Search:

Польсько-литовські відносини. Люблінська унія 1569 р

Домігшись бодай часткового задоволення своїх вимог, шляхта почала поступово відходити від протестантизму й повертатися до лона католицької церкви. Водночас польський католицький клір перейшов у рішучий наступ на прихильників Реформації, чому сприяли постанови Тридентського собору 1563 р., спрямовані проти протестантів. В авангарді контр-реформаційного наступу були єзуїти, які з'явилися в Польщі в 1564 р.

Зміни у внутрішньому житті країни позначилися й на зовнішній політиці. У 1526 р. до королівства було приєднано останню з мазовецьких земель — Варшавську. Місто Варшава поступово перетворюється на важливий державно-політичний центр, а наприкінці XVI ст. стає столицею Польщі.

Після завершення у 1521 р. війни між Польщею і Тевтонським орденом, магістр ордену Альбрехт Гогенцоллерн прийняв лютеранство й утворив світську державу — герцогство Пруссію, яка, згідно з Краківським трактатом 1525р., вважалася спадковим васалом польського короля, хоча ця залежність була скоріше формальною.

Інакше вчинив західнопоморський князь Болеслав X Великий, який у 1519 р. проголосив себе васалом Священної Римської імперії. Ще раніше, у 1508 р., король Сигізмунд І відмовився від будь-яких претензій на Сілезію, яку захопила Чехія. За цих обставин Ягеллони втратили можливість відновити свій контроль над цією областю, попри те, що в 1471—1526 рр. вони правили Чехією.

Польща не використала можливостей, що виникли внаслідок унії з Чехією і Угорщиною для боротьби з Османською імперією, першу війну проти якої спровокував невдалий похід короля Яна Ольбрахта (1497 р.) в Молдавію. Восени 1498 р. турецькі війська прорвалися вглиб королівства, і тільки ранні морози змусили їх до відступу. Загибель короля Людовіка в битві з османами під Мохачем у 1526 р. залишила спустілими чеський і угорський трони, що призвело до гострої боротьби між Австрією і Портою за угорську корону. Польща у цьому конфлікті намагалася дотримуватись нейтралітету. Урешті-решт перемогла проавстрійська орієнтація, й замість чесько-угорського союзу, що існував з кінця XV ст., в центрі Європи утворився троїстий політичний блок під зверхністю Габсбургів. Польща погодилася на входження Сілезії до складу австрійської монархії. У свою чергу Австрія обіцяла надати підтримку Польщі у війні з Московською державою.

Московське царство в середині XVI ст. значно зміцнило свої міжнародні позиції. Після підкорення татарських ханств — Казанського й Астраханського — основною проблемою зовнішньої політики Москви за правління царя Івана IV став вихід до Балтійського моря. Головною перепоною на цьому шляху був Лівонський орден. Згідно з укладеним у 1554 р. договором, Лівонія протягом 20 років зобов'язувалася не укладати союзів з Литвою та Польщею. Однак під загрозою вторгнення

Річ Посполита в другій половині XVI ст.

1 — кордони Речі Посполитої та залежних від неї земель; 2 — кордони між Річчю Посполитою і Великим князівством Литовським до Люблінської унії 1569 р.; З — кордони між Річчю Посполитою і Великим князівством Литовським після Люблінської унії 1569 р.; 4 — кордони західних польських земель, відірваних від Польщі в ХІІ-ХІУ ст.; 5 — території васалів Польщі; 6 — землі, загарбані Річчю Посполитою під час Лівонської війни.

100-тисячного польсько-литовського війська, яке в 1557 р. за наказом короля Сігізмунда II Августа зосередилося на кордонах ордену, лівонський великий магістр Г.Кеттлер порушив свої зобов'язання перед Росією й уклав союз із Литвою і Польщею, спрямований проти Москви. Це стало однією з причин початку затяжної і виснажливої Лівонської війни (1558—1582). Уже в 1561 р. орден припинив своє існування, а землі Лівонії перейшли в спільне володіння Великого князівства Литовського і Польщі.

Прагнучи розширення своїх прав, дворянство та рицарство Великого князівства Литовського вже тривалий час із неприхованою заздрістю поглядали в бік Польського королівства. Проте литовські магнати добре усвідомлювали, що у випадку об'єднання з Польщею їм доведеться поступитися не тільки владою, а й певною частиною своїх земельних володінь на користь польських дворян і феодалів, й тому виступали проти об'єднавчих тенденцій. Проте Лівонська війна, що точилася на північних кордонах Литви, стала ще одним вагомим аргументом на користь встановлення тісніших зв'язків із Польським королівством.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3 


Подібні реферати:

Симон Петлюра

Що знаємо про Симона Петлюру? Неначе все, а разом з тим нічого. Життя його - як великодня казка. Прийшов із безвістя народних буднів, веселкою на обрію з'явився, загинув та - не вмер... Симон Петлюра жив і працював у нас перед очима. Не було в його житті романтики ні загадковості, не було таємниць ні обрахованости. Усі - приятелі й вороги, товариші й противники його - бачили й знали, за що змагався він, яку мету перед собою мав, за що загинув. Життя Симона Петлюри розподіляється на дві - нерівні кількістю літ i ...

Петро Сагайдачний – українець з доби Відродження

Петро Сагайдачний, православний шляхтич, родом із Самбора, що в Червоній Русі, був син Конона (за тодішньою вимовою «Конаша») Сагайдачного, звідки й походить його ім'я по батькові, яке вважають, звичайно, за родове. Про виховання Петра Конашевича відомо тільки те, що він навчався в училищі, яке виникло завдяки опіці князя Костянтина Острозького в Острозі на Волині. Чи продовжував далі освіту, ніхто не знає. Але факти його біографії, які дійшли до нас, дають підставу стверджувати, що він належав до надто освічених людей ...

Видатний політик та полководець XVII століття

М.С. Касич-Пилипенко ВИДАТНИЙ ПОЛІТИК ТА ПОЛКОВОДЕЦЬ XVII СТОЛІТТЯ Ой на горі та женці жнуть, А по-під горою, по-під зеленою Козаки йдуть, козаки йдуть... А позаду Сагайдачний, Що проміняв жінку На тютюн та люльку, Необачний, необачний. Герой цієї відомої пісні Петро Конашевич Сагайдачний (р.н. невід. - 1622) є найбільш видатною особою, яку українська козаччина висунула ще до Богдана Хмельницького. Козацтво отримало не лише хороброго ватажка, а й видатного політика. Він спромігся направити козацьку силу не лише на ...