Search:

Весільний обряд українців

Серед Весільних чинів були й ті, хто "спеціалізувався" на виконанні окремих обрядів: вінкоплетниці, коровайниці, візники (возниці, кодаші), гудаки (веселики, музики), кошельник (при обдаровуванні); весільні атрибути несли хорунжий і прапор.

Усі В. ч. мали обрядові відзнаки: найповажніші перев’язувалися рушниками, інші чіпляли букети на піджаки і квітки на капелюхи.

Бгання короваю

Бгання короваю — один із найпоширеніших весільних обрядів, який символізував освячення громадою новоствореної родини. Українці пекли багато видів весільного хліба: коровай, дивень, теремок, гільце, лежень, полюбовники, шишки, гуски, калачики, кожен з яких виконував специфічну обрядову функцію.

Головним весільним хлібом був коровай, який виготовлявся з дотриманням певного сценарію. Бгали його у п’ятницю або суботу в домі молодої (у східних районах), у родичів (Поділля та Волинь) або ж в обох молодих. Нерідко у цьому ритуалі брали участь родичі з обох боків, символізуючи поріднення сімей.

Бгали коровай спеціально запрошені заміжні жінки, які приносили з собою борошно, яйця та сало. Весь процес Б. к. обставлявся ритуальними та магічними діями. Вважалося доброю ознакою, коли коровайниць була непарна кількість (найкраще сім). Щоправда, в деяких районах запрошували парне число жінок: щоб молоді увесь вік прожили в парі. При цьому коровайниці повинні були перебувати у першому шлюбі і жити в злагоді.

Спільність дій під час Б. к. мала символізувати єдність майбутньої сім’ї. Для цього коровайниць зв’язували рушником і вони мусили все робити разом: місити тісто, виліплювати оздобу, обмивати руки. Існувало повір’я, що вдало спечений коровай принесе молодим щастя, тріснутий віщує розлучення, а покручений — злу долю. Тому коровайниці "улещували" коровай приказками та піснями.

Кожен із весільних хлібів мав своє призначення: з паляницею йшли свататися, з шишками та колачем запрошували на весілля, голубки та гуски дарували коровайницям. Коровай був окрасою весільного столу як символ достатку й щастя, а наприкінці весілля його розподіляли між усіма присутніми.

Запросини

Запросини передбачали збір дружини (весільного поїзда) та запрошення гостей. Їх проводили у неділю зранку. У супроводі бояр та дружок матері молодого й молодої виряджали своїх дітей на З. Молода у національному вбранні, прикрашена квітками та стрічками, обходила хати й дарувала господарям шишки, промовляючи: Просили вас батьки, і я вас прошу прийти на малий час — на весілля до нас. Цей звичай не був повсюди однаковим: у південних районах найчастіше запрошував молодий, у Карпатах — спеціальні посередники (звачі), на Поділлі молоді ходили на З. разом. Як правило, запрошували близьких і далеких родичів, сусідів та знайомих, а у невеликих селах — усіх мешканців. Не годилося запрошувати під час випадкових зустрічей на вулиці, що відбилося в іронічному прислів’ї: Просили по дорозі, щоб не були на порозі.

Вирядження молодого

Вирядження молодого — початок кульмінаційного весільного обряду — посаду молодих, який мав санкціонувати шлюб. Виряджала молодого мати, напинаючи на нього вивернутий вовною наверх кожух та обсипаючи зерном та дрібними грішми. Опісля молодий у супроводі весільного почту їхав по наречену. Схема цієї поїздки досить-таки складна. Власне, їх дві: найдавніша (з дому нареченого в дім нареченої і знов до хати молодого) та більш пізня (з дому нареченого в дім нареченої, потім до церкви, після до хати молодої, потім повернення до своєї хати без молодої, знов до хати молодої і повернення до батькового дому з молодою).

Основну обрядову і санкціонуючу функцію виконувала мати молодої: вона зустрічала почет, благословляла заручених на вінчання, а потім зустрічала їх після нього. Зустріч відбувалася біля порогу оселі нареченої. Молоді тричі вклонялися батькам, а ті підносили їм хліб-сіль. Нерідко мати зустрічала молодих у вивернутому кожусі: щоб зять був багатий.

Складна церемонія весільного походу передбачала і декілька викупів за наречену. Перший влаштовували у вигляді перейми неодружені хлопці на знак того, що відпускають дівчину з молодіжної громади. Повторювався викуп біля воріт хати нареченої (ворітна) — за право вступу молодого на територію іншого роду, потім у сінях — за місце біля нареченої. Останній викуп — весільний пропій — відбувався наприкінці весілля.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7 


Подібні реферати:

Академічна риторика

План Риторика та її роль у розвитку гуманітарних наук. Предмет вивчення риторики. Мета, завдання і зміст академічної риторики як складової курсу основ педмайстерності. Педагогічна сфера як “зона підвищеної мовленнєвої відповідальності”. Академічна риторика як відображення загальних закономірностей мовленнєвої поведінки вчителя у процесі педагогічного спілкування. Комунікативні якості мовлення вчителя. Мовленнєва культура у педагогічній діяльності вчителя. Усе, що постає у людській свідомості, набуває форми слова. ...

Ціцерон - вершина римського красномовства

Зміст Життєвий шлях М.Туллія Ціцерона. Виконавська майстерність Ціцерона. Теорія і практика ораторського мистецтва Ціцерона. Висновок. Використана література. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ М.ТУЛЛІЯ ЦІЦЕРОНА. « Здається, для мене не існує нічого більш чудового, як уміння силою слова володіти натовпом слухачів, здобути їхні серця, скеровувати їхню волю куди захочешь і відвертати її, звідки бажаєш . . . » (М.Туллій Ціцерон). Історія римського красномовства зберегла чимало імен ,але серед них лише деякі належать видатним промовцям. Одним з ...

Засади і функції судової промови

Виходячи з теорії і практики судової риторики, мож­на виділити три основні засади судової промови: психологічну, етичну і логічну. Кожна з них впливає не тільки на зміст судової промови, а й на спосіб побудови. Процесуальна діяльність учасників судочинства передусім акт психологічний. Вона відбувається у відповідності зі своїми законо­мірностями і психологічною організацією суб'єктів, які здійснюють цю діяльність. За своєю психологічною природою судові дебати — форма мовленнєвого спілкування учасників судового процесу, ...