Search:

Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція

На противагу вказаним науковцям радянські вчені М.Ю. Рагінський та С.Я. Розенбліт вважали, що до Першої світової війни не було жодної спроби створення міжнародного кримінального суду над винуватцями агресивних війн [5, с.10]. Як доказ, вони наводили той факт, що Наполеон І, звинувачуваний у розв’язанні агресивних війн початку ХІХ століття, не був засуджений міжнародним судом, але покараний міжнародним політичним актом держав-переможниць. Відповідно до договору між Росією, Прусією, Великою Британією та Австрією його було оголошено злочинцем та заслано на острів св. Єлени. Можна погодитись і з Ш.Бассіоні, який відзначає, що традиційна система попередження порушень права війни була внутрішньодержавною, а не міжнародною. Порушення, що вчинялись під час війни, залишались безкарними, оскільки не було визнано того факту, що держави несуть відповідальність за військові злочини чи інші порушення міжнародного права, так само як й індивіди в окремих випадках відповідають за міжнародним правом. Єдине, що стримувало воюючі держави від порушення правил і звичаїв війни, була їх добра воля.

Масштаби Першої світової війни та велика кількість жертв мирного населення вимагали від міжнародного співтовариства адекватної реакції [5, с.11]. Тому автори Версальського мирного договору і помістили в ньому спеціальний розділ “Санкції”, який прямо передбачав відповідальність військових злочинців. До Версальського мирного договору всі міжнародні договори, якщо і згадували про правопорушення, пов’язані з війною, то лише в так званій “Кляузулі про амністію, що амністувала всі порушення прав, пов’язаних з війною” [6, с.34].

Саме у згаданому розділі Вільгельму ІІ – колишньому німецькому імператору – державами-переможницями офіційно висувалося звинувачення у “порушенні священної сили договорів” та передбачалася можливість створення спеціального суду для здійснення правосуддя над екс-кайзером, а також участь у ньому держав-переможниць – США, Великої Британії, Франції, Італії та Японії [5, с.12]. Йшлося про створення міжнародного суду, який би мав юрисдикцію щодо фізичної особи за скоєні нею військові злочини. Фактично договірні держави вперше передбачали створення міжнародного кримінального суду, який переслідував спеціальну мету – здійснення правосуддя над німецьким імператором. Разом з цим комісія запропонувала віддати до суду керівників Туреччини, що виступала в союзі з Німеччиною під час війни, за злочини проти людяності – геноцид вірмен у 1915 році. Ці рекомендації не були виконані: союзники не хотіли ще більше принижувати Німеччину і побоювалися політичної нестабільності у Туреччині. В результаті пропозиція про створення Міжнародного кримінального суду не була підтримана. У 1923 р. з підписанням Лозанського договору Перша світова війна між Туреччиною та її супротивниками формально завершилася. В ході цього процесу винуватці геноциду вірмен були амністовані.

В розділі “Санкції” також містились і положення щодо покарання інших військових злочинців (такий термін вживався вперше) Першої світової війни національними судами держав-учасниць Договору. Розмежування на “головних” і “інших” військових злочинців означало визначення меж юрисдикції міжнародного кримінального правосуддя за колом осіб та стало своєрідним прецедентом для майбутніх військових трибуналів, юрисдикція яких поширювалася лише на головних військових злочинців – осіб, неправомірні дії яких безпосередньо призвели до розв’язання агресивної війни [7, с.10].

І хоча через недосконалість норм, які передбачали створення такого суду, а також за відсутності відповідної нормативної бази, яка б регулювала порядок його утворення та діяльності, процедура ведення судового процесу міжнародного кримінального суду так і не була утворена, все ж Версальський мирний договір можна вважати своєрідним прецедентом для міжнародного кримінального правосуддя [7, с.10]. Кримінальна юрисдикція держави поширюється в межах всієї її території. Під неї підпадають усі громадяни цієї держави, а також і громадяни інших держав, що скоїли злочин на її території. Правовий зв’язок держави з її громадянином передбачає наявність у них певного взаємопов’язаного комплексу прав і обов’язків. Тому вчинення громадянином протиправних діянь, які держава визнає злочинними, автоматично дає їй право розпочати судове переслідування такої особи. Правовими підставами для такого переслідування є наявність саме кримінального законодавства, що прямо передбачає, які протиправні діяння є злочинними і яка відповідальність передбачена за їх скоєння.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41 


Подібні реферати:

Міжнародний рух капіталів

План 1.Міжнародний рух капіталів 2.Міжнародні кредитні відносини. 3.Функції міжнародного кредиту. Література 1.Міжнародний рух капіталів. Міжнародні фінансово-кредитні відносини — це відносини, що виникають між суб’єктами світового господарства з приводу міжнародної міграції капіталів з метою отримання їхніми власниками підприємницьких прибутків, позичкових процентів. Міжнародні кредитні відносини — це відносини, що існують між кредиторами і позичальниками з різних країн з приводу надання, використання і погашення позики, ...

Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб

РЕФЕРАТ магістерської роботи слухача Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі Меренкова Тараса Юрійовича Тема бакалаврської роботи: Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб. Загальний обсяг роботи складає 89 сторінок. Містить 52 літературних джерела. Актуальність дослідженої проблеми зумовлена тим, що існування інституту міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб автоматично закріплює міжнародну деліктоздатність фізичної особи, а відтак на міждержавному рівні ...

Торговельно-економічне співробітництво України з ФРН

Офіційно визначене на державному рівні завдання економізації зовнішньополітичних відносин України передбачає необхідність здійснення комплексного підходу до всієї сукупності торговельно-економічних та інвестиційних відносин з іноземними партнерами. При цьому головний пріоритет зовнішньоекономічної політики нашої держави – повноцінна інтеграція у міжнародні фінансово-економічні структури, досягнення ефективного рівня участі у міжнародній кооперації та міжнародному поділі праці. Стратегічним завданням залишається входження на ...