Свобода – основна умова розвитку особистості

Особистісно орієнтоване виховання спрямоване на реалізацію сутнісної природи суб'єкта, якій відповідають цінності служіння, коли основним життєвим ставленням виявляється любов до інших людей. Це дає людині мож­ливість виходити за межі своїх актуальних, наявних мож­ливостей.

Спрямованість виховного процесу на цінність служіння заперечує цілковиту орієнтацію на цінність соціальних досягнень і володіння. За життєвої цінності соціальних досягнень як визначальної основним ставлен­ням до життя стає суперництво, що створює тривожні на­строї, невпевненість у собі й виступає перепоною для успішного особистісного розвитку. За цінності володіння інша людина є лише об'єктом, засобом для досягнення власних цілей, моральних заборон тут немає.

Таким чином, за цінності служіння про людину мож­на говорити як про вільну особистість, яка свідомо оби­рає свій життєвий шлях. Життя в такому разі виявляється творчістю, оскільки лише через ідеальну представленість в інших людях та інших людей у собі й можливий розви­ток власної особистості. Отже, альтернативою директив­ному підходові до виховання має виступити особистісно орієнтоване виховання, яке забезпечує дитині право на свободу вибору ціннісної позиції, на цінність людського духу й цінність життя взагалі, на можливість його дійово­го здійснення за наявності в неї установки на подолання дисгармонії в досвіді, поведінці, спілкуванні, діяльності. Особистісно орієнтоване виховання — це утвердження людини як найвищої цінності, навколо якої ґрунтуються всі інші суспільні пріоритети. Згідно з ним добро стає сутнісним визначенням людини; істина — лише засобом для розвитку її духовності.

Виховні ситуації, які створюються у межах особистісно орієнтованого виховання, мають забезпечити розвиток такого рівня свідомості, який би спонукав ди­тину до самопізнання й самоактивності з тим, щоб вона могла стати творцем власного духовно багатого життя. А це означає, що треба культивувати такі ситуації, у яких стосунки з дітьми будуються на врахуванні їхньої гідності і права бути особистістю; перше безперечне право дити­ни — висловлювати свої думки, впливати на наші суд­ження про неї. На жаль, сучасна виховна практика часто-густо демонструє наміри гальмування, а то й знищен­ня всього того, що є волею і свободою вихованця, стійкістю його духу, силою його вимог і задумів. У дітей виникають сумніви в нашій щирості, підозри, з якими вони намагаються боротися. Інколи вони роблять це відкрито, і тоді їхні дії вважають асоціальними. Але най­частіше, як це буває за спротиву будь-якій владі, опір ве­деться приховано, і його результати позначаються дале­ко не відразу. У моральному сенсі така поведінка ще більш небезпечна, ніж відкрита неслухняність, оскільки дитина стає брехливою і лукавою. Ці якості інколи зали­шаються у неї на все життя.

Йдеться, таким чином, про необхідність моделювання ситуацій вільної, творчої співпраці. Вони є альтернати­вою педагогіці заходів. Суттєвою психологічною особ­ливістю таких ситуацій є те, що вони заперечують де­термінуючий "вплив на" особистість, який здійснюється реактивними, адаптивними виховними механізмами.

Натомість утверджуються й використовуються психо­логічні механізми виховання, розраховані на максималь­не залучення всіх компонентів структури особистості (свідомості, емоцій, волі) в соціальні й міжособистісні взаємодії. Вихованець сповна активізує вищий рівень своєї самосвідомості для самостійного пошуку й ре­алізації якісно нових, конструктивних способів про-соціальної поведінки. Тому одна з основних функцій пе­дагога полягає в тому, щоб розвинути у вихованця здібність якнайточніше розуміти свою внутрішню та зовнішню ситуацію з метою вибору гуманної поведінко-вої тактики. За постійного прояву цієї здібності вихова­нець цілковито залучається до процесу становлення і формування самого себе, тобто набуття власної відповідальної свободи, і саме в такий спосіб він відкри­ває, що є глибоко і по-справжньому соціальним. Він жи­ве повною мірою в даний момент і морально самовиховується тому, що саме таким є найкращий життєвий стиль для будь-якого вікового етапу.

Подібні реферати:

Емпатія і комунікація

Фе­но­мен ем­па­тії ті­с­но по­в’я­за­ний з емо­цій­но-­пі­з­на­валь­ни­ми та пси­хо­ло­гі­ч­ни­ми яко­с­тя­ми осо­би­с­то­с­ті і про­яв­ля­є­ть­ся на­сам­пе­ред у спіл­ку­ван­ні. У ба­га­то­пла­но­во­му про­це­сі спіл­ку­ван­ня ви­о­к­ре­м­лю­ють най­го­ло­в­ні­ші фун­к­ції: ко­му­ні­ка­ти­в­ну, ін­терак­ти­в­ну та пе­р­це­п­ти­в­ну. Ко­му­ні­ка­ти­в­на фун­к­ція за­без­пе­чує об­мін ін­фор­ма­ці­єю ін­ди­ві­ду­аль­но чи че­рез за­со­би ма­со­вої ін­фор­ма­ції (ЗМІ) без об­ме­жень у ча­сі та про­с­то­рі і є не­об­хід­ною ...

Відчуття та діяльність

Поняття про відчуття як початкову ланку пізнавального процесу Життєдіяльність людини відбувається у складному та мінливому середовищі, тому вона потребує вміння орієн­туватися в навколишніх умовах і пристосовувати до них свої дії. Знання про зовнішній і свій внутрішній світ людина набуває в ході чуттєвого та логічного пізнання дійсності за допомогою пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприй­мання, мислення, уяви. Пізнавальна діяльність завжди роз­починається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні. ...

Відчуття та сприймання як активні процеси пошуку

Поняття про відчуття Відчуття – це відображення окремих властивостей предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. У відчуттях людині відкриваються кольори та звучання, пахощі і смак, вага, тепло чи холод речей, що її оточують. Крім того, відчуття дають інформацію про зміни у власному тілі: людина відчуває порушення у функціонуванні внутрішніх органів, положення і рух свого тіла й окремих його частин. Відчуття як образи, що відбивають окремі властивості предметів, виникають під час діяльності будь-яких ...