Search:

Свобода – основна умова розвитку особистості

За таких умов дитинство, отроцтво, юність набувають абсолютної цінності, а отже, дієво утверджується цінність сьогоднішнього життя підростаючої особистості. Воно вимірюється ступенем оволодіння підростаючою осо­бистістю культурними здобутками людства і ступенем особистісної віддачі у своїй життєдіяльності. Створюють­ся соціально-психологічні засади інтенсивного осо-бистісного затребування дитини в даний час, а не в більш-менш віддаленому майбутньому.

Особистісно орієнтоване виховання надає можливість вихованцеві краще функціонувати як особистості. Це є наслідком того, що і вихователь, і вихованець працюють у єдиному емоційно-чуттєвому діапазоні, який запобігає психічному напруженню як результату переживання не­безпеки від некоректного вторгнення дорослого в дитячий світ. Дитина щоразу відчуває, що зустріч з вихователем відкриває для неї нові можливості як щодо емоційних вражень, так і щодо спілкування та вільної поведінки.

За особистісно орієнтованого виховання дитині му­сить забезпечуватись можливість самостійно приймати рішення і поводитися згідно з ними. Ця вимога випливає з психологічної закономірності, згідно з якою діти, які привчені лише спостерігати і слухати, стають соціальне пасивними, безпорадними перед труднощами.

Тож розширення свідомості вихованця вважається до­сить дійовим виховним чинником. Воно практично про­являється в психічному зростанні, пробудженні і прояві (за доцільного керівництва) прихованих можливостей суб'єкта. Ці можливості не є безмежними; вони характе­ризуються вибірковістю, поступовістю в поведінковій ре­алізації. Тому вихователь не повинен змушувати вихо­ванців проти їх волі здійснювати вчинки, які даються їм з великими труднощами. Але й пасивно погоджуватися з такою їхньою позицією було б неправильно. Тут не­обхідні такі виховні впливи, які б спричинювали у дити­ни внутрішню боротьбу доти, доки вона сама не прийме позитивного морального рішення. Момент самостійності поступово викликає у вихованця розуміння того, що його добродійні вчинки зумовлені багатством власних почуттів. І це приносить задоволення як певну самовинагороду за здійснене.

У виховному процесі ми часто забуваємо суттєве пра­вило: як в навчанні є завдання, самостійне вирішення яких не під силу школяреві в певний період його розвит­ку, так і моральні рішення мусять відповідати вікові ви­хованця. Це означає, що одну й ту саму особистісну про­блему дитина з різним соціальним досвідом вирішує по-різному, чимраз більше наближаючись до науково-етич­них критеріїв.

Стратегія побудови виховного процесу в площині особистісного підходу мусить визначатися науковим ро­зумінням внутрішніх закономірностей розвитку особис­тості в онтогенезі, а не ґрунтуватися на зовнішній доцільності, коли традиційні методи заохочення чи пока­рання приховують складні виховні проблеми. Це справді так, оскільки, запроваджуючи такі методи, педагог зму­шує дітей до підкорення, а не до вільної й свідомої дії. Цим самим він штучно утримує вихованця на найелемен­тарніших стадіях морального розвитку і не підносить до рівня, коли вихованість ґрунтується на перетворенні за­гальних етичних принципів у систему його особистісних смислів [1, 30 -42].

Теоретико-експериментальні дослідження у сфері закономірностей розвитку особистості свідчать, що лише свідомо оволодіваючи в доцільно організованому виховному процесі здобутками культури, учень розвиває свої сутнісні сили, стає повноцінною особистістю. У цьому процесі мають узгоджено взаємодіяти вихователь і вихованець, бо саме дорослий виступає посередником між культурою і підростаючою особистістю. Тому немає необхідних підстав вважати педагога лише помічником у процесі особистісного становлення вихованця. Для більшої ефективності розгортання виховного процесу вихователь має зробити учня своїм помічником, або, за висловом Ш.О. Амонашвілі, своїм соратником, коли він активно допомагає у створенні самого себе.

У сучасній школі, на жаль, ще не існує єдиної думки щодо подолання негативних тенденцій у розвитку особистості, та спрямованого формування суспільно значущих властивостей і якостей. Це є свідченням укоріненого ставлення до учня як об'єкта виховної дії, ігнорування його ролі як суб'єкта діяльності.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17 


Подібні реферати:

Формування образного мислення, творчої уяви, розвитку інтелекту та логічного мислення

Своєрідністю образного мислення молодшого школяра є його наочно-дійовий характер. Формуючи образне мислення учнів означає виховувати потребу в знаннях, збагачувати дітей системою знань, умінь і навичок, сучасними способами пізнання навколишнього світу. Зараз, як ніколи, нашій країні потрібні люди, які вміють образно мислити. Одноманітне, шаблонне повторення одних і тих же дій відвертає потяг до навчання. Діти позбавляються радості відкриття і поступово можуть втратити здатність до творчості. Головна мета – формування у ...

Лідерство і керівництво

План. Поняття про лідерство. Теорії лідерства. Лідер і керівник. Фактори, що впливають на формування особистості керівника. Якості і риси керівника, що досягає успіху. Типологія стилів керівництва. Деякі прийоми керівництва, особливості стосунків. Народ є головним в державі, а керівник повинен займати останнє місце. Тому тільки завоювавши прихильність народу, можна стати правителем Мен Цзи Соціально-психологічна структура групи завершується висуненням лідера. Лідерство – це ...

Поняття про формування особистості, значення цього процесу для суспільного життя

Особистість - це індивід, який має свідомість, самосвідомість, активно пізнає і перетворює навколишній світ відповідно до людських потреб. Людина як соціальна та біологічна істота є носієм особистості. Поняття людини значно ширше за поняття особистості, тому що включає у себе велике коло соціальних та біологічних ознак - етнографічних, антропологічних, культурних. Кожна людина являє собою конкретну особистість, для якої характерне те чи інше ставлення до себе оточуючих людей, явищ, предметів, певна поведінка в межах ...