Search:

Загибель і відновлення неоціненних скарбів

II. "КОМІСІЯ ЗОДЧЕСЬКОЇ ВІДБУДОВИ"

Справа відбудови зруйнованих пам'яток не може обмежуватися Києвом. Це питання має не тільки всеукраїнське, а й всеросійське значення. Всю Росію останніми роками пойняла хвиля безтямного руїнництва. В усіх куточках корінної Русі вороги народу понищили зодчеські творіння, яким належало б стати безсмертними завдяки їхнім художнім якостям. Наспів час подумати про заснування "Комісії Зодчеської Відбудови" (КЗВ) [...]

Не в збідненому, не в урізаному, а в збагаченому дбайливою реставрацією вигляді повинна передати наша доба майбутнім поколінням зодчеську спадщину євразійських народів, і передусім російську й українську спадщину. Нищителі, в найкращому разі, замість десятка форм архітектурної творчості минулих століть, залишають зразок якоїсь однієї форми. Багату, різноманітну сукупність пам'яток, що свідчить про невичерпну рясноту талантів, вони зводять до нечисленних уламків. Вони сприяють наклепникам на Росію й Україну, які твердять, що ці народи не мають розмаху творчої фантазії. Повторюємо: у найкращому разі від великого цілого вони лишають окремі шматки; від повноскладових рядів зберігають ізольовані відтинки. Штучно призволиться до деградації минуле великих народів.

Ні, Росія та Україна не стерплять цього знущання з себе й зі свого минулого. Вони відновлять повноту рядів. Вони знову змусять вигравати барвами всю сукупність створених минулими поколіннями художніх форм. Вони включать у культурно-історичний ланцюг вирвані з нього найцінніші ланки [...]

Історія Євразії була вже свідком подібних відбудовчих дій. Саме в такий спосіб український нарід, за доби свого "вікового піднесення" в XVII столітті, підняв з руїн пам'ятки великокняжого періоду. В цій грандіозній акції, яка ще не змальована і не оцінена як слід в історичній літературі, але яку автор цих рядків вивчив на десятках прикладів, не можна не відчути напруженого потягу найкращих представників тогочасної Русі-України до віднови тяглості національної русько-української художньо-матеріальної культури. Акція ця визначається такими іменами, як Петро Могила в Києві, Лазар Баранович, Йоаникій Ґалятовський у Чернігові. "Відновлення" дало висліди. Зодчеська спадщина великокняжої доби, що, здавалося, в Україні зникла майже без сліду (див., напр., висловлювання Боплана в першій половині XVII ст.), воскресла з новою силою і славою. І вже не на діячах XVII століття лежить провина за те, що розлючені невігласи наших днів знову знищили добру половину споруд, які ті відбудували. Ці діячі (напр. Йоаникій Ґалятовський у Чернігові) ставили собі у своїх "реставраційних" роботах і суто археологічні цілі. Проте їхні наукові можливості під час віднови споруд великокняжої доби були, звичайно, в сотні разів менші за ті, що їх має наше покоління в справі відбудови нещодавно зруйнованих пам'яток.

Могила, Ґалятовський та їхні соратники величезною мірою сприяли збереженню індивідуального національного обличчя русько-українського народу. Так само й "Комісія Зодчеської Відбудови", повернувши народам Євразії втрачені частини їхньої культурної спадщини, величезною мірою посприяє їхньому культурному піднесенню. Повторюємо, повернення втраченого конче потрібне, щоб знову змусити звучати художню традицію минулого в усій її повноті та образності; щоб усім громадянам країни дати почуття гордості за свою країну та її минуле; щоб кожному з них прищепити "інстинкт історичності" й нагадати йому про покоління, які жили й творили на цьому ж таки грунті. Сучасність має бути величнішою за минуле. Проте і минуле має на повен голос розповідати про себе.

"Комісії Зодчеської Відбудови" належить розгорнути свою роботу незрівнянно ширше, ніж провадили її Могила, Баранович та інші. Передусім ідеться в цьому разі про відтворення з праху зодчеського образу не самої тільки України-Русі, а ледве чи не всіх частин Євразії. Тому що дуже вже "постаралися" (і далі "стараються") нищителі. Ми бачили на прикладі Києва, що стосовно зодчеських пам'яток рука їхня діє куди запекліше, ніж діяла рука татар у XIII і рука поляків у XVII столітті (саме з їхніми спустошеннями мали до діла українські патріоти минулих століть) [...]

Такі внутрішні завданні відбудовчих дій. Коротше кажучи, вони зводяться до того, щоб у сфері архітектурної, а тим самим і "ландшафтної" образності встановити правильне співвідношенні між революцією і традицією; щоб у кожному куточку країни, де було велике історичне життя і де сліди його стерті нищителями, відтворити його пам'ятки і дати їх як взірці, які потрібно опанувати і перевершити.

Однак відбудовча акція маєш тільки внутрішньонаціональний бік. Вона ставить і певні цілі назовні. Європейські "колонізатори" дуже заклопотані тим, щоб применшити цінність культурного минулого руського народу, а якщо можна, то й зовсім звести її нанівець. Ось, наприклад, пан Бакстон (15). Він обурено відкидає саму можливість зіставлення англійської архітектурної спадщини з руською. "Не може бути багато тих, хто допустив би порівняння наших власних великих соборів навіть з найкращими творіннями руського генія. Треба визнати, що таких висот архітектурної творчості ніколи не було досягнено в Росії"'6. Явна й очевидна неправда! За багатством художньої вигадки, за самостійністю творчості руська архітектура в її історичному розвитку аж ніяк не нижча від англійської.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6 


Подібні реферати:

Архітектура і мистецтво Візантії V-VIII ст.

В історії культури навряд чи можна знайти мистецтво складніше, ніж візантійське – перш за все поєднанням основ, які здавались непоєднуваними, бо ту схрещувались найрізноманітніші художні традиції. Труднощі становлення такого мистецтва, важкі пошуки нового стилю випливали також із складності тих завдань, які християнська церква, що утверджувалась, ставила перед мистецтвом. Константинополь вбирав у себе все – і абстрактних орнамент Сходу, і те живе, що уціліло від важкої застиглої сили Риму, і нову архітектуру ...

Загибель і відновлення неоціненних скарбів

І. УСЕ НАЙКРАЩЕ ПУЩЕНО НА ЗЛАМ (доля тисячолітнього Києва) 1936 рік позначився нечуваними в новітній світовій історії руйнаціями художньо-історичних пам'яток у Києві. Ця формула є безумовно точна, бо вже впродовж тривалого часу ніде у світі не нищено (тим більш, свідомо й не вимушено жодними "надзвичайними" обставинами) першорядних архітектурних творінь такої віддаленої від нас доби, як XII століття. А в Києві, в умовах цілковитого миру, без щонайменшого впливу "нездоланної сили", розпочато ...

Фортеця XVII - XVIII століть

1608 року великий коронний гетьман Станіслав Жолкевський заснував фортецю в Полтаві, яка була тоді „пустою слободою" на правому високому березі Ворскли, на межі Дикого Поля. Земляними валами, ровом і частоколом укріпили трикутний у плані мис, щонині зберігся в середмісті й називається Городищем. Він лежить між двома ярами - Мазурівкою і Панянкою. Під час археологічних розкопів тут виявлено рештки поселень скіфської доби (II ст. до н.е.), роменської культури (VIII ст.), великокнязівських часів (Х-ХІІ ст.). За ...