Свобода – основна умова розвитку особистості

Тільки довільно приймаючи рішення, здійснюючи мо­ральний вибір, дитина порівнює певні поведінкові варіанти, вчиться позбавлятися своїх егоцентричних по­глядів і приймати позицію іншої людини. У таких ситу­аціях вона вправляється у справжній духовній свободі.

Розглядаючи свободу як тривалий життєвий процес, у якому дитина поступово опановує її мірою свого розумо­вого розвитку, не можна погодитися з тим, що найваж­ливіше завдання педагога — дати дитині вже в дошкільному віці можливість робити те, що вона хоче. Так, вихованцеві слід надавати можливість діяти вільно, але в межах загальноприйнятих стандартів.

Свобода поведінки набувається дитиною через постійні роз'яснення дорослим її справжнього характеру і необхідну корекцію в напрямі її суспільної значущості. Дисципліна, яка тримається на примусі як у школі, так і в сім'ї, побічно, але невідворотно готує дітей до понево­лення. Тільки за допомогою свободи можна підготувати до свободи, тільки за допомогою співпраці можна підго­тувати до співпраці, тільки за допомогою демократії мож­на підготувати до демократії.

Підростаюча особистість має набути досвіду відповідальної свободи вибору. Досвід вільного й відповідального вибору є одним із найглибших джерел позитивних особистісних змін. Свобода буде обманом без усвідомлення своїх прав та обов'язків,

Справжня людська свобода без відповідальності не­можлива. Почуття відповідальності виступає, з одного боку, дійовим підґрунтям формування і розвитку свобо­ди волі як духовного стрижня людини, а з другого — за­слоном для перетворення її в свавілля. Тож доцільніше було б не залишати дитину сам на сам у коловерті сво­боди, де вона може потонути (це пропонують згадані на­ми філософсько-психологічні течії), а спрямовувати до неї. Відповідальність — важка поклажа, яку здатна нести особистість лише з належним рівнем власної зрілості.

Лише особистісно орієнто­ваному вихованню під силу досягнення особистісно розвивальної мети, бо воно спря­моване на усвідомлення вихованцем себе як особистості, на його вільне і відповідальне самовираження. Цього не­можливо досягти без поважливого, доброчинного став­лення до дитини значущих для неї дорослих.

За традиційної шкільної виховної практики не тільки в молодших, а й у наступних класах до учнів ставляться, як правило, без справжнього інтересу і поваги; в результаті в них немає підстав для сприйняття самих себе на серйоз­ному рівні. Чи не з цим здебільшого пов'язана інфантилізація підростаючих поколінь зі всіма її наслідками?

Особистісно орієнтоване виховання не знає ситуацій, коли намагання вихованця досягти певних виховних цілей не помічаються, зате будь-яка його похибка викли­кає яскраво виражене незадоволення, наголошується на його невідповідності тим чи іншим суспільним нормати­вам, навіюється, що дитина не така, якою її хотіли б ба­чити дорослі.

Підлягає також безумовному запереченню та обстави­на, коли, замість конструктивного використання природ­ної дитячої потреби в доброму ставленні до неї значущих людей, для заохочення розвитку позитивних задатків і прагнень вихователі пригноблюють її, не дають їй ре­алізуватися, вимагають від дитини неможливого, а коли вона не справляється з цими вимогами, постійно прини­жують. Таке приниження викликає протест і ворожість дитини до вихователів, тому що їй важливо зберігати по­чуття власної гідності, відповідати уявленню про саму се­бе як про особу, гідну поваги.

У даному випадку протест неможливий: адже він має бути спрямований проти педагогів, чиє заохочення вихо­ванець прагне заслужити. Він сподівається на підтримку й ласку, а наштовхується на нерозуміння й повчання. То­му до певного часу не може відповісти на це ні грубістю, ні байдужістю. Потреба в самоповазі, що підштовхує до протесту, приходить у нерозв'язний конфлікт із потребою у повазі і схваленні вихователя, без яких неможливим є й збереження поваги до себе. Так формується внутрішній мотиваційний конфлікт, за якого мотив ворогування постійно стримується.

Подібні реферати:

Засоби стимулювання навчальної активності школярів

План 1. Емоційне стимулювання навчально-пізнавальних потреб школярів. 2. Загальні правила конкретних стимулів виховання та навчання. I. ЕМОЦІЙНЕ СТИМУЛЮВАННЯ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНИХ ПОТРЕБ ШКОЛЯРІВ Педагоги-практики знають, що для позитивних змін фізіологічного, психологічного та особистісного порядку у дітей є зміна соціального становища, яким може бути вступ до школи. Це покладає велику відповідальність на вчителя-класовода, котрий забезпечує не тільки умови для цих змін, а й подальший розвиток дитини в удосконаленні своєї ...

Національні особливості ділового спілкування

google_protectAndRun("render_ads.js::google_render_ad", google_handleError, google_render_ad); З входженням економіки України у міжнародне «ринковий простір» збільшується число ділових контактів із закордонними партнерами. І це насамперед особисті контакти, а вони можуть бути повноцінними лише при знанні як основних правил, етичних норм і традицій, вироблених для ділових відносин і заснованих на дипломатичному протоколі, так і сталих у національно-культурному й етнічному відношеннях розходжень у стилях і цілях проведення ...

Поняття про формування особистості, значення цього процесу для суспільного життя

Особистість - це індивід, який має свідомість, самосвідомість, активно пізнає і перетворює навколишній світ відповідно до людських потреб. Людина як соціальна та біологічна істота є носієм особистості. Поняття людини значно ширше за поняття особистості, тому що включає у себе велике коло соціальних та біологічних ознак - етнографічних, антропологічних, культурних. Кожна людина являє собою конкретну особистість, для якої характерне те чи інше ставлення до себе оточуючих людей, явищ, предметів, певна поведінка в межах ...