Search:

Стародавньосхідні деспотизми

Влада пануючи, зрозуміло, була обмежена, як і в Єгипті, жрецтвом (брахманами) і родовою знаттю, що входили у вищий орган керування – парішад. Паную належало особливо почитати брахманів як людей найбільш зроблених у релігійному відношенні: «Цар, уставши ранком, нехай ушанує брахманів... мудрих у керуванні, і надходить по їхній [радах]». Влада пануючи, таким чином, була досить сильно обмежена релігійними розпорядженнями; з ними, зокрема, повинні були узгоджуватися закони, що він видавав.

І такий порядок існував не тільки в гігантській імперії Маур’їв, але й у більш дрібних державах, що з'являлися в епохи роздробленості.

Отже, у східних деспотіях боротьба за владу й участь у керуванні державою велася, насамперед, привілейованими шарами, у той час як основна маса населення не мав доступу до влади. На Сході, на відміну від Греції та Риму, не було створено спеціальних політичних органів, через які суспільство могло б впливати на державу і включатися в його діяльність у законному порядку. Самоврядування існувало лише на рівні громади, у її вузьких межах. Правда, у деяких цивілізаціях збереглися органи первісної демократії (народні збори і ради старійшин в Індії, ради громад у Вавилоні). Однак, вони не грали визначальної ролі в політичному житті. У Вавилоні, наприклад, глава общинної ради призначався царем; до ведення цієї ради відносилися тільки рішення споровши про землю і користування водою в громадах, збір податків, підтримка порядку.

Проте, царі займали надзвичайний стан у деспотичній державі. Цар вважався, принаймні формально, єдиним власником усіх земель, під час воєн стояв на чолі армії, був вищою інстанцією в суді, до нього стікалися податки, він організовував іригаційні роботи, був верховним жрецем, присвяченим в усі таїнства. Стабільність деспотій підтримувалася і за рахунок віри в божественність пануючи. У Єгипті, наприклад, фараон іменувався не тільки Владикою Обох Земель, тобто Південного і Північного Єгипту, але і живим утіленням бога Хору, владики небес. Згодом фараон був наділений «сонячним ім'ям» – він став богом Ра. Палац його вважався храмом. Його ім'я заборонялося вимовляти, тому що воно, як вважали, володіло особливою магічною силою, яку не можна витрачати в пусту.

У Китаї імператора називали Сином Неба, верховного божества.

У найдавнішій індійській релігійній книзі Веди було написано, що цар створений з часток тіл різних богів, «і тому він блиском перевершує всіх створених істот... Подібно сонцю, він палить очі і серце, і ніхто на землі не може дивитися на нього. По своєму [надприродному] могутності він є вогонь і вітер, вона – сонце і місяць, вона – владика правосуддя...».

Усі ці пишні титули були не просто квітчастими метафорами, за допомогою яких цар звеличувався над своїми підданими. Не в переносному, а в буквальному значенні для древніх людей цар було богом у людському образі. Це вірування тягнулося ще з часів первісності, до таємничих ритуалів, у яких вождь племені, він же жрець, виконував роль творця, що створює з хаосу світовий порядок. Як і в первісну епоху, у древніх цивілізаціях зберігалася віра в те, що цар (вождь) має магічну силу, від якої залежить благополуччя його народу. Ця сила поширюється на підданих і після смерті пануючи, а точніше, після його переходу в інший світ. Тому при похорон пануючи дуже велике значення надавалося правильному виконанню всіх похоронних загонів. Гігантські піраміди будувалися в Єгипті для того, щоб облаштувати його нове «житло» якнайкраще: адже від загробного блаженства «великого бога» залежало процвітання країни. Ці древні представлення ішли в минуле дуже повільно: поступово зживалося віра в те, що цар є богом (у Китаї вже в I тисячоріччі до н.е. з'явилася ідея про те, що несправедливого царя можна змістити), але віра в те, що царська влада священна, залишиться надовго.

Функції держави полягали не тільки в придушенні і гнобленні – вони були набагато ширше і складніше. Створюючи закони, державу забезпечувало всі шари населення, хоча і не рівною мірою, визначеними гарантіями. Без цього неможлива було би життя суспільства. Закони упорядковували відносини між людьми, покладали на них відповідальність за свої вчинки, уселяли, що в них є права, нехай навіть мінімальні, реалізації яких можна вимагати. Особливо послідовно праві особистості захищалися в законах Хамурапі.

Так поступово починав формуватися рівень цивілізованості суспільства. Звичайно, цей рівень був ще досить низьким. Поняття справедливості мало зовсім не той зміст, що вкладає в нього сучасна людина. Розходження в положенні соціальних шарів були неймовірно великі. Але не будемо забувати, що це була лише перша ступінь довгого шляху людства до розуміння того, що держава повинна відбивати інтереси усіх рівною мірою, і спробам реалізувати такий принцип.


Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Подібні реферати:

Замахи на життя Адольфа Гітлера

Деякі ключові моменти історії змушують повірити, що світом править випадок. Столяр-червонодеревник Ґеорґ Ельзер трудився багато ночей у підвалі мюнхенського пивного залу “Бюрґерброй”, замуровуючи в основу стовпа, який підпирає стелю поруч із трибуною, вельми досконалу, власноруч виготовлену бомбу уповільненої дії з двома годинниковими механізмами. Пекельна машина детонувала 8 листопада 1939 р., у річницю невдалого путчу 1923 р., о десятій годині вечора, точно в призначений час, коли в переповненій залі, внизу і на балконах, ...

Виникнення буржуазної держави. Англія

І. Передумови революції. Початок революції. На початку ХVІІ ст. Англія виглядала країною більш буржуазною, ніж феодально-кріпосною. Великих успіхів досягли промисловість і морська торгівля. Широкий розвиток одержує кораблебудування. Головним предметом експорту являється уже не шерсть, а готове сукно. Але буржуазія залишається незадовільною. ЇЇ тяготить урядова опіка над виробництвом товарів і їх продажею. Постійне роздратування називає відкрите вимагательство грошей то під виглядом податків, то під виглядом мита. ...

Візантія

ВІЗАНТІЯ (ВІЗАНТІЙСЬКА ІМПЕРІЯ) - прийнята в історичній науці назва держави, що утворилася наприкінці 4 ст. у східній частині Римської імперії. Назва походить від Візантії -колонії, заснованої у 7 ст. до н. е. вихідцями з грецького міста Мегари на європейському березі протоки Босфор. Вигідне географічне становище колонії - на перехресті світових торгових шляхів - спричинилося до побудови тут імператором Костянтином 1 (324-337) нової столиці імперії. Будівництво нового міста, названого Константинополь (місто Константина) ...