Свобода – основна умова розвитку особистості

Особистісно орієнтоване виховання спрямоване на реалізацію сутнісної природи суб'єкта, якій відповідають цінності служіння, коли основним життєвим ставленням виявляється любов до інших людей. Це дає людині мож­ливість виходити за межі своїх актуальних, наявних мож­ливостей.

Спрямованість виховного процесу на цінність служіння заперечує цілковиту орієнтацію на цінність соціальних досягнень і володіння. За життєвої цінності соціальних досягнень як визначальної основним ставлен­ням до життя стає суперництво, що створює тривожні на­строї, невпевненість у собі й виступає перепоною для успішного особистісного розвитку. За цінності володіння інша людина є лише об'єктом, засобом для досягнення власних цілей, моральних заборон тут немає.

Таким чином, за цінності служіння про людину мож­на говорити як про вільну особистість, яка свідомо оби­рає свій життєвий шлях. Життя в такому разі виявляється творчістю, оскільки лише через ідеальну представленість в інших людях та інших людей у собі й можливий розви­ток власної особистості. Отже, альтернативою директив­ному підходові до виховання має виступити особистісно орієнтоване виховання, яке забезпечує дитині право на свободу вибору ціннісної позиції, на цінність людського духу й цінність життя взагалі, на можливість його дійово­го здійснення за наявності в неї установки на подолання дисгармонії в досвіді, поведінці, спілкуванні, діяльності. Особистісно орієнтоване виховання — це утвердження людини як найвищої цінності, навколо якої ґрунтуються всі інші суспільні пріоритети. Згідно з ним добро стає сутнісним визначенням людини; істина — лише засобом для розвитку її духовності.

Виховні ситуації, які створюються у межах особистісно орієнтованого виховання, мають забезпечити розвиток такого рівня свідомості, який би спонукав ди­тину до самопізнання й самоактивності з тим, щоб вона могла стати творцем власного духовно багатого життя. А це означає, що треба культивувати такі ситуації, у яких стосунки з дітьми будуються на врахуванні їхньої гідності і права бути особистістю; перше безперечне право дити­ни — висловлювати свої думки, впливати на наші суд­ження про неї. На жаль, сучасна виховна практика часто-густо демонструє наміри гальмування, а то й знищен­ня всього того, що є волею і свободою вихованця, стійкістю його духу, силою його вимог і задумів. У дітей виникають сумніви в нашій щирості, підозри, з якими вони намагаються боротися. Інколи вони роблять це відкрито, і тоді їхні дії вважають асоціальними. Але най­частіше, як це буває за спротиву будь-якій владі, опір ве­деться приховано, і його результати позначаються дале­ко не відразу. У моральному сенсі така поведінка ще більш небезпечна, ніж відкрита неслухняність, оскільки дитина стає брехливою і лукавою. Ці якості інколи зали­шаються у неї на все життя.

Йдеться, таким чином, про необхідність моделювання ситуацій вільної, творчої співпраці. Вони є альтернати­вою педагогіці заходів. Суттєвою психологічною особ­ливістю таких ситуацій є те, що вони заперечують де­термінуючий "вплив на" особистість, який здійснюється реактивними, адаптивними виховними механізмами.

Натомість утверджуються й використовуються психо­логічні механізми виховання, розраховані на максималь­не залучення всіх компонентів структури особистості (свідомості, емоцій, волі) в соціальні й міжособистісні взаємодії. Вихованець сповна активізує вищий рівень своєї самосвідомості для самостійного пошуку й ре­алізації якісно нових, конструктивних способів про-соціальної поведінки. Тому одна з основних функцій пе­дагога полягає в тому, щоб розвинути у вихованця здібність якнайточніше розуміти свою внутрішню та зовнішню ситуацію з метою вибору гуманної поведінко-вої тактики. За постійного прояву цієї здібності вихова­нець цілковито залучається до процесу становлення і формування самого себе, тобто набуття власної відповідальної свободи, і саме в такий спосіб він відкри­ває, що є глибоко і по-справжньому соціальним. Він жи­ве повною мірою в даний момент і морально самовиховується тому, що саме таким є найкращий життєвий стиль для будь-якого вікового етапу.

Подібні реферати:

Агресія у відповідь. Помста як вид агресії

Вступ. Загальне поняття Агресії. Агресією називається фізична або вербальна поведінка, направлена на завдання шкоди кому-небудь. Агресія може проявлятися в прямій формі, коли людина не схильна приховувати своєї агресивної поведінки від оточуючих – тоді вона безпосередньо і відкрито вступає в конфронтацію з кимсь з оточуючих, висловлює в його бік погрози або проявляє агресивність в діях. В частковій мірі агресія приховується під маскою неприязні, єхидства, сарказму або іронії, які таким чином створюють певний тиск на ...

Відчуття та сенсорна організація особистості

Життєдіяльність людини відсувається у складному та мінливому середовищі, тому вона потребує вміння орієн­туватися в навколишніх умовах і пристосовувати до них свої дії. Знання про зовнішній і свій внутрішній світ людина набуває в ході чуттєвого та логічного пізнання дійсності за допомогою пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприй­мання, мислення, уяви. Пізнавальна діяльність завжди роз­починається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні. Відчуття — це відображення окремих властивостей пред­метів і ...

Загальне поняття про психіку. Культура спілкування – факор духовності людини. Освіта України ХХІ століття.

ПЛАН 1.Загальне поняття про психіку 1.1.Класифікація психічних явищ. 1.2.Система психічних явищ. 1.3.Регуляція діяльності. 2.Культура спілкування – факор духовності людини. 2.1.Психологічна культура спілкування 3. Освіта України ХХІ століття. ХХІ сторіччя: нова освітня політика: проблеми розвитку та шляхи їх подолання; Висновки Список використаної літератури 1. Загальне поняття про психіку Психічний відбиток світу людиною пов'язаний з його суспільною природою, він опосередковується суспільно виробленими ...