Search:

Весільні пісні

Дошлюбне спілкування. Весіллю передували дошлюбні обряди, важливим компонентом яких була ритуалістика молодіжного спілкування.

Українці кажуть: Як склався у людини шлюб, так піде і все її життя. Ця народна мудрість виходить з того величезного значення, яке надавали шлюбу й сім'ї, особливо у минулому, коли одружувалися на все життя і тільки з однією людиною. Тож момент вибору судженого був дуже відповідальним. У виборі шлюбного партнера перепліталися різні інтереси.

Система дошлюбного спілкування передбачала певні норми залицяння та сватання, які майже до кінця XIX ст. грунтувалися на патріархальних засадах. Молодь спілкувалася переважно в межах свого села, а в містах – у межах вулиці, навіть свого "кутка". На рубежі XIX—XX ст. цей принцип був порушений і молодь нерідко шукала собі пару не тільки у своєму селі, а й у навколишніх. Хлопці та дівчата зустрічалися на вулицях, ігрищах, толоках, вечірніх сходах, ярмарках.

Найпоширенішими формами дошлюбного спілкування були вулиці, забави, годенки, вечорниці тощо. На забавах молодь розважалася, співала, танцювала, водила хороводи. Хлопці та дівчата спілкувалися на людях, тобто перебували під певним соціальним контролем. За звичаєм, дівчина наодинці з хлопцем могла бути лише до заходу сонця, а, наприклад, на Прикарпатті на забавах були присутні батьки або старші родичі. Це, втім, не заважало молоді цілуватися та милуватися, проте свою цноту дівчата берегли. Колись уся громада зневажала дівчину, яка давала волю нестримному коханню. Траплялося, таких дівчат били мотуззям від дзвонів, намоченим у соляній ропі. В західних районах України майже до XX ст. побутував звичай фізично карати хлопця і дівчину за перелюбство.

Однак подібні випадки траплялися рідко, оскільки вся система виховання молоді грунтувалася на дбайливому, лицарському ставленні хлопців до дівчат і наречених, на романтизації почуттів. Заручини. Вони відбувалися задовго до сватання — звичайно місяців за два-три. Часом батьки, виходячи з господарських розрахунків, заручали дітей ще в ранньому віці. На заручини до молодої приходили разом із молодим його батьки та родичі. Всі сідали до столу, а молодих виводили на посад. Старший староста накривав рушником хліб, клав на нього руку дівчини, зверху – руку хлопця і перев'язував їх рушником. Після цього ритуалу молода перев'язувала старостів рушниками, а всіх присутніх обдаровувала хустками, полотном або сорочками. У Карпатах цей ритуал здійснювала мати дівчини: вона обсипала молодих пшеницею та білою вовною і подавала їм мед, котрий символізував єдність молодих та їхніх родичів.

Після усіх церемоній дівчина і хлопець вважалися зарученими і відтепер не мали права відмовлятися від шлюбу. Спроба відмовитися вважалася за безчестя, за відмову ж відшкодовували матеріальні витрати та ще й платили за образу.

На ознаку того, що дівчина й хлопець засватані, вони отримували певні атрибути: наречений – барвінкову квітку, наречена – червону стрічку у косах або квітку (на Буковині – траву). В західних районах більш поширеними були вінки, їх плели у так звані барвінкові дні. На Гуцульщині вінок змащували медом і вкривали позолотою. Дівчина не знімала його аж до шлюбу, навіть спала у ньому. Існувало повір'я: якщо вінок пропаде – не буде щастя у подружньому житті.

Сватання – перша зустріч представників молодого з мо­лодою та її батьками для досягнення згоди на шлюб. В Україні посередників при сватанні найчастіше називали «старостами», але трапляються також назви «сват», «посла­нець», «сватач», «говорун». У старости просили, як правило, близьких родичів, поважних одружених чоловіків. Оскільки успіх сватання залежав і від уміння вести розмову, то при виборі старшого старости брали до уваги такі риси вдачі, як комунікабельність і дотепність.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16 


Подібні реферати:

Українські обереги, традиції і сучасність

«Наш оберег ішов з землі, Коли нас скіфами ще звали. І талісман той берегли, І щастя в доленьці шукали. Або коли була війна, І ворог йшов на схил Дніпровий, Чи то котилася чума, Чи хтось був дуже тяжко хворий...» [1] О. Онищенко Іще для наших прабабусь і бабусь хрест, молитва, великодня крашанка, як і рушник, паляниця, вогонь у печі, обручка, пучечок певного зілля, пов'язаного навхрест, а також слова «добрий день!», «з Богом!», «бувайте здорові!», як і «не убий», «не украдь»,— були не просто предметами і ...

Християнські свята та обряди

Кожна нацiя, кожен народ має свої звичаї, обряди, що усталились протягом багатьох столiть i освяченi вiками. Звичаї народ - це тi прикмети, за якими вирiзняється народ не тiльки в сучасному, а i в його iсторичному минулому. З давнiх-давен у слов'янських народiв першим рiчним святом вважалася весна. Як тiльки-но сходив снiг, люди виходили в поля i спiвали веснянки. Людинi хотiлося якнайшвидше прогнати зиму з її лютими морозами, довгими ночами i наблизити бажану пору - весну. Коли хлiбороб вiдчував радiсний неспокiй, ...

Українці наддніпрянщини в лавах УПА

Докладне вивчення великого фотоархіву УПА, віднайденого в червні 1999 року в Карпатах (с. Яворів Івано-Франківської області) засвідчило, що це — збірка фотографій теренового відтинку (ТВ-21) УПА «Гуцульщина» та збройного підпілля ОУН Коломийщини 1945-51 років. Подумати тільки: шість років невідомий фотограф збирав матеріал за умов глибокої конспірації й зумів забезпечити його збереження до наших днів. Робота з ідентифікації повстанців, зафіксованих у архіві, засвідчила дуже важливий момент — факт участі в УПА на теренах ...