Свобода – основна умова розвитку особистості
Тільки довільно приймаючи рішення, здійснюючи моральний вибір, дитина порівнює певні поведінкові варіанти, вчиться позбавлятися своїх егоцентричних поглядів і приймати позицію іншої людини. У таких ситуаціях вона вправляється у справжній духовній свободі.
Розглядаючи свободу як тривалий життєвий процес, у якому дитина поступово опановує її мірою свого розумового розвитку, не можна погодитися з тим, що найважливіше завдання педагога — дати дитині вже в дошкільному віці можливість робити те, що вона хоче. Так, вихованцеві слід надавати можливість діяти вільно, але в межах загальноприйнятих стандартів.
Свобода поведінки набувається дитиною через постійні роз'яснення дорослим її справжнього характеру і необхідну корекцію в напрямі її суспільної значущості. Дисципліна, яка тримається на примусі як у школі, так і в сім'ї, побічно, але невідворотно готує дітей до поневолення. Тільки за допомогою свободи можна підготувати до свободи, тільки за допомогою співпраці можна підготувати до співпраці, тільки за допомогою демократії можна підготувати до демократії.
Підростаюча особистість має набути досвіду відповідальної свободи вибору. Досвід вільного й відповідального вибору є одним із найглибших джерел позитивних особистісних змін. Свобода буде обманом без усвідомлення своїх прав та обов'язків,
Справжня людська свобода без відповідальності неможлива. Почуття відповідальності виступає, з одного боку, дійовим підґрунтям формування і розвитку свободи волі як духовного стрижня людини, а з другого — заслоном для перетворення її в свавілля. Тож доцільніше було б не залишати дитину сам на сам у коловерті свободи, де вона може потонути (це пропонують згадані нами філософсько-психологічні течії), а спрямовувати до неї. Відповідальність — важка поклажа, яку здатна нести особистість лише з належним рівнем власної зрілості.
Лише особистісно орієнтованому вихованню під силу досягнення особистісно розвивальної мети, бо воно спрямоване на усвідомлення вихованцем себе як особистості, на його вільне і відповідальне самовираження. Цього неможливо досягти без поважливого, доброчинного ставлення до дитини значущих для неї дорослих.
За традиційної шкільної виховної практики не тільки в молодших, а й у наступних класах до учнів ставляться, як правило, без справжнього інтересу і поваги; в результаті в них немає підстав для сприйняття самих себе на серйозному рівні. Чи не з цим здебільшого пов'язана інфантилізація підростаючих поколінь зі всіма її наслідками?
Особистісно орієнтоване виховання не знає ситуацій, коли намагання вихованця досягти певних виховних цілей не помічаються, зате будь-яка його похибка викликає яскраво виражене незадоволення, наголошується на його невідповідності тим чи іншим суспільним нормативам, навіюється, що дитина не така, якою її хотіли б бачити дорослі.
Підлягає також безумовному запереченню та обставина, коли, замість конструктивного використання природної дитячої потреби в доброму ставленні до неї значущих людей, для заохочення розвитку позитивних задатків і прагнень вихователі пригноблюють її, не дають їй реалізуватися, вимагають від дитини неможливого, а коли вона не справляється з цими вимогами, постійно принижують. Таке приниження викликає протест і ворожість дитини до вихователів, тому що їй важливо зберігати почуття власної гідності, відповідати уявленню про саму себе як про особу, гідну поваги.
У даному випадку протест неможливий: адже він має бути спрямований проти педагогів, чиє заохочення вихованець прагне заслужити. Він сподівається на підтримку й ласку, а наштовхується на нерозуміння й повчання. Тому до певного часу не може відповісти на це ні грубістю, ні байдужістю. Потреба в самоповазі, що підштовхує до протесту, приходить у нерозв'язний конфлікт із потребою у повазі і схваленні вихователя, без яких неможливим є й збереження поваги до себе. Так формується внутрішній мотиваційний конфлікт, за якого мотив ворогування постійно стримується.
Подібні реферати:
Загальне поняття про психіку. Культура спілкування – факор духовності людини. Освіта України ХХІ століття.
ПЛАН 1.Загальне поняття про психіку 1.1.Класифікація психічних явищ. 1.2.Система психічних явищ. 1.3.Регуляція діяльності. 2.Культура спілкування – факор духовності людини. 2.1.Психологічна культура спілкування 3. Освіта України ХХІ століття. ХХІ сторіччя: нова освітня політика: проблеми розвитку та шляхи їх подолання; Висновки Список використаної літератури 1. Загальне поняття про психіку Психічний відбиток світу людиною пов'язаний з його суспільною природою, він опосередковується суспільно виробленими ...
Мова жестів
У первісному суспільстві люди розуміли одне одного виключно за допомогою жестів. Цей вид спілкування не зник і дотепер, хоча й дуже змінився. Сучасна людина входить у велику кількість контактів, зокрема короткотермінових. На початковому етапі спілкування особливу роль відіграють не-вербальні (несловесні) засоби. Перше враження— це надзвичайно важливий момент, який може стати психологічним містком до розвитку стосунків, або, навпаки, бар'єром у подальшому спілкуванні. Це взаємна оцінка одягу, пози, виразу очей, ...
Емпатія і комунікація
Феномен емпатії тісно пов’язаний з емоційно-пізнавальними та психологічними якостями особистості і проявляється насамперед у спілкуванні. У багатоплановому процесі спілкування виокремлюють найголовніші функції: комунікативну, інтерактивну та перцептивну. Комунікативна функція забезпечує обмін інформацією індивідуально чи через засоби масової інформації (ЗМІ) без обмежень у часі та просторі і є необхідною ...