Search:

Євген Коновалець - символ української нації

Вже в першому місяці війни прийшлось Є. Коновальцеві пережити перший важкий удар: австрійська, а точніше польська поліція заарештувала його батька Михайла та стрия о. Володимира Коновальця і, хоч оба вони були загально відомими ворогами москофільства й самої Росії, відставила обох їх до табору інтернованих у Талергофі як непевних щодо їхнього австрійського патріотизму.

В вересні 1914 р. австрійські війська відступили зі Львова в Карпати. Під час того відступу, та в час боїв у Карпатах, доводилось Євгенові Коновальцеві бачити трагедію галицьких українців, що падали жертвою польсько-мадярського шовінізму: на підставі злобних доносів місцевих польських шовіністів мадярська військова жандармерія арештувала свідоміших українських селян і зараз же їх, мужчин, жінок, а то й дітей - вішали як... російських шпигунів.

Наприкінці квітня 1915 р., під час боїв за гору Маківку у Карпатах, він попав у російський полон і опинився в таборі воєннополонених біля м. Царицин, над Волгою.

Після вибуху Російської революції, українські полонені почали одинцем втікати з табору в Царицині і їхати до Києва, в надії, що їх приймуть до Української армії. Великим прихильником служби в Українській армії був Євген Коновалець і він навіть писав у цій справі до Української Центральної Ради. Врешті отримавши відпустку, він поїхав до Києва на початку липня 1917 р., щоб отримати згоду на створення військової частини з полонених українців-галичан. Свій плян у цій справі він вручив С. Петлюрі і повернувся до табору в Царицині.

У вересні 1917 р. Є.Коновалець знову поїхав до Києва, щоб домагатися створення військової частини з галичан. Щойно 12 листопада 1917 р. С. Петлюра передав Галицько-Буковинському Комітетові згоду Генерального Секретаріату Центральної Ради на створення такої військової частини. Поволі почався набір добровольців. Євген Коновалець вступив у курінь Січових Стрільців звичайним вояком. Уже в грудні 1917 р. курінь мав біля 500 чоловік. Туди записалося багато колишніх вояків і старших Українських Січових Стрільців, що були також у полоні.

Існування куреня (батальйону) не було певним, появилися «солдатські ради» (совєти), на загальному зібранні (вічу) куреня 19-го січня 1918 р. було рішено усунути «солдатські ради», обрано «стрілецьку раду» і замінено команданта курення (Ол. Лисенка). Новим командантом обрано Євгена Коновальця. Зразу після того у курені заведено порядок, дисципліну. Курінь Січових Стрільців став одною з головних військових частин, які, з допомогою гайдамаків С. Петлюри, зуміли взяти «Арсенал» і розгромити січневе більшовицьке повстання в Києві.

Із того часу ім'я Коновальця тісно пов'язане з куренем, потім дивізією Січових Стрільців, яка розвинулася в корпус, що його деколи називали «Осадчим корпусом отамана Коновальця». Ранґу полковника отримав він від української влади.

Ми ж будемо зупинятися на подальшій долі Корпусу Січових Стрільців, який був роззброєний поляками у грудні 1919 р. Для нашої теми важливо ствердити, що увесь цей час Є. Коновалець був у контакті з численними офіцерами і підофіцерами Січових Стрільців, як галичан так і наддніпрянців, які були справжніми патріотами та самостійниками.

Роззброєння корпусу Січових Стрільців було більше формальною справою, бо український уряд рішив ліквідувати регулярну армію і перейти до партизанської форми боротьби. Тому на нараді старшин Корпусу Січових Стрільців - ще перед розброєнням була прийнята постанова про формальне розв'язанням Корпусом. Його члени - офіцери і солдати - опинилися в таборі інтернованих б. Луцька. За якийсь час не лише офіцери, але і вояки були звільнені з табору інтернованих і багато з них виїхало до Чехо-Словаччини. До Чехо-Словаччини виїхав також Євген Коновалець та члени Стрілецької Ради. Їх не покидала ідея дальше боротися за визволення і незалежність України.

На останньому засіданні Стрілецької Ради, котре відбулося в Празі в липні 1920 р. під проводом Полк. Є. Коновальця обговорено конкретний плян дальшої боротьби. Полк. Коновалець об'єктивно з'ясував ситуацію і можливості боротьби в обставинах польської і радянської окупації. Він запропонував створити таємну підпільну військову організацію, метою якої було мобілізувати народ до боротьби за його права.

Так прийшло до створення Української Військової Організації (УВО). Основою структури цієї організації були члени командантського складу Корпусу Січових Стрільців. З них Коновалець оформлював групи активістів, які в Україні мали творити ядро підпільної діяльності відповідно на обставини.

Командири і вояки почали повертатися на Рідні Землі. У червні 1921 р. також і полк. Є. Коновалець повернувся до Галичини і віддав всі свої сили, щоб поширити і зміцнити структуру УВО.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7 


Подібні реферати:

Яворський Стефан - письменник, філософ, церковний діяч

Яворський Стефан (1658-1722) письменник, філософ, церковний діяч Стефан Яворський (в миру — Семен Іванович Яворський) народився в містечку Яворі біля Турки (тепер Львівська область) у сім’ї дрібномаєтного шляхтича, можливо, родом з Наддніпрянської України, бо пізніше родина Яворських оселяється у селі Красилівці неподалік Ніжина. Початкову освіту Семен Яворський здобув, ймовірно, у братській школі в Турці або в Яворі. Вже в той час він отримав добру освіту, знання латинської та давньогрецької мов, умів писати вірші латиною. ...

Україна і діаспора - процес формування світового українства

Так звана “національна ідея” сьогодні переживає кризу – як в діаспорі, так і в Україні. Як вказує В. Лісовий, актуальна конкретизація цієї ідеї після здобуття державної незалежності практично відсутня, проте продовж довгих років минулого століття ідея “українства” була специфічно самозрозумілою формою національного патріотизму. Вона служила основним ідеологічним рушієм як громадської діяльності за кордонами радянської України, так і підпільного дисидентського руху на території СРСР. Десять років тому, коли дитина, народжена ...

Український козацький дипломат - Юрій Немирич

ХVII століття є особливим періодом в історії нашої країни. І не тільки з причини переможних визвольних війн, згубних союзів, втрати церковної автономії та кривавих міжусобиць. Те жорстоке століття було ще вельми багатим на видатні особистості — відчайдушно-хоробрі, витончено-освічені, дворушні, віддані, щедрі. Згадаємо імена тільки деяких із них: Петро Сагайдачний, Петро Могила, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Пилип Орлик. Наступне століття також принесло добрий врожай видатних людей, але багато їх вже поглинула чужа ...