Search:

Іспанія між першою та другою світовою війною

18 червня 1936 р. в Іспанії вибухнув фашистський заколот, очолюваний генералом Франко, одним з генералів іспанської армії, який зробив швидку військову кар”єру в Африці у війні проти марокканських племен. Генерал Франко був прихильником одвертої фашистської диктатури. Заколотники розраховували на швидкий успіх. Проте їх плани провалилися. За закликом партії Народного фронту і насамперед Компартії на боротьбу піднялися широкі маси іспанського народу – пролетаріат, селянство, дрібна і середня буржуазія, передова інтелігенція, всі антифашисти Іспанії. 19 липня, на другий день після початку заколоту, замість лівореспублікансього уряду Асаньї – Кірога був утворений уряд, який очолив Х.Хірал. У цьому уряді найважливіші міністерські пости зайняли буржуазні республіканці. Уряд взяв курс на організацію сил для придушення заколоту.

Мадрид, Більбао, Барселона, Валенсія та інші головні міста опинилися з перших же днів у руках народу. Заколотникам пощастило вдержатися лише на півдні – у провінціях Кадіб, Уельва та Севілья, а також на півночі – в Голісії, Наваррі і в значній частині старої Кастилії, утворивши два угрупування – північне на чолі з генералом Мола та південне – на чолі з Франко. Ці угрупування були відрізані одне від одного в районі Бадахоса.

Таким чином, у перші ж дні заколоту в країні відбулося різке розмежування сил. О одного боку, майже беззбройний народ, який героїчно захищав республіку і свободу, з другого – сили реакції, очолювані вояччиною. Тисячі антифашистів найрізніших політичних напрямів записувалися в добровольчі загони народної міліції, які повсюдно створювалися. У перші дні заколоту на збірні пункти добровольчої народної міліції з”явились, понад 300 тис. чоловіків і жінок, які бажали потрапити на фронт.

Законодавча і виконавча влада, всі функції адміністративного апарату здійснювались комітетами Народного фронту і комітетами антифашистської міліції, які були майже у всіх містах і селах Іспанії.Уся велика промисловість і частина середньої перейшли в руки профспілок, Загальної спілки трудящих і Національної конфедерації праці. На кожному підприємстві створюється виробничі комітети, що керували виробництвом.

У селях селяни захоплювали землю великих поміщиків, причетних до заколоту.

Однією з головних слабкостей народного фронту на початку заколоту була відсутність регулярних і дисциплінованих збройних сил. У той же час на боці заколотників опинилася більшість збройних сил країни і майже весь офіцерський склад армії.

Фашистська Німеччина та Італія з перших же днів почали постачати заколотникам зброю, авіацію, танки, радників, інструкторів та військово-технічний персонал. Вся ця допомога в перший час здійснювалася головним чином через португальські порти. З Африки на півострів були перекинуті за допомогою німецьких літаків наймані марокканські війська. Заколотники вербували марокканські частини серед відсталих і неписьменних племен. Іспанського Марокко, використовуючи різні засоби, аж до підкупу, всіляких обіцянок і обману. Військова інтервенція Німеччини та Італії швидко знімала співвідношення сил на користь заколотників. Разом з тим вона надала боротьбі іспанського народу характеру війни за незалежність і суверенітет Іспанії. Війна перетворилася в національно-революційну.


8.Боротьба Компартії за організацією перемоги над заколотниками. Революційні перетворення Іспанської республіки

Боротьба проти фашистських заколотників виявила, що без глибоких воєнних, економічних і політичних перетворень у країні республіканський табір не зможе перемогти ворога.

У грудні 1936 р. Компартія виступила з програмою, відомою під назвою “Всім умов перемоги”, в яких висувалися заходи, необхідні в обстановці, що створились.

У цій програмі комуністи вимагали створення регулярної народно армії, об’єднання народу навколо уряду Народного фронту, чистки тилу від ворогів республіки, націоналізації важкої промисловості, створення оборонної промисловості, встановлення робітничого контролю над виробництвом, підвищення промисловості і сільського господарства одній меті – виграти війну.

Проте цю програму Комуністичної партії не прийняли більшість правих соціалістичних лідерів, анархо-синдикалістське керівництво і буржуазні республіканці. Своїми діями вони по суті відкинули одну за одним всі вимоги Компартії. Це призвело до того, що найважливіші питання, спрямовані на зміцнення республіки проти фашизму, не були вирішені до кінця або здійснювалися повільно. Повільно відбувалися організація народної регулярної армії і воєнної промисловості. Недостатньо рішуче провадилась боротьба проти ворогів республіки в тилу. Державний апарат не знав докорінної ломки.

Однак у ході війни за вимогою Компартії – виразниці прагнень і настроїв мас були здійснені глибокі революційні перетворення у галузі економіки, військової справи, культури.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Подібні реферати:

Утвердження Америці статусу США

1. Джерела державності На формування державного ладу Америки вплинула Англійська політична спадщина. Англійські поселенці принесли із собою політичні ідеї, що розвивалися в Англії в плині сторіч. До 1600 Англійський уряд надавав своїм громадянам цивільні і політичні волі: розширення справ у суді присяжних. В англійській системі керування існували 2 принципи: 1) обмеженість повноважень уряду і 2) представницька влада. Вони і вплинули на подальший розвиток Америки, тому що була прийнята частина англійської системи. ...

Суспільний та державний устрій Риму в період принципату

1. Встановлення принципату. Епоха Августа. Рим, отриманий в правління Августом після багатьох літ громадянських воєн був далекий від колишньої величі часів ранньої республіки. Сама республіканська форма правління цілком себе дискредитувала. Поняття "республіка" було зв'язано у свідомості кожного римлянина з безперервними війнами, руйнівними і кривавими. Вибравши Августа, одного правителя, а на його місці міг бути кожний з учасників останніх громадянських воєн, римляни насамперед зробили ставку на спокій і мир ...

Формування опозиції в Польській робітничій партії (1945)

Боротьба з “право-національним ухилом” у Польській робітничій партії (далі ППР) формально розпочалася на липневому (1948 р.) пленумі ЦК ППР. Фактично ж, думаємо, у 1943 р., коли 28 липня до Варшави прибув Б.Берут (пізніше один з організаторів Крайової ради народової (КРН). Із його місією пов’язано багато суперечливих суджень. А.Верблян наводить деякі факти: ініціаторкою приїзду Б.Берута до Польщі була М.Форнальська, член ЦК ППР. Комуністи потребували нових людей, оскільки старі комуністи, члени Комуністичної партії Польщі ...