїх імпульсів чи ситуативних бажань, — це сліпа свобода, піднесення її до свідомого рівня можливе через розгор­тання процесів внутрішнього мовлення, без якого не бу­ває повноцінного особистісного розвитку людини.

Подібні реферати:

Групи та їх класифікація. Міжособистісні взаємини в групах

Для соціальної психології недостатньою є просто констатація певної кількості людей або навіть виділення в її межах яких-небудь стосунків. Соціальна психологія дослід­жує насамперед закономірності поведінки та діяльності лю­дей, зумовлені їх належністю до реальних соціальних груп. Наголошується на аналізі змістової характеристики груп, виявленні специфіки впливу на особистість конкретної со­ціальної групи. Значущість групи для особистості полягає передусім у тому, що група є певною системою діяльності, її суб'єктом, ...

Психологічна характеристика особистості в сучасній психології

ВСТУП Особистість є об¢єктом вивчення різних наук – філософії, соціології, етики, біології, педагогіки, психології тощо. Розумінню природи особистості сприяють література, музика, образотворче мистецтво. Особистість відіграє значну роль у вирішенні політичних, економічних, культурних, наукових, технічних проблем, загалом у піднесенні рівня людського буття. Категорія особистості посідає в сучасних наукових дослідженнях і в суспільній свідомості одне з центральних місць. Завдяки категорії особистості ...

Теорія особистості

В.Джеме – видатний американський психолог. Який із перших почав розробляти проблему особистості на науковій основі. Під впливом його теорії формувалися подальші концепт особистості, зокрема американська переонологія, різні напрями психології, що досліджували “образ себе”, самооцінку”, особистості. Особистість є об’єктом вивчення різних наук – філософії, соціології, біології, педагогіки, психології. Категорія особистості посідає в сучасних наукових дослідженням і в суспільній із центральних місць. Завдяки категорії ...