Search:

Мркантелізм

Найбільш відомим представником теоретичної школи мерканти­лізму у Франції є Антуан Монкретьєн де Ваттевіль (1575 — 1621). 1615 p. він опублікував книжку «Закони суспільного господарства» («Трактат з політичної економії»), яку присвятив королю і королеві-матері. Саме у цьому творі було вперше вжито термін «політична економія», що згодом став назвою цілої науки.

Економічні погляди Монкретьєна перебували на межі раннього та пізнього меркантилізму, що цілком відповідало економічному й політичному стану Франції того періоду. Релігійні війни проти аль­бігойців спустошили південнофранцузькі міста, а гугенотська міжусобиця розладнала всю французьку економіку. На той час Анг­лія вже значно випереджала Францію в економічному розвитку.

Монкретьєн спробував розробити економічні заходи, запрова­дження яких дало б змогу пожвавити народне господарство Франції. Виходячи з англійського досвіду, Монкретьєн досить детально роз­глядає проблеми розвитку мануфактур, питання торгівлі, мореплав­ства, професійного навчання тощо.

Монкретьєн є палким захисником третього стану, найбільш важ­ливою частиною якого він уважає торговців. «Купці, — наголошує він, — надзвичайно корисні державі». Навіть розвиток промислово­сті для нього не є самоціллю, бо кінцевою метою всіх ремесел, на його думку, є торгівля: «Філософи кажуть, що мета є причина всіх причин; і торгівля є, у певний спосіб, головною ціллю різних реме­сел». Для могутності держави необхідне золото, а найнадійнішим способом його придбання є зовнішня торгівля.

Протиставляючи інтереси Франції інтересам інших країн, Монк­ретьєн засуджує французьку політику забезпечення свободи торгівлі купцям з інших країн. При цьому він досить своєрідно трактує мер­кантильну теорію прибутку, перетворюючи її на зброю проти іно­земних купців. У торгівлі, на його думку, виграш одного є втратою для іншого. Але в процесі внутрішньої торгівлі виграють і програ­ють окремі учасники обороту, країна в цілому нічого не втрачає і не придбає. У зовнішній торгівлі іноземні купці є свого роду насо­сом і, отримуючи прибуток, вони викачують багатство країни, з якою торгують.

Цікаво зазначити, що Монкретьєн розрізняє поняття «гроші» і «багатство», уважаючи, що золото створює лише передумови для багатства і добробуту країни, але само по собі ще не робить її бага­тою. Першочергового значення він надає «природному багатству» (хліб, сіль, вино та ін.). Монкретьєн у зв'язку з цим пише : «Не до­статок золота та срібла, не кількість перлів та алмазів робить держа­ву багатою, а наявність предметів, необхідних для того, щоб жити й одягатися: у кого їх більше, у того більший достаток».

Монкретьєн виступає проти зайвих розкошів, уважаючи їх одні­єю з причин, що призводить до відпливу золота з країни. «Розкіш, — говорить він, — для держави чума і рокове розорення; із шовком у Турцію та Італію відпливає наше золото».

Монкретьєн відрізняється від багатьох інших меркантилістів ще й тим, що не випускає з виду потребу поліпшити становище народу, особливо селянства, про яке він говорить із великим співчуттям і вважає, що держава має турбуватися про нього.

Меркантилізм в Італії. Для практичного запровадження полі­тики меркантилізму в Італії не було належних політичних і економі­чних умов. Величезна політична роздробленість Італії призводила до її неминучого економічного занепаду. Колись нагромаджені тор­гівлею у XVI ст. капітали посилено перетворювалися на позичкові, розвивалася діяльність банків. Саме цей факт визначив інтереси перших італійських меркантилістів, які особливу увагу приділяли питанням грошового обігу і кредиту.

Уже згадуваний професійний банкір Гаспар Скаруффі (1519 — 1584) написав 1582 p. «Роздуми про монету і справжню пропорцій­ність між золотом і сріблом», де розвивав ідеї, близькі до монетари­зму. Скаруффі запропонував грандіозний як на той час проект скли­кання загальноєвропейської конференції під керівництвом папи або імператора з метою налагодити грошовий обіг у міжнародному масштабі. У різних країнах, а іноді й у різних регіонах у межах однієї країни, існували різні грошові системи, що дуже ускладнювало роз­рахунки й переказування грошей з одного місця в інше. Скаруффі запропонував встановити єдину загальноєвропейську грошову сис­тему, визнати золото та срібло валютними металами, прирівнюючи одну вагову частину золота до 12 вагових частин срібла. На відміну від інших монетаристів він рекомендував ліквідувати національні бар'єри, що обмежують обіг; золото і срібло трактувалися як зви­чайні товари.

Цей проект підтримує й розробляє далі флорентійський банкір-економіст Бернардо Даванцаті (1529 — 1606), який опублікував 1582 p. книжку «Читання про монету». Даванцаті був прихильником біметалізму, засуджував хаос у грошовому обігу, пропонував повер­нутися до вільної чеканки монет та обігу зливків.

З теоретиків більш зрілого меркантилізму можна назвати Антоніо Серра (XVI — XVII ст.), відомого автора «Стислого трактату про причини, які можуть привести до достатку золота і срібла у країнах, що не мають копалень». Серра заперечує концепцію моне­таризму й дотримується теорії «торгового балансу». Він засуджує заборону вивезення грошей і регламентацію їхнього обігу, втручан­ня держави в економічне життя, як приклад наводячи Венецію, котра має достатньо грошей завдяки тому, що розвиває свою проми­словість, веде широку торгівлю. Наявність грошей у державі, що не має копалень, за Серрою, залежить від розвитку ремесла, працелюб­ності та винахідливості населення, розвитку торгівлі, відповідної політики уряду.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Подібні реферати:

Класична політекономія

Класична політична економія зародилася в Англії в кінці ХП ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму. К. Маркс назвав меркантилізм першим теоретичним опрацюван­ням засад капіталістичного виробництва. Водночас він підкреслював, Що дійсна наука сучасної економії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу ви­робництва. Цей перехід і здійснила класична політична економія. Уперше термін «класична політична економія» ужив Маркс сто­совно школи, ...

Виникнення і розвиток марксистської економічної теорії

Марксизм виник у 40-х pp. XIX ст. як напрям класичної по­літекономії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень і створення нової соціальної картини світу. Засновники марксизму Карл Маркс та Фрідріх Енгельс були сучас­никами і свідками утвердження капіталістичних відносин, отже форму­вання марксистського економічного вчення відбувалося тоді, коли поступальний розвиток капіталізму зазнав перших глибоких криз. Цей процес супроводжувався загостренням суспільних суперечностей, про­явом яких були заворушення, ...

Політична економія у Франції

Період розквіту політичної економії в Англії відповідає періоду започаткування класичної школи у Франції. Вихід у світ книжки Сміта «Роздуми про природу і причини багатства народів» та розви­ток класичних економічних ідей у працях його послідовників спра­вили великий вплив на формування економічної теорії у Франції, а революційна зміна феодального устрою наприкінці XVIII ст. та швидкий розвиток капіталістичних відносин поставили перед фран­цузькою економічною наукою багато нових питань, на які складно було дати відповідь з ...