Search:

Економічна думка античного світу

Арістотель розрізняв два види багатства: багатство як сукупність споживних вартостей (природне, істинне багатство) і багатство як накопичення грошей. Багатство першого виду має межу, якою є споживання. Багатство, виражене у грошовій формі, не знає меж. Відповідно до цього Арістотель розрізняв економіку і хрематистику. Під економікою він розумів мистецтво надбання благ, необхідних для життя чи корисних для дому, а також для держави, тобто природ­ну господарську діяльність, зв'язану з виробництвом продуктів (споживних вартостей). Вона включала й обмін (дрібну торгівлю) у межах, необхідних для задоволення потреб. Хрематистикою Арісто­тель називав мистецтво наживати багатство, робити гроші. Це дія­льність винятково у сфері обігу, спрямована на накопичення багатс­тва у формі грошей (велика торгівля і лихварство), яка є, на думку Арістотеля, неприродною.2 Засуджуючи хрематистику, він, проте, розумів, що економіка неминуче переходить у хрематистику.

Розмежування двох видів багатства, а також протиставлення природного неприродному привели Арістотеля до розуміння по­двійного значення блага. Кожне благо, писав він, може бути викори­стане за призначенням чи, навпаки, не належним чином. Так, санда­лію можна взути або скористатися нею для обміну. І те, і те, за Арістотелем, є споживними вартостями сандалії. Проте використан­ня сандалії для обміну є неприродним способом її уживання, бо природним Арістотель уважав лише безпосереднє споживання, «притаманне речі» як такій (саме як споживній вартості). Водночас споживною вартістю блага для його власника буде і здатність блага обмінюватися на інше благо, тобто його мінова вартість. Отже, Арі­стотель, власне, відкрив дві сторони товару.

Уважаючи природними лише ті економічні відносини, котрі від­повідають натуральному господарству, і розглядаючи товарно-грошові відносини як неприродні, давньогрецький мислитель, од­нак, значно глибше, ніж його попередники, дослідив ці останні. Він зазначив, що потреби пов'язують людей в єдине ціле і зумовлюють обмін і що «як без обміну не було б... взаємовідносин, так без прирі­внювання — обміну, а без порівнянності — прирівнювання». Ви­словивши надзвичайно важливу думку про прирівнювання й порів­нянність обмінюваних речей, Арістотель, проте, не визначив, що саме робить їх такими. Він гадав, що різні речі є в принципі непорі­внянними, але стають такими за допомогою грошей, оскільки це ди­ктується практичною потребою.

Безперечною заслугою Арістотеля є аналіз зародження й розвит­ку торгівлі, історичного процесу переходу однієї форми торгівлі в іншу. Вихідним пунктом, за Арістотелем, була мінова торгівля, тобто безпосередній обмін продукту на продукт, коли мінові відно­сини спочатку виникли між родовими сім'ями (общинами), а потім стали розвиватися всередині них. Поширення мінової торгівлі поступово привело до появи грошей, і мінова торгівля перетворила­ся на товарну (товарний обіг), яка є, власне, обміном за допомогою грошей. На думку Арістотеля, виникнення грошей — необхідність, зумовлена розвитком торгівлі. Гроші існують для зручності обміну. «Неначе заміна потреби, за спільною домовленістю з'явилася моне­та, — писав він. —... Монета, немовби міра, роблячи речі порівнян­ними, прирівнює». Природними функціями грошей Арістотель вважав функції засобу обігу й міри вартості. У міру нагромадження грошей товарна торгівля, у свою чергу, перетворюється на велику торгівлю, яка належить до хрематистики. Таким чином, у своєму до­слідженні етапів розвитку торгівлі Арістотель показав перехід від форми Т—Т до форми Т—Г—Т, а від неї до Г—Т—Г. Останню форму торгівлі, де гроші функціонують як капітал, він гостро засу­джував, як і лихварство.

У цілому економічна думка Стародавньої Греції розвивалася спочатку за умов розкладу общини, виникнення рабства, пізніше — його розвитку й кризи. Тому в центрі уваги старогрецьких мислите­лів незмінно перебували проблеми рабовласництва, які вони розгля­дали, виходячи із соціальної, політичної та економічної ситуації того часу. Ті самі обставини зумовили й переважання в них нату­рально-господарського підходу до економічних питань. Щоправда, поглиблення суспільного поділу праці, пожвавлення ремесла й тор­гівлі зробили необхідними спеціальні дослідження переваг нату­рального й товарного господарства, різних сторін товарно-грошових відносин. Наукові досягнення давньогрецьких авторів зв'язані зі спробами теоретичного осмислення таких економічних процесів і явищ, як поділ праці, обмін, товар, гроші та ін., прагненням зрозумі­ти закони господарського життя.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7 


Подібні реферати:

Економічна думка в Україні. Реформа 1861 р

Економічна думка в Україні має багатовікову історію. У цьому розділі розглянуто лише економічну думку другої половини XIX ст., коли відбувалися величезні зрушення в економіце та соціальній структурі суспільства. Ліквідація кріпацтва прискорила розвиток капіталізму як у промисловості, так і в сільському господарстві. Тогочасна наукова думка й мала дати відповідь не тільки на пи­тання щодо перспектив загальноросійського розвитку, а й щодо України, економічна ситуація котрої, як побачимо далі, у деяких відношеннях (особливо ...

Економічна думка в Росії

План Економічні погляди декабристів. Економічні проблеми в працях революційних демократів. Вступ: На економічній думці ХІХ ст. позначились особливості історичного розвитку країни. Ліквідація кріпацтва прискорила розвиток капіталізму, як у промисловості, так і сільському господарстві. У суспільному житті все більш вагомішою стає політична економія як наука. На початку ХІХ ст. в російських університетах, ліцеях, гімназіях впроваджено обов’язкове вчення п/е. 1. Під назвою декабристів в історію ввійшли дворянські ...

Праці К.Маркса та Ф.Енгельса 70-90-х рр.

Після видання першого тому «Капіталу» виникла потреба в дальшому розвитку економічної теорії, її адаптації до потреб ча­су. Полемізуючи з економістами, соціологами, революціонерами, Маркс і Енгельс коментують свої теоретичні узагальнення, поглиб­люють трактування деяких проблем. Продовжуючи роботу над «Капіталом», 1871 p. Маркс публікує працю «Громадянська війна у Франції», де підсумовує досвід Пари­зької комуни. Він дає оцінку не лише революційним, а й економіч­ним її досягненням та помилкам, визначає історичну перспективу ...