Свобода – основна умова розвитку особистості

Особистісно орієнтоване виховання спрямоване на реалізацію сутнісної природи суб'єкта, якій відповідають цінності служіння, коли основним життєвим ставленням виявляється любов до інших людей. Це дає людині мож­ливість виходити за межі своїх актуальних, наявних мож­ливостей.

Спрямованість виховного процесу на цінність служіння заперечує цілковиту орієнтацію на цінність соціальних досягнень і володіння. За життєвої цінності соціальних досягнень як визначальної основним ставлен­ням до життя стає суперництво, що створює тривожні на­строї, невпевненість у собі й виступає перепоною для успішного особистісного розвитку. За цінності володіння інша людина є лише об'єктом, засобом для досягнення власних цілей, моральних заборон тут немає.

Таким чином, за цінності служіння про людину мож­на говорити як про вільну особистість, яка свідомо оби­рає свій життєвий шлях. Життя в такому разі виявляється творчістю, оскільки лише через ідеальну представленість в інших людях та інших людей у собі й можливий розви­ток власної особистості. Отже, альтернативою директив­ному підходові до виховання має виступити особистісно орієнтоване виховання, яке забезпечує дитині право на свободу вибору ціннісної позиції, на цінність людського духу й цінність життя взагалі, на можливість його дійово­го здійснення за наявності в неї установки на подолання дисгармонії в досвіді, поведінці, спілкуванні, діяльності. Особистісно орієнтоване виховання — це утвердження людини як найвищої цінності, навколо якої ґрунтуються всі інші суспільні пріоритети. Згідно з ним добро стає сутнісним визначенням людини; істина — лише засобом для розвитку її духовності.

Виховні ситуації, які створюються у межах особистісно орієнтованого виховання, мають забезпечити розвиток такого рівня свідомості, який би спонукав ди­тину до самопізнання й самоактивності з тим, щоб вона могла стати творцем власного духовно багатого життя. А це означає, що треба культивувати такі ситуації, у яких стосунки з дітьми будуються на врахуванні їхньої гідності і права бути особистістю; перше безперечне право дити­ни — висловлювати свої думки, впливати на наші суд­ження про неї. На жаль, сучасна виховна практика часто-густо демонструє наміри гальмування, а то й знищен­ня всього того, що є волею і свободою вихованця, стійкістю його духу, силою його вимог і задумів. У дітей виникають сумніви в нашій щирості, підозри, з якими вони намагаються боротися. Інколи вони роблять це відкрито, і тоді їхні дії вважають асоціальними. Але най­частіше, як це буває за спротиву будь-якій владі, опір ве­деться приховано, і його результати позначаються дале­ко не відразу. У моральному сенсі така поведінка ще більш небезпечна, ніж відкрита неслухняність, оскільки дитина стає брехливою і лукавою. Ці якості інколи зали­шаються у неї на все життя.

Йдеться, таким чином, про необхідність моделювання ситуацій вільної, творчої співпраці. Вони є альтернати­вою педагогіці заходів. Суттєвою психологічною особ­ливістю таких ситуацій є те, що вони заперечують де­термінуючий "вплив на" особистість, який здійснюється реактивними, адаптивними виховними механізмами.

Натомість утверджуються й використовуються психо­логічні механізми виховання, розраховані на максималь­не залучення всіх компонентів структури особистості (свідомості, емоцій, волі) в соціальні й міжособистісні взаємодії. Вихованець сповна активізує вищий рівень своєї самосвідомості для самостійного пошуку й ре­алізації якісно нових, конструктивних способів про-соціальної поведінки. Тому одна з основних функцій пе­дагога полягає в тому, щоб розвинути у вихованця здібність якнайточніше розуміти свою внутрішню та зовнішню ситуацію з метою вибору гуманної поведінко-вої тактики. За постійного прояву цієї здібності вихова­нець цілковито залучається до процесу становлення і формування самого себе, тобто набуття власної відповідальної свободи, і саме в такий спосіб він відкри­ває, що є глибоко і по-справжньому соціальним. Він жи­ве повною мірою в даний момент і морально самовиховується тому, що саме таким є найкращий життєвий стиль для будь-якого вікового етапу.

Подібні реферати:

Основні напрямки психології 19-20 століття

1. Основні напрямки психології 19-20 століття Зародження психології як науки. На початку XIX століття стали складатися нові підходи до психіки. Мюллер (1801-1858) сформував «закон специфічної енергії органів почуттів». Психофізику відкрив фізіолог Вебер (1795-1878). Дондрес (1818-1889) займався експериментами по вивченню швидкості протікання психічних процесів. Унікальним предметом психології, який ніякою іншою дисципліною не вивчався, був визнаний «безпосередній досвід». Головним методом – інтроспекція: спостереження ...

Теорія діяльності О. М. Леонтьєвата поняття особистості

Видатний вітчизняний психолог О. М. Леонтьєв (1903—1979) визначав особистість як цілісне утворення, яке є відносно пізнім продуктом суспільно-історичного й онто­генетичного розвитку людини. Вона виступає як результат інтеграції процесів, що здійснюють життєві відношення суб'єкта до об'єктивної дійсності. Ці відношення характе­ризуються подібністю своєї побудови і передбачають сві­доме їх регулювання, тобто наявність свідомості, а на пев­них етапах — і самосвідомості суб'єкта. Реальною основою особистості людини ...

Основні стилі поведінки при розв’язанні конфліктів

Можливість виникнення конфлікту існує у всіх сферах. Конфлікти народжуються на грунті щоденних розбіжностей у поглядах, протиборстві різних суджень, потреб, бажань, стилей життя, надій, інтересів та особистісних особливостей. Конфлікт – це невід’ємна особливість всякого процесу соціального розвитку. Для всіх видів конфліктів характерним є: наявність не менше двох сторін, які контактують між собою; взаємонесумісність цінностей і намірів сторін; протиставлення діянь одної сторони іншій і навпаки; поведінка, направлена на ...