Search:

Тлумач

У 1838 році граф Дзедушицышй у Тлумачі будує цукровий завод. Уже в 1843 році тут була парова машина, столярно-теслярські майстерні, цегельні і т. н. В сезон цукроваріння на заводі працювало до 800 чоловік, а річний оборот під­приємства сягав 2,5 млн. злотих. 1844 року в усій Галичині перероблялося 550 тис. цнт цукрових буряків, з них 510 тис. цнт — у Тлумачі. Але вихід цукру на той час становив лише 5 проц. Тому в одному з найкращих років-1844 - завод виробляв лише 30 тис. цнт цукру. В 50-х роках створюється акціонерне об'єднання цукрови­ків, яке здійснило реконструкцію підприємства, завдяки чому зросла його потуж­ність до 43-70 тис. цнт рафінованого цукру на рік. В тон період завод досяг най­більшої продуктивності і став одним з найпотужніших цукрових підприємств у Європі. Він проіснував до 1882 року і через нерентабельність був закритий.

На цукроварні протягом сезону працювало 4-5 тис. робітників, переважно з навколишніх сіл. Пролетаріат, що зосереджувався тут, включається у револю­ційну боротьбу. Відгуком на повстання польських буржуазних демократів у Кра­кові та антифеодальне повстання селян Західної Галичини (лютий 1846 року) було заворушення робітників Тлумацького цукрового заводу, де вели агітацію емісари польських повстанців. Виступом керувала організована група робітників. Австрій­ські власті характеризували його як «політичну змову». Було заарештовано та ув'язнено чимало робітників та агітаторів польських повстанців. Арештовані, як показувало слідство, «робили революцію» і закликали до повалення влади австрій­ської монархії, знищення шляхти і звільнення селян від кріпацтва. На завод для придушення виступів робітників прибув військовий загін. Навесні 1846 року в Тлумачі та його околицях діяли групи польських повстанців. Місцева влада зму­шена була посилити військовий гарнізон та провести арешти серед співчуваючих повстанцям. У числі 13 в'язнів були організатори змови — Фелікс Томчинський, Згурський і Пужанський.

Після реформи 1848 року дещо пожвавлюється економічний розвиток Тлумача.

На початку XX ст. розгортається страйковий рух на підприємствах Тлумача, який особливо посилюється під впливом першої російської революції. Селяни Тлу­мача й повіту брали участь у селянських вічах в Коломиї, де вони висували ряд політичним та економічних вимог.

У роки першої світової війни цей район дуже потерпів. Протягом лютого-червня 1915 року тут йшли вперті бої між російськими та австро-угорськими військами. Тлумач неодноразово переходив з рук у руки. В лютому 1917 року його знов за­йняли російські війська, але невдовзі змушені були відступити. Тлумач зруйнували, залишилися тільки окремі кам'яні будинки. Занепали промисловість, транспорт, торгівля.

Восени 1918 року в Тлумачі відбулося віче, на якому прийнято резолюцію про возз'єднання всіх українських земель в єдиній Українській Радянській державі.

Більшість жителів Тлумача не мала можливості користуватися медичною допо­могою, вчити своїх дітей у школах. На весь Тлумач були лише 6 приватних лікарів і аптека. І хоч тут працювали 7-класні чоловіча та жіноча українські школи, почат­кова українська школа, польська державна гімназія та польська приватна жіноча семінарія5, проте значна частина дітей трудящих лишалася поза навчанням. Не до­сить дбали місцеві власті і про розвиток культурних закладів: у Тлумачі було неве­личке польське театральне товариство та культурно-освітні товариства «Просвіта» і «Каменяр».

У 1940 році Тлумач стає районним центром. Трудящі району обрали 3 депу­татів до обласної Ради, 50 — до районної. Першим головою райвиконкому був об­раний посланець донецьких шахтарів І. І. Шептекіта. Головою Тлумацької міської Ради, до складу якої ввійшли 35 представників трудящих міста, став колишній член КПЗУ, депутат Народних Зборів С. І. Сорока. Уродженець с. Буківної Тлумацького повіту С. І. Сорока перед першою світовою війною виїхав на заробітки до США, звідки у 1926 році був висланий за комуністичну діяльність. Повернувшись на батьківщину, він очолював осередок КПЗУ в Буківній1. У квітні 1940 року ство­рюється Тлумацька районна партійна організація. На відповідальні посади ви­сунули 793 місцевих батраків та бідняків, серед них 239 жінок.

Тлумачани активно взялися будувати нове життя, вони одразу ж відчули тур­боту Радянської влади про трудову людину. В місті запрацювали десятирічна школа з українською мовою викладання, районна лікарня, поліклініка, пологовий буди­нок. Почала виходити газета (в 1939 році—«Селянська газета», з 1940 року — «За соціалістичну перемогу»). Відкрились широкі можливості для розвитку народних талантів — створили артіль художньої вишивки ім. Крупської. Вона об'єднала 250 вишивальниць міста і району.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4 


Подібні реферати:

Історія села Кобаки на Косівщині

Одним з наймальовничіших і найстаріших сіл Покуття є село Кобаки. Пера письмова згадка датується 1442 роком. В письмових згадках воно іменується “Здвиженем”, а на початку сімнадцятого століття село почало носити назву – Кобаки, яка збереглась і донині. В 1772 році наш край попав під владу Австро-Угорщини, але незважаючи на всі труднощі, передові люди села тягнулись до світла, до освіти. Спочатку грамоти кобаківчан навчали сільські дяки, а в 1818 році в селі була побудована школа, одне з перших на Покутті. Першим учителем у ...

Мій рідний край Тернопіль

Тернопіль — місто обласного підпорядкування, адміністративний, економічний і культурний центр Тернопільської області. Розташований на р. Сереті (ліва притока Дністра). Вузол залізничних та автомобільних шляхів. Є аеропорт. Відстань від Тернополя до Києва 415 км. Населення на 1 січня 1973 року — 106 300 чоловік. Місцевість, де розташований Тернопіль, була заселена здавна. На його околицях збереглася стоянка доби мезоліту, що існувала тут 10—9 тисяч років тому, виявлено залишки поселення трипільської культури (III тисячоліття ...

Марійка Підгірянка

МАРІЙКА ШДГІРЯНКА НА ГУЦУЛЫЦИШ РІДНИЙ КРАЮ, РІДНІ ЛЮДИ. Восени 1887 року О. Ленерта перевели як лісничого із села Бі­лі Ослави в Уторопи на Косівщині. Зиму 1887—1888 років Марійка перебувала у дідуся М. Волошина, священика села Заріччя, якого дуже любила, бо розповідав гарні казочки про пташок, тварин, ме­теликів, бджілок. За зиму зона помітно підросла, порозумнішала і навчилася читати, писати, рахувати у межах двох десятків, як цьо­го вимагала програма першого класу. У цих двох селах — Заріччі та Уторопах — поперемінне і ...