Search:

Загибель і відновлення неоціненних скарбів

На зруйнування прирікаються не пересічні київські будівлі. З непомильним чуттям і знанням справи нищиться властиво найкраще з того, що створено минулим українського народу. Не безобличні будівлі, а найцінніше замінюють "гаражами". Далеко заходить і боротьба проти Фрагмент західного фасаду Михайлівського Золотоверхого собору."мазепинства". Знесено, серед іншого, дві найкращі споруди самого Мазепиі (11). Добито пам'ятки й того монастиря, де жила й діяла його мати Магдалина (Флорівський монастир). Боротьба проти "мазепинства" перероджується у боротьбу проти всього великого, що створив за свою історію український нарід. Обличчя столиці - це обличчя країни. Найбільш "ударними" темпами Україна обертається в країну "без роду, без племені". Розвалюють храми великокняжої доби. Вже майже нічого не лишається й від київських пам'яток часів найбільшої самобутності українського зодчества (XVII - XVIII ст.).

Автор цих рядків - рішучий прихильник політичної і культурної єдності Євразії, рішучий супротивник усіх і всіляких інтервенцій. Однак тим гостріше він відчуває доконечну потребу берегти й охороняти культурну спадщину всіх народів Євразії, у тому числі - і великого українського народу. Можна і треба заперечувати діла Мазепи. Проте нищити творіння геніальних зодчих, які , працювали за Мазепи в Києві, це злочин, якому годі дібрати назву. Петро вмів боротися проти "мазепинства". Однак і він не зачепив пам'яток, що їх вони збудували.

На руїнах архітектурних шедеврів Києва справляють свою "вальпуржину ніч" люті вороги й ненависники російського та українського народів. Етнографічний матеріал "без роду, без племені" - що може бути ліпше для прибічників "колоніального розширення". Якомога швидше прибрати з лиця землі всі докази, що суперечать цій концепції! І їх прибирають так швидко, що, певно, дивом дивуються навіть автори цього не так "соціального", як національного замовлення.

Хоч який метод обрахунку застосовуй, результат буде той самий: близько половини, як не більше, неповторних архітектурних пам'яток Києва, які ще в 1934 році становили славу України, на 1937 рік щезли із земної поверхні (12). Тим часом іншого міста, яке, бодай віддалено, могло б дорівняти Києву своїми архітектурними скарбами, в Україні немає. Натхненники київських руйнацій ^просто роблять ніби "небулою" величезну частину архітектурної історії України [...]

Прекрасно сказав якось покійний М.Я.Марр: "Основна умова будь-якого поступу - безперервність культурних традицій" (13). Це аж ніяк не означає, що Група дослідників на даху Михайлівського Золотоверхого собору. Зліва направо: Іполит Моргилевський, невідомий, Людмила Морозова, Микола Степанов. Світлина 1935 р.хоч у якомусь розумінні слід повторювати минуле. Таке повторення було б і завжди буває найнестерпнішою облудою. Потрібно творити нове. Проте у творенні цьому треба спиратися на знання і опанування того, що дано й подолано в традиції.

Що сказали б ті люди, які безпосередньо чи опосередковано санкціонують тепер незліченні київські руйнації, якби їм запропонували, припустімо, зібрати геть усі примірники "Кобзаря" Т.Г.Шевченка й спалити їх? Стираючи без сліду з лиця земного домонгольські й українські пам'ятки, київські "троцькісти" нищать не менші культурні цінності.

У житті народу архітектура так ї само істотна, як істотна, скажімо, поезія. Розправа з найкращими зодчеськими творіннями країни - це замах на народну культуру.

За цих крайніх і трагічних обставин у розпорядженні народу лишається тільки один засіб: почати зводити наново зруйновані пам'ятки. Книжки спалено, але рукопис залишився. На відміну од загиблих пам'яток малярства зниклі із земної поверхні пам'ятки архітектури в певному розумінні й роді можуть бути відтворені знову. Адже жоден зодчий не споруджує будівлю своєю рукою. За його проектом споруду будують муляри. Навіть ліпні роботи він не виконує власноруч; їх виконують, за його рисунком і вказівками, майстри-ліпники. Муляри й ліпники XII чи XVII століть не можуть повторити для нас свою роботу. Але "проекти" тогочасних зодчих - мовби в наших руках. Це - обміри, зарисовки й світлини зруйнованих шкідниками пам'яток. Щоправда, "троцькісти" передбачили й цю справу. Бо ж недаремно обидва творіння Йосипа Старцеві (14) знесено "без попередніх обмірів". І все-таки тих даних про ці прекрасні будівлі, які нагромадила за останні десятиріччя російська й українська наука, досить для того, щоб при знанні справи й любові до неї точно відновити проекти київського "Фіорованті", а за ними - відбудувати самі споруди. Навіть технологічні властивості будівель можна відновити з великою точністю. Звичайно, в археологічному розумінні нова будівля не буде заміною давньої. Проте в розумінні естетичному й туристичному ця заміна може бути повна. Потрібно тільки, щоб відновлення було виконано ретельно й науково. Тут не доведеться фантазувати. Збудувати знову можна буде, звичайно, тільки найкращі із знищених пам'яток (трагізм становища полягає в тому, що знищується якраз найкраще; пересічне й жалюгідне, за загальним правилом, спокійно стоїть на місці). Тому відбудовувати ці споруди потрібно в тому самому вигляді, в якому їх знала сучасна наука. Тільки таким шляхом можна уникнути всього сумнівного й довільного [...]

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6 


Подібні реферати:

Фортеця XVII - XVIII століть

1608 року великий коронний гетьман Станіслав Жолкевський заснував фортецю в Полтаві, яка була тоді „пустою слободою" на правому високому березі Ворскли, на межі Дикого Поля. Земляними валами, ровом і частоколом укріпили трикутний у плані мис, щонині зберігся в середмісті й називається Городищем. Він лежить між двома ярами - Мазурівкою і Панянкою. Під час археологічних розкопів тут виявлено рештки поселень скіфської доби (II ст. до н.е.), роменської культури (VIII ст.), великокнязівських часів (Х-ХІІ ст.). За ...

Загибель і відновлення неоціненних скарбів

І. УСЕ НАЙКРАЩЕ ПУЩЕНО НА ЗЛАМ (доля тисячолітнього Києва) 1936 рік позначився нечуваними в новітній світовій історії руйнаціями художньо-історичних пам'яток у Києві. Ця формула є безумовно точна, бо вже впродовж тривалого часу ніде у світі не нищено (тим більш, свідомо й не вимушено жодними "надзвичайними" обставинами) першорядних архітектурних творінь такої віддаленої від нас доби, як XII століття. А в Києві, в умовах цілковитого миру, без щонайменшого впливу "нездоланної сили", розпочато ...

Український архітектор Максим Мосціпанов

Що цікавого для історика в особі скромного Королівського городничого, який багато років - і, мабуть, не в "гоголівському" стилі - пильнував градоначалія та благочинія в своєму рідному місці? Чи варто витягати з-під архівного пилу згадку про цього, нібито звичайного урядовця Новгородсіверського намісництва? Мабуть, таки варто. Бо ж недарма свого часу в "Кіевской Старине" було присвячено йому невеличку замітку, яка так і потонула в цьому кладезі всякої української старовини. А те, що ми дуже мало знаємо ...