Search:

Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція

а) проти миру, а саме: планування, підготовка чи ведення агресивної війни, чи війни в порушення міжнародного права.

б) воєнних злочинах, передбачених конвенціями, а саме: злочини проти законів і звичаїв війни.

в) проти людства, а саме: вбивство, насильницьке переміщення в інші місцевості, інші нелюдяні діяння, переслідування за расовими чи політичними мотивами, тощо” (ст. 5).

Суд повинен обмежувати судовий процес швидким розглядом питань та застосовувати жорсткі міри для попередження дій, що можуть затягувати ведення процесу (ст. 12).

Суд не зв’язаний технічними правилами у використанні доказів і може застосовувати більш швидку та необтяжену формальностями процедуру (ст. 13).

Суд має право застосовувати смертну кару до винних осіб, а також виносити інші покарання (ст. 16).

Обвинувальний вирок приводиться до виконання згідно з наказом головнокомандуючого союзних держав, який має право пом’якшити вирок чи якимось чином його змінити, але не в праві посилити покарання (ст. 17).

Інші статті Трибуналу передбачали правила судового процесу, який повинен був проводитись згідно з англо-саксонським правом.

Порівнюючи Статути Міжнародних військових трибуналів для суду над головними війсковими злочинцями Другої світової війни, варто відзначити спільні та відмінні риси їх організації. Трибунал для суду над головними німецькими злочинцями був утворений на підставі міжнародної домовленості чотирьох держав і передбачав проведення судового процесу на паритетних засадах. Статут Міжнародного війскового трибуналу для суду над головними війсковими злочинцями Японії визначав не обрання, а призначення головуючого за наказом головнокомандуючого армії союзників (п. “а” ст. 3 Статуту). Для розслідування справи та підтримання обвинувачення головнокомандувачем призначався єдиний головний обвинувач (п. “а” ст. 8 Статуту).

Особливість Токійського судового процесу виявилась і в тому, що головуючим суддею був призначений австралієць, а головним обвинувачем – американець, тоді як на війсковому трибуналі у Нюрнберзі суддями та обвинувачами були представники всіх держав-учасниць домовленості.

Підсумовуючи характеристику Трибуналів, що відбулися у Нюрнбергу та Токіо, варто відзначити, що вони стали важливою віхою на шляху до створення єдиного міжнародного кримінального судового органу. Як зазначає Поль Таверньє, директор науково-дослідного центру прав людини і гуманітарного права, “на них сильно вплинули історичні умови і вони (Трибунали) переважно виражали права держав-переможниць, аніж світового співтовариства загалом” [11, с.669].

Але найголовніше те, що отримали світове визнання такі поняття, як “злочини проти миру”, “воєнні злочини”, та “злочини проти людяності”. Агресивна війна, воєнні злочини та злочини проти людства були визнані найтяжчими міжнародними злочинами. Як вірно зазначив Томас Градіцкій, “було оголошено всьому світові про існування індивідуальної кримінальної відповідальності за певні діяння, що суперечать нормам міжнародного права” [12, с.35].

Досвід судової практики Нюрнберга і Токіо відкрив шлях для процесу формулювання та закріплення принципів і норм, в ході якого багато держав виступило з ініціативою закріплення таких принципів на договірному рівні [13, с.212]. Принципи міжнародного кримінального правосуддя, вироблені під час діяльності Міжнародних військових трибуналів для суду над головними злочинцями Другої світової війни знайшли своє закріплення і визнання у резолюції Генеральної асамблеї ООН від 11 грудня 1946 року під назвою “Підтвердження принципів міжнародного права, виначених Статутом Нюрнберзького трибуналу” [8]. На думку Д. Шіндлера, якщо взяти до уваги Лондонську угоду від 8 серпня 1945 року та доданий до неї Статут (а також і аналогічні документи Токійського трибуналу), то Генеральна Асамблея зробила два важливих кроки. Перший полягав у тому, що було підтверджено принципи міжнародного права, закріплені як у Статуті, так і у Вироці Нюрнберзького трибуналу. А другий крок виражався у готовності доручити Комісії з Міжнародного права кодифікацію цих принципів. Більше того вказана Резолюція визнала звичаєвий характер положень Лондонської угоди.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41 


Подібні реферати:

Африка – Україна

Абсолютна більшість африканських країн (51) визнали Україну як незалежну державу і встановили з нею дипломатичні відносини. Проте лише в Алжирі, Єгипті, ПАР діють українські посольства. У більшості інших країн Африки українські дипломати були акредитовані по сумісництву, що свідчить про низький рівень налагодження відносин з африканськими країнами. Безпосередні торговельні контакти встановлені лише з обмеженою кількістю північноафриканських держав. Переважну більшість товарів, вироблених на Африканському континенті, ...

Процедури регулювання міжнародних комерційних спорів

Ще у процесі укладання зовнішньоекономічного договору до нього бажано включити умови про порядок вирішення спорів. У такий спосіб сторони будуть знати про порядок вирішення спору ще до того, як він виникне. 1. ПЕРЕГОВОРИ Якщо виник спір, то перед тим, як звертатися в суд, найкраще спробувати вирішити його за допомогою посередників - третіх осіб. У зовнішньоекономічних договорах можна навіть зробити застереження про те, що необхідною умовою передачі справи в суд є переговори через посередників, зазначених у договорі. ...

Проблеми та перспективи ЄС на сучасному етапі

Вступ Європейське Співтовариство було створено на основі Римського договору (Договір про заснування Європейського Співтовариства від 25 березня 1957 року), підписаного Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Німеччиною та Францією. У1973 році до цих країн приєдналися Данія, Ірландія та Вели­кобританія, у 1981 році — Греція, у 1986 році — Іспа­нія та Португалія, а у 1995 році—Австрія, Фінляндія та Швеція. У 2004 році до ЄС приєдналися Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Угор­щина, Чеська Республіка, ...