Search:

Свобода – основна умова розвитку особистості

Починаючи з підліткового віку, велику роль у розвит­ку особистості відіграє спілкування з ровесниками, друзя­ми, серед яких дитина проводить значну частину часу. Це дозволяє їй зробити істотний крок від залежності до неза­лежності і перейти па автономний, самостійний шлях по­дальшого особистісного розвитку. Усе більшого значення з цього вікового періоду набувають самовиховання і само­вдосконалення особистості, що в юності стають головними засобами її розвитку. Розглянемо кожен з позначених соці­альних впливів у його динаміці і специфічних особливос­тях залежно від віку дитини.

У міру дорослішання роль сім'ї в розвитку дитини по­ступово зменшується. У дитинстві переважно впливає на дитину мати або людина, яка безпосередньо доглядає її і постійно спілкується з нею. У ранні роки сімейна виховна дія в основному зводиться до різноманітних впливів на емоційну сферу дитини, а також на її зовнішню поведінку: підпорядкування елементарним дисциплінарно-гігієнічним нормам і правилам. У дошкільному віці до описаних сімей­них впливів додаються ті, що спрямовані на виховання в дитини допитливості, наполегливості, адекватної самооцін­ки, прагнення до успіхів, чуйності, товариськості, добро­ти, а також моральних якостей особистості, які насампе­ред виявляються у ставленні до себе подібних.

Відсутність єдиного погляду спонукає дітей до форму­вання власної думки: їм мимоволі доводиться вибирати. У результаті в дітей поступово виробляються самостійність і не­залежність мислення. Негативний бік цієї ситуації полягає в тому, що аргументи різних людей найчастіше здаються на­стільки переконливими, що буває важко вибрати між ними те, що потрібно. У цьому випадку власна позиція дитини не формується, виникають важко вирішувані протиріччя, і дитина замість того, щоб ставати інтелектуально самостійною, навпаки, може стати інтелектуально конформною, тобто ви­падково переходити від однієї точки зору до іншої, яка в даний момент часу їй здається більш правильною.

Процес власне особистісного розвитку дитини під впли­вом взаємовідносин, що складаються з оточуючими людь­ми, можна уявити так. У доступних для дитини (з ураху­ванням її віку) видах діяльності виникають відповідні фор­ми спілкування, в яких дитиною засвоюються правила і норми людських відносин, розвиваються потреби, форму­ються інтереси і мотиви, що, ставши спонукальною осно­вою особистості, ведуть до подальшого розширення сфери спілкування і, отже, до появи нових можливостей для роз­витку особистості. Вихід дитини в нову систему діяльності і спілкування, включення її в орбіту міжособистісних кон­тактів з новими людьми, звернення до нових джерел інфор­мації фактично означають перехід до наступного, більш високого щабля розвитку.

О.М. Леонтьєв вважає, що розвиток особистості дити­ни знаходить вираження в зміні ієрархії мотивів діяльності. Старі мотиви втрачають свою спонукальну силу, народжу­ються нові, що призводять до переосмислювання людських відносин і власної поведінки. Ті види діяльності і форми спілкування, що колись відігравали головну роль, тепер відходять на другий план, змінюються інтереси і устрем­ління. Настає нова стадія особистісного розвитку дитини. Перетворення спілкування, ускладнення і збагачення його форм відкривають перед дитиною нові можливості для осо­бистісного зростання. Спочатку ці можливості складають­ся усередині головних видів діяльності, а для дітей дошкіль­ного віку - у різних іграх. У більш старшому віці до гри додаються навчання і праця.

Відносини між людьми не завжди складаються глад­ко, мають чимало протиріч, зовнішніх і внутрішніх конфліктів, розв'язуючи які особистість просувається впе­ред у розвитку. Засвоєння і реалізація адекватних форм рольової поведінки, що відбуваються в грі, праці і колективних видах навчальної діяльності, сприяють подолан­ню протиріч у системі міжособистісних відносин. Самі протиріччя у людських відносинах автоматично не ста­ють рушієм особистісного розвитку; тільки породивши проблеми внутрішнього характеру, що змушують дитину змінювати своє ставлення і погляди, зовнішні протиріччя перетворюються у внутрішнє джерело активності, спря­моване на формування нових корисних особистісних яко­стей.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17 


Подібні реферати:

Психічні процеси, властивості і стани у структурі особистості. Формування особистості

В психології поняття „особистість” розглядають в сукупності понять: „людина”, „індивід”, „індивідуальність”. І – людина ІІ – індивід ІІІ – особистість ІV – індивідуальність І. Людина – представник людського роду „Homosapiens” (хомосапіенс). ІІ. Індивід – це окремий представник людського роду, конкретна самість. ІІІ. Особистість – суспільна людина, якій притаманні погляди на життя, переконання, а значить розвинутий світогляд, яка активно реалізує своє здібності. ІV. Індивідуальність – сукупність неповторних рис в людини. ...

Соціально-психологічний клімат

1. Фактори впливу на соціально- психологічний клімат колективу. 2. Проблема спілкування і психологічної сумісності. 3. Виробничі конфлікти: джерела, види, форми, динаміка. 4. Основні моделі та стилі поведінки при розв’язанні конфліктів. 5. Рекомендації для попередження та розв’язання конфліктних ситуацій. Соціально-психологічний клімат - це стан групової психіки, сукупність відношення членів колективу до умов і характеру сумісної діяльності, до колег по роботі, до керівника ...

Міжособистісне розуміння

Реальний механізм взаємодії можна зрозуміти на ос­нові аналізу того, як виникає взаєморозуміння між її учас­никами. Від ступеня розуміння людини людиною залежать їхні спільні дії. Якщо стратегія взаємодії визначається кон­текстом соціальної діяльності, то ЇЇ тактика залежить від рівня міжособистісного розуміння. Стадії міжособистісного розуміння Процес міжособистісного розуміння (інша його по­ширена назва — соціальна перцепція) у загальному вигляді можна визначити як формування у свідомості людини обра­зу іншої людини. Це ...