Search:

Вселенські збори

Церковна організація остаточно склалася в VІ столітті. Імператор Юстиніан (527-565) своїм указом визначив п’ять центрів патріархій: Рим, Константинополь, Олександрія, Антіохія та Єрусалим. Кожному з них підпорядковувалися відповідні митрополії, а митрополіям – єпископи. Було створено чітку систему церковних громад, яка у загальних рисах нагадувала провінційний поділ імперії. Від названих патріархій пізніше відокремилися автокефальні церкви.

Християнство навіть при зародженні не було єдиним з точки зору ідеології та організації. У ньому виникало багато різних течій, обумовлених соціальними чинниками 395 р. Римська імперія розкололася на Західну та Східну. Розпочався процес розділення римської і константинопольської церкви, який завершився 1054 р. Західна церква з часом отримала назву католицької (вселенської), а східна – православної. У 16 ст. стався ще один великий церковний розкол, коли у Західній Європі в процесі Реформації від католицизму відокремилися протестантські церкви. Так у християнстві виникли три основні течії православ’я, католицизм і протестантизм.

Діяльність та значення Вселенських Соборів важко переоцінити, оскільки проблеми, підняті й висвітлені в них, дають змогу краще зрозуміти та осмислити процес формування християнської догматики та церковних канонів і традицій, що, зрозуміло, допомагає на сучасному етапі розвитку Християнської Церкви об’єктивно аналізувати її теологічні і конфесійні особливості, а також характеризувати й вивчати аспекти державної діяльності і теоретичні богословські тенденції відносно загальних трансформаційних явищ у її внутрішній ієрархічній структурі.

Без перебільшення можна сказати, що Другий Ватиканський Собор став однією із найважливіших релігійних подій ХХ століття. Він був задуманий в голові одного чоловіка, Анжело Ронкаллі, папи Івана ХХІІІ. Ще не пройшло й трьох місяців з моменту початку свого правління, як він скликав до Риму 17 кардиналів на 25 січня 1959 року. Реакцією кардиналів на папське оголошення була … цілковита тиша.

Головною метою Собору було започаткувати широкомасштабне оновлення церкви, узгодити церкву із часом, не відкидаючи своєї спадщини, але переоцінюючи її, звертаючи особливу увагу на дотриманні минулого папського вчення. “Впустімо трохи свіжого повітря у Церкву”, - сказав Іван ХХІІІ, відкриваючи вікно. “Те, що пропонував папа, звісно, що повернулося досить революційно – не зміною у доктрині, як такій, але зміною у тому, що я називаю Католицьким синтезом”, - пише пастор Куртіс Ян у своєму ессе “Другий Ватиканський Собор: Зміна і Продовженість у Католицькому Синтезі”, зачитаному в 1999 році на пасторській конференції ВЄЛС [11].

“У ХІХ столітті, коли більшість Католиків все ще підходила до богослов’я із неісторичної, догматичної точки зору, окремі особистості, як Джон Генрі Ньюмен в Англії та Йоган Адам Мюлер у Баварії, починали історичне мислення у Католицьких рамках. На початку ХХ століття, Католицькі філософи, такі як Моріс Блондель у Франції, враховували більш сучасні філософії, намагаючись втілити їх у Католицький синтез” [11].

Між двома світовими війнами і після Другої Світової війни з'явилось декілька нових рухів. Серед них були:

літургійний рух, що шукав шляхів для запровадження у богослужінні принципів та форм ранньої церкви, включаючи участь мирян та використання розмовної мови;

рух біблійного вивчення, що наголошував на дослідженні Святого Письма із нахилом до історично-критичного підходу;

та “нова теологія”, що формувалася Карлом Рахнером, Фон Бальтасаром, Боуєром, Конгаром та Де Лубаком, котрі намагалися впровадити більше сучасних філософій у так званий Католицький синтез.

Другий Ватиканський Собор офіційно відкрився 11 жовтня 1962 року на свято божественного Материнства Благословенної Діви Марії. Собор поділили на чотири сесії (жовтень-грудень 1962; вересень-грудень 1963; вересень-листопад 1964; вересень-грудень 1965).

Підчас проведення Собору відбулося дві важливі події:

Прогресивні, реформісько-налаштовані єпископи організували Європейський Союз і спромоглися переконати більшість отців собору відкинути список кандидатів у соборні комісії, який сформувала курія із консервативних єпископів. Що привело до того, що із плином собору консервативний і прогресивний впливи вилились у компроміси;

У червні 1963 року помер Іван ХХІІІ. Новим папою обрали Монтіні Міланського як поміркованого прогресивного.

Четверта сесія завершилась месою 8 грудня 1965 року на свято Непорочного Зачаття.

Собор створив 16 документів. Усі 16 були проголошені папою, що дає їм найвищу владу у церкві. Це:

4 Конституції, дві Догматичні: про Церкву (КЦ) та про Боже Об'явлення (КО); Конституція про Святу Літургію (КЛ) та Душпастирська Конституція про Церкву в сучасному світі;

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4 


Подібні реферати:

Біблія – як пам’ятка культури

Біблія – це стародавня збірка, різних за формою і змістом релігійних та світських творів, які писалися від дванадцятого століття до нашої ери аж по друге століття нашої ери, тобто майже півтори тисячі років. У тлумачному словнику можна знайти таке визначення слова “Біблія”: “Книга що розглядається у якості непорушного, єдиного справедливого джерела”. Для християн Біблія – є непорушне, єдине справедливе відкриття Бога людині, що містить 66 книг, записаних 40 різними авторами на протязі 1500 років. Записували Біблію люди ...

Вселенські збори

Вселенські Собори: минуле і сучасність Загальний період Вселенських Соборів охоплює час від IV ст. до половини ХІ ст., тобто час від Костянтина Великого до розділення Церкви 1054 р., час від християнства апостолів і мучеників до християнства патріархів та імператорів. Це є період розвитку і формування основних догматів, які складають Вселенське віросповідання. У перших трьох століттях Християнська Церква свої загальні потреби відносно догматичних питань і канонів вирішувала на Соборах єпископів, а з IV ст. соборна форма ...

Храм і його влаштування

Cам Господь дав людям ще у Старому Завіті через проро­ка Мойсея вказівки, яким повинен бути храм для бого­служіння; новозавітний православний храм упорядковано за зразком старозавітного. Як старозавітний храм (спочатку - скинія) ділився на три час­тини: святе святих, святилище і двір, так і православний христи­янський храм ділиться на три частини: вівтар, середня частина храму і притвор. Як святе святих тоді означало, так і тепер вівтар означає - Царство Небесне. У Старому Завіті у святе святих ніхто не міг входити. Тільки ...