Search:

Жири. Мила

Хімічні властивості. Найбільш важливими, що мають промислове значення хімічними властивостями жирів є здатність піддаватися чи гідролізу омиленню, гідрогенізації й окислюванню.

Гідроліз, чи омилення, жирів. Під гідролізом жирів мають на увазі гідролітичне розщеплення гліцеридів. Застосовують чотири основних способи гідролізу жирів: водою, мінеральними кислотами, лугом і ферментами. О м и л е н и е в о д о й поводять при високій температурі і високому чи тиску в присутності спеціальних каталізаторів:

По цій же схемі йде омилення водним розчином мінеральних кислот.

Омилення лугами. При цьому виходять гліцерин і солі вищих жирних кислот - мила. Звідси і відбувається назва реакції гідролізу складних ефірів - омилення:

Омилення ферментами протікає в кишечнику людини і тварин під дією ферменту ліпази. Цей процес сприяє засвоєнню жирів.

Гідрогенізація жирів (гідрування) - каталітичне приєднання водню до залишків неграничних жирних кислот, що входять до складу жиру:

Окислювання жирів. Жири й олії можуть окислятися безпосередньо киснем повітря (самоокислення), а також і при нагріванні. Найбільшим змінам піддаються жири, що містять значну кількість залишків високоненасичених кислот. Прискорюють окисні процеси ряд зовнішніх факторів: світло, вологість, підвищення температури, дія мікроорганізмів, наявність деяких металів (залізо, кобальт, свинець). Окислювання залежить і від поверхні зіткнення жиру з повітрям.

При енергійному окислюванні можуть окислятися і граничні кислоти з утворенням більш простих кисневмісних з'єднань за схемою

Одержання жирів. Синтез жирів поки економічно не вигідний. Практично жири одержують із природних джерел. При цьому використовуються одним з наступних способів: 1) витоплювання - нагрівання тваринних тканин4 2) віджимання - пресування нагрітих рослинних насінь під тиском; 3) екстрагування - розчинення жирів у хімічних розчинниках з наступним їхнім витягом.

Жири мають величезне біологічне значення. Вони виконують в організмі різні функції. Жири охороняють організм від теплових утрат, тому що є поганим провідником тепла. Частина жиру використовується для побудови кліток (структурний жир), частина відкладається у виді запасної резервної речовини (резервний жир). Жир захищає деякі органи (наприклад, печінка) від механічних впливів, тому що має визначену пружність. Жири в організмі можуть утворюватися не тільки з жирів, що надходять з їжею, але й у результаті синтезу з вуглеводів і білків.

Історія мила. У далекій стародавності волосс для краси намазували оліями і пахощ. У дні жалоби голову посипали попелом. А потім - дивна справа - жир легко змивалася, волосся ставали чистими, блискучими. Адже попіл у сполученні з оліями - прообраз мила.

Це властивість і використовували чотири тисячоріччя назад, створивши милоподібну напіврідку речовину "сапо". Застосовували його не стільки з гігієнічними, скількох з косметичними цілями. Липка, що легко засихає, що швидко змивається маса служила для укладання волосся. Згадаєте мудрі спорудження на головах і закручені в дрібні джгути бороди на зображеннях древніх вавілонян.

Для прання ж використовували миючі глини і соки таких рослин, як мильний корінь, мильнянка. Після винаходу в XVI столітті пральної дошки одержав поширення й інший спосіб прання: білизна укладали в чан, над ним розстелялася полотнина, на яке насипали золу. У чан через полотнину заливали гарячу воду - від змішання з золою виходив щелок, і білизна відпиралася швидше. На Русі й у деяких інших країнах щілинок брали із собою в лазню замість мила.

Мило ж довгий час стояло в одному ряді з медичними засобами і ліками. І лише в 1424 році в Італії, у Севоне, промисловим шляхом стали випускати тверде мило. Жири з'єднували не з золою, а з природною кальцинованою содою, що добували з озер. Для варіння мила використовували яловиче, бараняче, свиняче, кінське сало, кістяний, китовий і риб'ячий жир, відходи жирів різних виробництв. Додавали і рослинні олії - лляне, бавовняне, маслинове, мигдальне, кенжутовое, кокосове і пальмове.

Багато сторіч назад виникло миловаріння на Русі, де з древніх часів люди відрізнялися охайністю, звичкою до регулярного миття в лазні, парильні. Мила варили багато - у домашніх умовах і в майстерних ремісників. Потім з'явилися миловарні заводи. Особливо славилися костромські і валдайські майстри.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3 


Подібні реферати:

Xімія деревини

Деревина має складну анатомічну будівлю і хімічний склад. Деревина, чи деревинна речовина, — це речовина клітинних стінок (оболонок кліток дерева). Деревина складається в основному з органічних речовин (близько 99 %), і лише невелику частину (близько 1 %) складають мінеральні речовини, що при спалюванні деревини утворять золу. Кількість золи служить характеристикою змісту мінеральних речовин, але точно не дорівнює йому. Основні органічні компоненти деревини є ВМС (полімерами), що у деревині між собою міцно зв'язані. ...

Ізомерія органічних речовин

ІЗОМЕРИ (isomers, Isomere) - сполуки, однакові за елементним складом і молекулярною масою, але різні за фізичними та хімічними властивостями, що зумовлено різним просторовим чи решітковим розташуванням атомів у молекулах, тобто їх будовою. ІЗОМЕРИЗАЦІЯ (isomerization, Isomerisierung, Isomerisation) - 1) Зміна зв’язків між атомами або ж їх просторовим положенням в молекулі сполуки, яка веде до утворення її ізомеру. 2) Перетворення одного ізомеру на інший (напр. нормальний бутан від дії каталізатора ізомерується в ізобутан). ...

Сахароза. Крохмаль. Целюлоза

План 1. Сахароза 2. Полісахариди 2.1. Крохмаль 2.2. Целюлоза Сахароза, яку ще називають буряковим, або тростинним, цукром — найважливіша сполука з дисахаридів. Молекулярна формула її — С12Н22О11. У великих кількостях сахароза міститься у буряках і стеблах цукрової тростини, а також у березовому і кленовому соках, у багатьох плодах і овочах. Сахароза (звичайний цукор) — біла кристалічна речовина, солодша за глюкозу, добре розчинна у воді. Важлива хімічна властивість сахарози — здатність до ...