Search:

Свобода – основна умова розвитку особистості

Тільки довільно приймаючи рішення, здійснюючи мо­ральний вибір, дитина порівнює певні поведінкові варіанти, вчиться позбавлятися своїх егоцентричних по­глядів і приймати позицію іншої людини. У таких ситу­аціях вона вправляється у справжній духовній свободі.

Розглядаючи свободу як тривалий життєвий процес, у якому дитина поступово опановує її мірою свого розумо­вого розвитку, не можна погодитися з тим, що найваж­ливіше завдання педагога — дати дитині вже в дошкільному віці можливість робити те, що вона хоче. Так, вихованцеві слід надавати можливість діяти вільно, але в межах загальноприйнятих стандартів.

Свобода поведінки набувається дитиною через постійні роз'яснення дорослим її справжнього характеру і необхідну корекцію в напрямі її суспільної значущості. Дисципліна, яка тримається на примусі як у школі, так і в сім'ї, побічно, але невідворотно готує дітей до понево­лення. Тільки за допомогою свободи можна підготувати до свободи, тільки за допомогою співпраці можна підго­тувати до співпраці, тільки за допомогою демократії мож­на підготувати до демократії.

Підростаюча особистість має набути досвіду відповідальної свободи вибору. Досвід вільного й відповідального вибору є одним із найглибших джерел позитивних особистісних змін. Свобода буде обманом без усвідомлення своїх прав та обов'язків,

Справжня людська свобода без відповідальності не­можлива. Почуття відповідальності виступає, з одного боку, дійовим підґрунтям формування і розвитку свобо­ди волі як духовного стрижня людини, а з другого — за­слоном для перетворення її в свавілля. Тож доцільніше було б не залишати дитину сам на сам у коловерті сво­боди, де вона може потонути (це пропонують згадані на­ми філософсько-психологічні течії), а спрямовувати до неї. Відповідальність — важка поклажа, яку здатна нести особистість лише з належним рівнем власної зрілості.

Лише особистісно орієнто­ваному вихованню під силу досягнення особистісно розвивальної мети, бо воно спря­моване на усвідомлення вихованцем себе як особистості, на його вільне і відповідальне самовираження. Цього не­можливо досягти без поважливого, доброчинного став­лення до дитини значущих для неї дорослих.

За традиційної шкільної виховної практики не тільки в молодших, а й у наступних класах до учнів ставляться, як правило, без справжнього інтересу і поваги; в результаті в них немає підстав для сприйняття самих себе на серйоз­ному рівні. Чи не з цим здебільшого пов'язана інфантилізація підростаючих поколінь зі всіма її наслідками?

Особистісно орієнтоване виховання не знає ситуацій, коли намагання вихованця досягти певних виховних цілей не помічаються, зате будь-яка його похибка викли­кає яскраво виражене незадоволення, наголошується на його невідповідності тим чи іншим суспільним нормати­вам, навіюється, що дитина не така, якою її хотіли б ба­чити дорослі.

Підлягає також безумовному запереченню та обстави­на, коли, замість конструктивного використання природ­ної дитячої потреби в доброму ставленні до неї значущих людей, для заохочення розвитку позитивних задатків і прагнень вихователі пригноблюють її, не дають їй ре­алізуватися, вимагають від дитини неможливого, а коли вона не справляється з цими вимогами, постійно прини­жують. Таке приниження викликає протест і ворожість дитини до вихователів, тому що їй важливо зберігати по­чуття власної гідності, відповідати уявленню про саму се­бе як про особу, гідну поваги.

У даному випадку протест неможливий: адже він має бути спрямований проти педагогів, чиє заохочення вихо­ванець прагне заслужити. Він сподівається на підтримку й ласку, а наштовхується на нерозуміння й повчання. То­му до певного часу не може відповісти на це ні грубістю, ні байдужістю. Потреба в самоповазі, що підштовхує до протесту, приходить у нерозв'язний конфлікт із потребою у повазі і схваленні вихователя, без яких неможливим є й збереження поваги до себе. Так формується внутрішній мотиваційний конфлікт, за якого мотив ворогування постійно стримується.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17 


Подібні реферати:

Загальне поняття про психіку. Культура спілкування – факор духовності людини. Освіта України ХХІ століття.

ПЛАН 1.Загальне поняття про психіку 1.1.Класифікація психічних явищ. 1.2.Система психічних явищ. 1.3.Регуляція діяльності. 2.Культура спілкування – факор духовності людини. 2.1.Психологічна культура спілкування 3. Освіта України ХХІ століття. ХХІ сторіччя: нова освітня політика: проблеми розвитку та шляхи їх подолання; Висновки Список використаної літератури 1. Загальне поняття про психіку Психічний відбиток світу людиною пов'язаний з його суспільною природою, він опосередковується суспільно виробленими ...

Мова жестів

У первісному суспільстві люди розуміли одне од­ного виключно за допомогою жестів. Цей вид спіл­кування не зник і дотепер, хоча й дуже змінився. Сучасна людина входить у велику кількість кон­тактів, зокрема короткотермінових. На початково­му етапі спілкування особливу роль відіграють не-вербальні (несловесні) засоби. Перше враження— це надзвичайно важливий момент, який може ста­ти психологічним містком до розвитку стосунків, або, навпаки, бар'єром у подальшому спілкуванні. Це взаємна оцінка одягу, пози, виразу очей, ...

Емпатія і комунікація

Фе­но­мен ем­па­тії ті­с­но по­в’я­за­ний з емо­цій­но-­пі­з­на­валь­ни­ми та пси­хо­ло­гі­ч­ни­ми яко­с­тя­ми осо­би­с­то­с­ті і про­яв­ля­є­ть­ся на­сам­пе­ред у спіл­ку­ван­ні. У ба­га­то­пла­но­во­му про­це­сі спіл­ку­ван­ня ви­о­к­ре­м­лю­ють най­го­ло­в­ні­ші фун­к­ції: ко­му­ні­ка­ти­в­ну, ін­терак­ти­в­ну та пе­р­це­п­ти­в­ну. Ко­му­ні­ка­ти­в­на фун­к­ція за­без­пе­чує об­мін ін­фор­ма­ці­єю ін­ди­ві­ду­аль­но чи че­рез за­со­би ма­со­вої ін­фор­ма­ції (ЗМІ) без об­ме­жень у ча­сі та про­с­то­рі і є не­об­хід­ною ...