Search:

В’ячеслав Чорновіл

Реферати » Історія України » В’ячеслав Чорновіл

Дисиденти підхопили естафету боротьби за громадянські й національні права українського народу з рук попередніх поколінь українських патріотів – учасників визвольної боротьби 1917-1921 рр., вояків УПА і підпільників ОУН, котрі не припиняли своєї діяльності на Західній Україні протягом 50-х років.

Письменники тоді вже інакше дивилися на речі. По-перше, з рук у руки передавалася праця Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», яка відкрила українському народові очі на смертельну небезпеку національного зникнення. Читали потаємно неопубліковані поезії і щоденник Василя Симоненка, ходила по руках праця історика М. Брайчевського «Возз’єднання чи приєднання?», «Український вісник» В. Чорновола.

Український дисидентський рух мав три основних течії.

1. Правозахисна, або демократичне дисидентство, представлене Українською Гельсінською Спілкою (УГС), тобто групою сприяння виконанню Гельсінських угод відносно прав людини, що були підписані СРСР у 1975 р. у Києві.

2. Релігійне дисидентство

3. Національно орієнтоване дисидентство, що засуджувало московський (російський) шовінізм, імперську політику центру, форсовану русифікацію, виступало на захист прав і свобод усіх народів і їхнє «співробітництво в боротьбі проти входження в СРСР на умовах життя, гідних цивілізованого світу». До цього напряму належали І. Дзюба, С. Караванський, В. Мороз, В. Чорновіл та ін.

У вересні 1965 р. під час презентації у київському кінотеатрі «Україна» картини С. Параджанова «Тіні забутих предків» з різкою критикою арештів серед інтелігенції, які відбувалися влітку 1965 р., виступили Іван Дзюба, Василь Стус і В’ячеслав Чорновіл. Під їх листом підписалося 140 присутніх. Реакція властей була блискавичною. Івана Дзюбу звільнили з роботи у видавництві «Молодь» і виключили з аспірантури Київського педінституту, В’ячеслава Чорновола звільнили з редакції газети «Молода гвардія», Василя Стуса відрахували з Інституту літератури АН УРСР, де він був аспірантом.

У 1966 р. зі своєю першою «самвидавською» роботою «Правосуддя чи рецидиви терору?» виступив молодий журналіст В’ячеслав Чорновіл. Незважаючи на переслідування, він не полишав правозахисної діяльності. У 1967 р. В. Чорновіл завершив роботу над збіркою матеріалів про долю двадцяти засуджених інтелігентів під промовистою назвою «Лихо розуму», що й послужило приводом до його арешту і ув’язнення.

Після масових арештів дисидентів, проведених у 1972 р., ідеологічною платформою українських дисидентів стала ідея відродження української незалежності. Після Гельсінської наради з питань безпеки і співробітництва в Європі (1975) та прийняття нею правозахисних документів дії дисидентства стають більш організованими, спрямовуються на захист прав громадян. Це особливо демонструвала створена в 1976 р. Українська гельсінська спілка (УГС). Даний період тривав аж до початку 80-х років, коли зусиллями влади дисидентство було фактично повністю загнане до таборів. Однак, відправивши людей за ґрати, влада не змогла задушити ідею незалежності.

Нова генерація українського національного визвольного руху, борючись проти панівного режиму, застосувала різноманітні форми й методи діяльності.

Радикально налаштовані дисиденти об’єднувалися в підпільні групи та організації. Для поширення своїх ідей вони видавали «самвидавські» документи, критичні статті, у яких розкривали антинародну політику державно-партійної верхівки. Уперше такі «самовидання» в Україні з’явилися в 1964 році. У них можна було ознайомитися з маловідомими творами Василя Симоненка, Ліни Костенко, Івана Світличного, Івана Дзюби та інших представників українських шістдесятників. Найбільш поширеними зразками тогочасного «самвидаву» були часописи «Воля і Батьківщина» Українського національного фронту та «Український вісник», заснований В’ячеславом Чорноволом.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3 


Подібні реферати:

Історія Великої Димерки

На жаль, небагато відомостей збереглося про історичне минуле населеного пункту. Проте, виходячи з них, можна зробити висновок, що селище міського типу Велика Димерка має понад 600-річну історію . З давніх - давен жителі цих казково - лісових країв займались землеробством, скотарством, мисливством і ремеслом. В народі ходять легенди, що ніби в Димерці набагато раніше, аніж в навколишніх селах почали робити димарі в хатах. Звідси й первісна назва - Димарка (пізніше Димерка). Інше походження назви пов'язують з тим, що ...

Іван Мазепа

Іван Мазепа (20.3. 1639 – 21/22. 9. ст.ст. 1709), гетьман України (1687 – 1709рр.), великий діяч української державності, син Степана Адама М. і Марини з Мокієвських М., народився в селі Мазепинцях на Білоцерківщині, вчився у Києво-Могилянській Колегії і в єзуїтській колегії у Варшаві. Був “покойовим” у короля Яна Казіміра, який послав його для завершення освіти за кордон; 1656 – 1659 рр. був у Німеччині, Італії, Франції і Нідерландах, де вивчав мови іншу артилерійську справу. По повороті до Польщі Мазепа продовжував службу ...

Політична і культурна історія України у ХХ ст.

План Розвиток освіти і науки. Запровадження обов’язкової середньої школи. Політика Русифікації України під гаслом Інтернаціоналізму. Умови розвитку літератури і мистецтва. Опозиційний рух в 1966-72 рр. та боротьба з ним. Наростання дисидентського руху. Посилення переслідувань опозиції наприкінці 70-х на поч. 80-х років. 1. У грудні 1958 р Верховна Рада СРСР ухвалила «Закон про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший роз­виток системи народної освіти в СРСР». На підставі цьо­го закону в системі народної освіти ...