Search:

Свобода – основна умова розвитку особистості

За таких умов дитинство, отроцтво, юність набувають абсолютної цінності, а отже, дієво утверджується цінність сьогоднішнього життя підростаючої особистості. Воно вимірюється ступенем оволодіння підростаючою осо­бистістю культурними здобутками людства і ступенем особистісної віддачі у своїй життєдіяльності. Створюють­ся соціально-психологічні засади інтенсивного осо-бистісного затребування дитини в даний час, а не в більш-менш віддаленому майбутньому.

Особистісно орієнтоване виховання надає можливість вихованцеві краще функціонувати як особистості. Це є наслідком того, що і вихователь, і вихованець працюють у єдиному емоційно-чуттєвому діапазоні, який запобігає психічному напруженню як результату переживання не­безпеки від некоректного вторгнення дорослого в дитячий світ. Дитина щоразу відчуває, що зустріч з вихователем відкриває для неї нові можливості як щодо емоційних вражень, так і щодо спілкування та вільної поведінки.

За особистісно орієнтованого виховання дитині му­сить забезпечуватись можливість самостійно приймати рішення і поводитися згідно з ними. Ця вимога випливає з психологічної закономірності, згідно з якою діти, які привчені лише спостерігати і слухати, стають соціальне пасивними, безпорадними перед труднощами.

Тож розширення свідомості вихованця вважається до­сить дійовим виховним чинником. Воно практично про­являється в психічному зростанні, пробудженні і прояві (за доцільного керівництва) прихованих можливостей суб'єкта. Ці можливості не є безмежними; вони характе­ризуються вибірковістю, поступовістю в поведінковій ре­алізації. Тому вихователь не повинен змушувати вихо­ванців проти їх волі здійснювати вчинки, які даються їм з великими труднощами. Але й пасивно погоджуватися з такою їхньою позицією було б неправильно. Тут не­обхідні такі виховні впливи, які б спричинювали у дити­ни внутрішню боротьбу доти, доки вона сама не прийме позитивного морального рішення. Момент самостійності поступово викликає у вихованця розуміння того, що його добродійні вчинки зумовлені багатством власних почуттів. І це приносить задоволення як певну самовинагороду за здійснене.

У виховному процесі ми часто забуваємо суттєве пра­вило: як в навчанні є завдання, самостійне вирішення яких не під силу школяреві в певний період його розвит­ку, так і моральні рішення мусять відповідати вікові ви­хованця. Це означає, що одну й ту саму особистісну про­блему дитина з різним соціальним досвідом вирішує по-різному, чимраз більше наближаючись до науково-етич­них критеріїв.

Стратегія побудови виховного процесу в площині особистісного підходу мусить визначатися науковим ро­зумінням внутрішніх закономірностей розвитку особис­тості в онтогенезі, а не ґрунтуватися на зовнішній доцільності, коли традиційні методи заохочення чи пока­рання приховують складні виховні проблеми. Це справді так, оскільки, запроваджуючи такі методи, педагог зму­шує дітей до підкорення, а не до вільної й свідомої дії. Цим самим він штучно утримує вихованця на найелемен­тарніших стадіях морального розвитку і не підносить до рівня, коли вихованість ґрунтується на перетворенні за­гальних етичних принципів у систему його особистісних смислів [1, 30 -42].

Теоретико-експериментальні дослідження у сфері закономірностей розвитку особистості свідчать, що лише свідомо оволодіваючи в доцільно організованому виховному процесі здобутками культури, учень розвиває свої сутнісні сили, стає повноцінною особистістю. У цьому процесі мають узгоджено взаємодіяти вихователь і вихованець, бо саме дорослий виступає посередником між культурою і підростаючою особистістю. Тому немає необхідних підстав вважати педагога лише помічником у процесі особистісного становлення вихованця. Для більшої ефективності розгортання виховного процесу вихователь має зробити учня своїм помічником, або, за висловом Ш.О. Амонашвілі, своїм соратником, коли він активно допомагає у створенні самого себе.

У сучасній школі, на жаль, ще не існує єдиної думки щодо подолання негативних тенденцій у розвитку особистості, та спрямованого формування суспільно значущих властивостей і якостей. Це є свідченням укоріненого ставлення до учня як об'єкта виховної дії, ігнорування його ролі як суб'єкта діяльності.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17 


Подібні реферати:

Моральна спадщина Маркса, Енгельса та Леніна

1. Мораль в етиці Мораль (лат. - що відноситься до вдачі, характеру, складу душі, звичкам; вдачі, звичаї, мода, поведінка) – предмет вивчення етики; форма суспільної свідомості і вид суспільних відносин, направлених на затвердження самоценности особи, рівність всіх людей в їх прагненні до щасливого і гідного життя, що виражають ідеал людяності, гуманістичну перспективу історії. Мораль регулює поведінка людини у всіх сферах суспільного життя – в праці, в побуті, в політиці, в науці, в сімейних, особистих, усередині ...

Поняття про волю, теорії волі, розвиток волі в дитячому віці

План Поняття про волю. Теорії волі: а) С.Л.Рубінштейн б) У.Джеймс в) В.А.Іванников г) В.І.Селиванов Розвиток волі в дитячому віці ПОНЯТТЯ ПРО ВОЛЮ У зв'язку з загальним відродженням інтересу до гуманітарних, специфічних людських проблем психології в останні роки спостерігається підвищена увага до волі. Колись, ще в XVIII-XIX ст., ця проблема була однієї з центральних у психологічних дослідженнях. На початку XX ст. у зв'язку з загальним кризовим положенням у цій науці дослідження волі відійшли на другий план. Ця ...

Структура загальної психології як науки

План: 1. Визначення психології як науки. 2. Основні етапи історії психології. 3. Школи, напрямки , концепції у психології. 1. Визначення психології як науки З найдавніших часів знання самої людини, розуміння властивостей і механізмів її поведінки, законів її психічної діяльності, фактів і умов її розвитку та формування, складали і складають по сьогоднішній день одну з найбільш необхідних частин професійних знань учителя, одну з основ його педагогічної діяльності. В розв'язанні цього важливого завдання велика роль ...