Search:

Поет Віктор Забіла

Завжди в нього в прохолодному омшанику стояли бочонки з ароматним луговим, гречаним, польовим, малиновим, буркуновим, липовим і другими медами...

У ті часи дворяни мали монополію на винокуріння. Була винокурня і у Миколи Карповича. Правда, його дворянська винокурня – це не завод, а всього на всього, сарай з п'ятивідерним мідним перегінним кубом та двадцятивідерним залізним казаном для варки затору. Зате від батьків йому дісталися рецептури горілок і медів, що перейшли в спадок від самих Розумовських, а жінка успадкувала щось з них від Полуботок. Микола Карпович любив і сам винаходити і виготовляти усілякі настоянки і горілки. Весь вільний від суддівських справ час проводив на винокурні. Вільного часу в нього був удосталь, адже мирові судді переважно займалися сімейними суперечками та поділом спадку. Кримінальні справи були поза їх компетенцією. Отже міг філософствувати і винаходити горілки. Горілки в ті часи робили в кожній поміщицькій садибі, а ось медоваріння було справою вибраних. Це горілку можна було гнати з дешевої сировини. Для медів потрібен був мед, і хороші кислі ягоди. Хай в нього були тільки дички, але вони якраз були потрібної терпкості і кислоти! Перед бродінням сік з медом сильно уварювали. Вихід продукції був дуже низьким. Процес бродіння і доброжування дуже тривалим. Отже це було дуже дороге задоволення. Зате правильно зварений і правильно витриманий мед був невимовно приємний на смак і веселив навіть переконаного песиміста. Саме тому поміщики-медовари вважалися елітою суспільства, обиралися предводителями дворянства і мировими суддями. Але не тільки звеселяючими медами був знаменитий Микола Карпович. Він створив і відродив знов по рецептам предків, незліченну кількість горілок, які гріли тіло, веселили душу...

Народила дружина йому трьох синів. А коли вона була вагітна дочкою, на Різдво 1809 року, Микола Карпович так надегустувався нововинайденої дуже смачної і підступної «дуриголововки», що в заметіль не дійшов 100 метрів до будинку. Так і замерзнув в різдвяну ніч, занесений завірюхою з ббарильцем тої клятої «дуриголововки» під боком…

Молода вдова, що народила через декілька місяців донечку, залишилася одна, з чотирма малими дітьми на руках. Жінці, звиклій до того, що спочатку всім командували батьки, а потім господарював чоловік, довелося самій вести господарство. Не змогла справитися. Довірилася управляючим. Що не розікрали ті управляючі, розграбували в 1812 наполеонівські війська. Нема за що було навіть навчати дітей в гімназії. Благо, вона сама була грамотною і змогла всіх їх навчити грамоті. Але в ті часи обов'язком дворянина було служити. А для того, щоб мати право служити, треба було закінчити гімназію. Коли Віктору виповнилася 12 років, вся рідня збунтувалася і примусила таки Надію віддати сина в Московську чотирикласну губернську гімназію. Чому в Московську, адже поряд в Ніжині була одна з кращих в імперії гімназій, рівноцінна університету? Та тому, що її директор Кукольник вважав сина вдови, що розорилася, негідним його закладу. Лише після смерті Кукольника Надія змогла перевести сина до Ніжина. У 1822 році став він учнем 3 класу першого періоду (всього в гімназії було 3 періоди по 3 роки навчання і випускники її одержували атестат, рівноцінний університетському диплому.)

Не дуже то гостинно зустріли гімназисти напівзлиденного Забілу. У класі верховенствували син Кукольника Нестор, Петя Мартос, Платон Закревський, брати Лукашевичі. Вони могли собі дозволити все, навіть замкнути наглядача в туалеті або виштовхати його вечором втришия із спальні пансіонату при перевірці. У ті часи їм, дітям багатіїв все сходило з рук. (З часом, вже при Миколі 1, вони всі загримлять по справі „ Про змову в Ніжинській гімназії» ). Віктора ж карали за будь-яку витівку…

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27 


Подібні реферати:

Лесь Курбас і театр ХХ століття

План Вступ Розкриття теми Висновок Список використаної літератури Неупереджений погляд на історію світового театру, становлення його форм, жанрів, театральних систем показує, що кожна доба у видовищному мистецтві починалася з появи нової міфології, культу, відповідного свята, навколо якого виростали форми громадського спілкування й розваги, і нарешті поставав театр. Причому початково - у таких формах, де театральне видовище ще не виділилося з форми громадського спілкування. Це було таїнство, присвячене якомусь богові, ...

Письменники рідного краю

Наш край багатий на видатних людей. Також він багатий і на відомих письменників. Так, до числа письменників нашого краю входять такі визначні постаті як В.Стефаник, А.Чайковський, серед сучасників С.Пушик, Ю.Андрухович, М.Савчук та ін. Для розгляду візьмемо такого відомого письменника як Василь Стефаник. Василь Стефаник – неперевершений майстер соціально-психологічної новели. Ця істина міцно утвердилася в нашому літературознавстві. Він найближчий соратник Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Ольги ...

Анатолій Дімаров

У гроно талановитих майстрів української прози повоєнного часу ім'я Анатолія Дімарова вписувалося повільно й важко. Принаймні, офіційне його визнання припізнилося на два десятиліття, коли брати за точку відліку 60-ті роки, впродовж яких одна за одною виходили частини роману «І будуть люди» (1964, 1966, 1968). Лише за останню — «Біль і гнів» (1974, 1980) автор був удостоєний Шевченківської премії. Втім, читацький загал визнав А. Дімарова ще раніше; перші романи «Його сім'я» (1956) та «Ідол» (1961) були досить ...