Search:

Походження лісу, священність окремих дерев, поклоніння їм

Діти Матері-природи, тонкі поетичні натури, вони обожнювали кожну травинку, птахів, звірину. Особливо радісним /після важкої суворої зими-холоднечі/ було пробудження природи, приліт вісників весни: журавлів, ластівок - священних птахів. А яке дерево розквітало першим? Саме верба. Пухнасті, як молоді курчатка, котики з блискучо-білявим /чи золотавим/ усміхом випромінювали тепло, ласку, запах весни. "Зацвіла верба - прийшла весна," - казали у народі. Подекуди ще лежав сніг, було холодно - а верба цвіла. Отже, думали люди, вона сильніша за грізне божество Зими.
На честь цього дерева - вісника весни - сільська молодь влаштовувала спеціальне свято. "Вибравши з-поміж себе найудатливішу юнку, - пише В.Скуратівський, - дівчата прихорошували її котиками та розпуклими вербовими галузками, наспівуючи веснянку:"Ой вербо, вербо, вербице! Час тобі, вербице, розвиться!" Взявшись за руки, водили хороводи... Тим часом дітлахи на різні голоси закликали весну змайстрованими з верби свистульками. Таке видовище вражало своєю поетичністю й красою".

Іще однією причиною шанування верби, на нашу думку, була її вологолюбність. У давнину люди з побожним трепетом ставилися до води /див. Вода/. А це дерево завжди росло тільки там, де була вода. Отже, воно ніби тримало постійний зв'язок із божеством життєдайної вологи. Криниці /див. Криниця/, священні для українців місця, копали біля верби. Де срібліє вербиця, там здорова водиця, - говорить народне прислів'я. Люди помітили, що верба - чудовий фільтр, очищає воду, надаючи їй особливого смаку, "вербового духу", що його утворюють смолисті речовини. Отже, здатність робити святу воду "живою", цілющою також спричинили пошануванню цього дерева.
Культ верби, як ми вважаємо, був зумовлений особливостями її деревини. Віддавна наші пісенні пращури помітили, що саме верба - дзвінка та голосиста. А отже, жива, добра. Із верби робили чудові кобзи, бандури. І оживало священне дерево, возвеличуючи гордий дух українця, його волелюбність.
Саме це дерево слугувало для виготовлення домашнього начиння: олійниць, ложок, корит, кошиків, човнів-довбанок. Поліщуки огороджували свої обійстя плетеними тинами. Колиски для немовлят - цвіту роду українського - робили із верби, дуба /див. Колиска/, бо саме ці породи дерев сприяли росту, здоров'ю, силі. Отже, сакральні човни /див. Човен/, колиски, кобзи, криниці, весняні обрядодії пов'язувалися у свідомості з вербою. Все це і зумовило сакральну символіку.

У християнстві верба - прокляте дерево, бо, за міфами, із неї були зроблені цвяхи, якими збивали хрест для розп'яття Ісуса Христа. Існувало народне свято - Вербна неділя /за тиждень перед Великоднем/. Свячені вербові віти зберігали як магічні предмети, здатні відвернути недугу, викликати дощ. Існував звичай жартівливо бити посвяченою вербою зустрічних, дітей, що мало принести їм здоров'я, силу, багатство:

Будь багат, як земля,

І будь плодний, як лоза!

Для українського народу верба - це його своєрідний символ. Вербовий сум, гарний і гордий, як душа українця. Як нескорений Великий Кобзар, що, перебуваючи в Орській фортеці, виходив серед пустелі вербове деревце.
Образ верби дуже поширений у фольклорі. Він символізує невибагливість, скромність, глибоку тугу і печаль матері-вдови, безталанної дівчини, асоціюється із одруженням:
Летіла зозуля, кувала,
Щось вона вербиці казала
Пора тобі, вербице, розвиться,
Пора тобі, хлопчино, жениться.

Безплідним жінкам давали їсти вербові бруньки, що повинно було, за віруванням, сприяти народженню дитини. Отже, верба - символ запліднення.

В українській літературі образ верби асоціюється із нелегким життєвим шляхом, втратами, трагічною долею народу. Напр.:
Я тільки нині зрозумів до сліз,
Що ви вже не повернетесь до хати...
І слово тихе й сумовите - Мати -
Цвіте в мені, як сивий верболіз.
/О.Білаш/.

Не повернуть козаки з походу,
Не заграють сурми на зорі...
Будуть вік стояти біля броду
Посивілі верби - матері.
/В.Симоненко/.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3 


Подібні реферати:

Петрушка кучерява, пижмо звичайне, півники болотяні

ПЕТРУШКА КУЧЕРЯВА (петрушка городня, петрушка посiвна, петрушка польова) Petroselinum crispum Дворiчна трав'яниста, гола рослина родини селерових (зонтичних). У перший рiк утворює розетку з листкiв i потовщений веретеноподiбний корiнь, на другий - прямостояче, круглясте, вздовж штриховане, вiд середини стебло розгалужене, до 100 см заввишки. Листки темно-зеленi, прикореневi довгочерешковi, верхнi трироздiльнi. Квiтки правильнi, п'ятипелюсткові, двостатевi, зiбранi в складнi зонтики; пелюстки округлi, при основi ...

Будова та функції кровоносних судин (артерій, вен, капілярів), лімфатична система

Артерії – циліндричні трубки по яких кров тече від серця до органів і тканин. Стінки артерій складаються з трьох шарів: 1.Зовнішньої – сполучнотканинної оболонки. 2.Середнього – гладкі м’язеві волокна між якими є еластичні волокна. Гладкі м’язові волокна скорочуючись та розслаблюючись. Звужують та розширюють артерії, таким чином регулюють потік крові в них. Еластичні волокна надають артеріям пружних властивостей. Періодичне вштовхування крові шлуночком завдяки пружності артерій перетворюється в безперервний рух крові по ...

Академік М.І.Вавілов

М. І. Вавілов народився в Москві 26-го листопада 1887 року. Батько його був здатним комерційним діячем, що пройшов через важке дитинство. Він щиро любив своїх синів, Миколу і Сергія (згодом стали геніальними росіянами вченими), дочка Лідію - мікробіолога, що померла в роки своєї молодості, і Олександрові, що став пізніше лікарем. Микола був поміщений батьком у Московське комерційне училище. Його ж тягнуло до себе природознавство. Як багато видатні вчених М. І. Вавілов рано став займатися самостійною роботою. По закінченні ...