Search:

Економічна думка античного світу

Визнаючи необхідність торгівлі, Платон, проте, ставився до неї як до справи, не гідної афінського громадянина. Відтак торгівлю треба залишити тільки варварам-іноземцям. Порушуючи питання торгівлі та товарно-грошових відносин, Платон висловив надзви­чайно важливу (і не тільки для своєї доби) думку про те, що в про­цесі обміну відбувається зрівнювання всіх товарів і вони стають по­рівнянними, незважаючи на те, що вони є різними споживними вартостями. Водночас Платон уважав, що товари порівнюються за допомогою грошей. Категорія вартості в його теорії відсутня. Гроші, на думку мислителя, потрібні для обміну, а тому мають виконувати функції засобу обігу та міри вартості. До функції грошей як скарбу, засобу нагромадження Платон ставився вкрай негативно, був проти­вником продажу товарів у кредит, гостро засуджував лихварство. Такий погляд Платона на торгівлю і гроші зумовлений його прихи­льністю до натурального господарства і розумінням того, що розви­ток торговельного та лихварського капіталу сприяв би поширенню товарно-грошових відносин і розкладу натурального господарства.

У «Законах» Платон пропонує ще один проект держави, економіч­на організація якої була більш реалістичною, ліпше відповідала того­часній добі. Але цей проект, на думку самого Платона, займав лише друге місце порівняно з його першим проектом ідеальної держави. Майбутня держава Платона мала би бути господарче відокремленою й самостійною. Оскільки надмірна концентрація землі в руках влас­ників призвела до загострення соціальних суперечностей, Платон пропонував нейтралізувати її через рівномірний розподіл землі.

Натурально-господарський характер поглядів Платона знайшов відображення у його ставленні до землеробства як найважливішої галузі економіки, економічної основи держави, хоч він визнавав і важливість ремесла в економічному житті держави. Торгівля, як і раніше, оголошувалася заняттям непочесним.

Отже, у своїх творах Платон виклав багато історично правильних спостережень за соціально-економічною дійсністю античного світу й висловив важливі наукові ідеї стосовно поділу праці, обміну, гро­шей та їхніх функцій, економічної ролі держави. При цьому він за­лишався захисником натурального аграрного господарства, що ви­користовує переважно працю рабів, зневажливо ставився до представників торговельно-лихварського капіталу, нагромаджувачів грошового багатства, що розкладають суспільний лад і душу людей.

Економічна думка Стародавньої Греції досягла своєї вершини у творах Аристотеля (384 — 322 до н.е.) — найвидатнішого мислите­ля давнини. З його численних праць, що охоплюють найрізноманіт­ніші галузі знань (філософію, логіку, психологію, етику, політику, фізику, економіку та ін.), слід назвати «Політику» і «Нікомахову етику», в яких містяться міркування з економічних питань. Арісто-тель досліджував більш широке коло теоретико-економічних проб­лем, ніж Ксенофонт і Платон, і виявив більшу глибину й оригіналь­ність. Виходячи з того, що природний потяг людей до спільного життя приводить до утворення родини, селищ, а згодом і держави, Арістотель, як і Платон, створив проект «найліпшої держави». Соці­альною основою такої держави мають бути громадяни, які володі­ють «власністю середньою, але достатньою», оскільки «середній до­статок з усіх благ якнайліпший». Населенням держави є землероби, скотарі, ремісники, торговці, воїни, наймані працівники та раби. Найбільш привілейованими і шанованими громадянами є політичні Діячі, а також філософи. Уся земля держави поділяється на дві час­тини, одна з яких перебуває у державному володінні, а інша — у приватному. Провідною галуззю економіки Арістотель також ува­жав землеробство.

Основою виробництва, на думку Арістотеля, має бути рабська праця. Таке твердження випливало з переконання філософа, що рабство є природним явищем. За Арістотелем, панування й підкорення — це універсальний закон природи, необхідний для «взаєм­ного самозбереження» («деякі істоти різняться в тім відношенні, що одні з них неначе призначені до підлеглості, а інші — до влада­рювання»). Стосовно суспільства це означало, що одні люди від природи є вільними, а іншим судилася доля рабів, і таким бути ра­бами не тільки справедливо, а й корисно. Рабами, за Арістотелем, мають бути лише варвари, бо варвар і раб за природою своєю по­няття тотожні. Рабство Арістотель зв'язував із поділом праці на розумову й фізичну: раби — це ті люди, котрі від природи можуть виконувати лише фізичну роботу, а вільні — ті, яким призначено долею займатися розумовою працею. Навіть «ремісник, який пора­ється коло низького ремесла, перебуває в стані дещо обмеженого рабства». Вільні тому і є вільними, що вони не знають фізичної праці. Основні безпосередні виробники — це раби. Відтак існуван­ня рабства є економічною необхідністю. Раба Арістотель розглядав як «наділене душею знаряддя». А через те, що раби є першим пре­дметом власності, то саме вони стають основою багатства й голов­ним джерелом його збільшення.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7 


Подібні реферати:

Мркантелізм

План. Вступ. 1. Ідеї меркантелізм і його сучасна думка. 1.1. Теорія грошового балансу раннього меркантелізму. 1.2. Теорія торгового балансу пізнього меркантелізму. Висновок. Вступ Від кінця XIV ст. в економіці багатьох країн Західної Європи відбувався перехід від натурального господарства до товарно-грошової організації суспільного виробництва. Активну роль у цьому процесі відігравав торговельний капітал. Розвиток національних торговельних і купецьких капіталів було прискорено великими відкриттями XIV-XV ст. і ...

Економічне вчення Д.Рікардо

Давид Рікардо (1772—1823) — видатний представник класичної політичної економії. Він народився в сім'ї лондонського біржового маклера. Два роки навчався в торговій школі в Амстердамі. Повер­нувшись до Лондона, допомагає батькові в біржових операціях. Згодом займається біржовими операціями самостійно і нагромаджує значний капітал. Рікардо не мав систематичної освіти, але сам вивчав математику, фізику, хімію, геологію, теологію, літературу. Певний час він ви­кладав математику, двічі його обирали шерифом, а з 1819 по 1823 ...

Становлення неокласичної традиції. Кембріджська школа

У 90-х роках XIX ст. в Англії сформувалася так звана кембрідж-ська економічна школа, засновником якої був досить відомий еко­номіст кінця минулого і початку нинішнього століття Альфред Маршалл (1842—1924). Ця школа за своїм впливом на економічну думку не поступалася австрійській і започаткувала новий напрям в економічній теорії, так званий неокласичний. Наукові заслуги А. Маршалла в царині економіки на Заході іноді навіть порівнюють з відкриттями Коперника в астрономії. У своїх працях, особливо у відомій книжці «Принципи ...