Search:

Міжнародно-правове регулювання праці

Рекомендація не є міжнародним договором і не повинна бути ратифікована. Рекомендація є побажанням, пропозицією ввести відповідні норми в національне законодавство. Реко­мендація доповнює, уточнює і деталізує положення конвенції, дає можливість вибору державам при застосуванні між­народної норми. Рекомендація подається уряду держави — члена МОП з тим, щоб її положення шляхом прийняття за­кону або іншого нормативно-правового акта набули юри­дичної сили.

МОП приймає міжнародно-правові акти в сфері праці у таких напрямках: право на працю, заборона примусової праці, право на колективні переговори, право на страйк, зайнятість і працевлаштування, умови праці, охорона праці, соціальна співпраця працівників і роботодавців, мирні засоби вирішення трудових конфліктів, право працівників на створення про­фесійних організацій тощо. Систематизовані Конвенції і ре­комендації МОП утворюють Міжнародний кодекс праці. З 1919 р. МОП прийняла 181 конвенцію і 188 рекомендацій з широкого спектра питань у сфері праці. Це — основні права людини, зайнятість і навчання, умови праці або техніка без­пеки і гігієна праці.

Право на працю — одне з основних прав людини. Уперше це право було проголошене у Загальній декларації прав людини. Ст. 23 Декларації проголошує, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці й на захист від безробіття. У Міжна­родному пакті про економічні, соціальні й культурні права зазначається, що право на працю — це право кожної людини на отримання можливостей заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. Між­народно-правові акти про працю підкреслюють неприпус­тимість примусової праці. Європейська конвенція про права людини (1959 p.), Конвенція МОП №29 про примусову або обов'язкову працю (1930 p.) визначають примусову працю як будь-яку роботу або службу, що вимагається від будь-якої особи під загрозою покарання, якщо тільки дана особа не запропонувала добровільні послуги. При цьому зазна­чається, що не є примусовою праця, що застосовується в зв'яз­ку з надзвичайними (непереборними) обставинами, внаслі­док законів про обов'язкову військову службу, а також що виконується внаслідок судового вироку. Конвенція №105 про скасування примусової праці вказує на неприпустимість при­мусової праці як засобу політичного впливу (виховання) або як міри покарання за наявність чи за висловлення полі­тичних поглядів (переконань), протилежних встановленій політичній, соціальній або економічній системі. Україна, що ратифікувала названу конвенцію, закріпила в ст. 43 Консти­туції заборону використання примусової праці у відповід­ності до міжнародно-правових стандартів. Що стосується Конвенції МОП №105 про скасування примусової праці, Генеральною угодою на 1999—2000 роки передбачено прове­дення в рамках Національної ради соціального партнерства консультацій щодо визначення соціально-економічних мож­ливостей її ратифікації. Саме ці дві конвенції (№29 і №105) ратифікувала найбільша кількість держав (Конвенцію №29 ратифікували 143 держави, а Конвенцію № 105 — 129 держав).

Основний принцип міжнародно-правового регулювання праці — рівність в здійсненні прав і свобод людини. Рівність у праці виключає дискримінацію, під якою розуміється будь-яка відмінність, недопущення або перевага, що встановлюєть­ся за ознакою раси, статі, релігії, іноземного, соціального похо­дження, віку, сімейного стану, що приводять до порушення рівності можливостей в галузі праці і занять. На це, наприклад, вказують такі конвенції МОП, як Конвенція №111 про дис­кримінацію в галузі праці й занять (1958 p.), Конвенція №100 про рівну винагороду чоловіків і жінок за працю рівної цінності (1951 p.). Аналогічне положення міститься і в нор­мах національного законодавства. Так, ст. 2-1 КЗпП закріп­лює положення про те, що Україна забезпечує рівність тру­дових прав усіх громадян незалежно від походження, соці­ального і майнового стану, расової та національної належ­ності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обста­вин. Щодо іноземних громадян, то згідно зі ст. 8 Закону Украї­ни "Про правовий статус іноземців" вони мають рівні з громадянами України права й обов'язки у трудових відно­синах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України. Проте для того, щоб такі трудові відносини виникли, для іноземця необхідно отримати дозвіл Центру зайнятості (див. § 7.5, пункт "Тру­довий договір з трудящим-мігрантом").

Важливим напрямом міжнародно-правового регулюван­ня праці є сприяння зайнятості працездатного населення. Конвенція №122 про політику в галузі зайнятості (1964 p.) проголошує головною метою державної діяльності активну політику в сфері зайнятості. Державна політика зайнятості має бути спрямована на створення умов для забезпечення роботою всіх, хто готовий приступити до роботи і шукає її, забезпечити свободу вибору зайнятості з урахуванням рівня економічного розвитку країни. Для забезпечення стабільної зайнятості й недопущення свавілля підприємців у актах МОП встановлено, що звільнення з ініціативи підприємця можли­ве лише за наявності законних підстав, які пов'язані зі здібностями, поведінкою працівника або виробничою необхідністю. Не є законними такі підстави для звільнення, як членство у профспілці, виконання функцій представника працівників, подання скарги або участь у справі, порушеній проти підпри­ємця, раса, стать, сімейний стан, вагітність, віросповідання, полі­тичні погляди, національність, вік. Основні завдання нашої держави в сфері зайнятості та регулювання ринку праці зазначені в Основних напрямах соціальної політики на 1997—2000 роки. В Україні діє прийнятий 1 березня 1991 p. Закон "Про зайнятість населення", статті 3, 4 і 5 якого містять основні принципи державної політики зайнятості населен­ня, перелік державних гарантій права на вибір професії і виду діяльності та додаткові гарантії зайнятості для окре­мих категорій населення (див. гл. 6).

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Подібні реферати:

Поняття працевлаштування. Правові питання організації працевлаштування

Поняття працевлаштування розрізнюється в широкому і вузькому значеннях. Працевлаштування — це система органі­заційних, економічних і правових заходів, направлених на забезпечення трудової зайнятості населення. У широкому значенні працевлаштування об'єднує всі форми трудової діяльності, що не суперечать законодавству, включаючи само­стійне забезпечення себе роботою, в тому числі індивідуальну трудову діяльність, підприємництво, фермерство тощо. У вузь­кому значенні під працевлаштуванням розуміють такі форми трудової ...

Трудові колективи та їх правовий статус

Повноваження трудових колективів регулюються глава­ми II "Колективний договір", XVI-A "Трудовий колектив", статтями 52, 140, 142, 152, 153, 223, 252 КЗпП України, розді­лом IV "Управління підприємством і самоврядування тру­дового колективу" Закону України "Про підприємства в Україні", законами України "Про охорону праці", "Про колективні договори і угоди", "Про порядок вирішення ко­лективних трудових спорів (конфліктів)", "Про приватиза­цію ...

Поняття та загальна характеристика матеріальної відповідальності

Матеріальна відповідальність як один з видів юридичної відповідальності становить собою обов'язок однієї сторони трудового договору — працівника або власника (уповнова­женого ним органу) відшкодувати іншій стороні шкоду, за­подіяну внаслідок винного, протиправного невиконання або неналежного виконання трудових обов'язків у встановлено­му законом розмірі й порядку. Матеріальній відповідальності властиві усі ознаки юри­дичної відповідальності. Так, матеріальну відповідальність характеризує державний примус, тобто ...