Основні дидактичні системи
Пiддавалися критицi такі недолiкu гербартанської моделi навчання:
. поверхове виховання, що грунтувалося на дисциплiнарних заходах;
. «книжнiсть» навчання, яке позбавлене зв'язку з життям;
. передавання учням «готових» знань, застосування «пасивних» методiв навчання, спрямованих на запам'ятовування навчального матерiалу;
Недостатнє врахування інтересів, потреб i запитiв учнiв;
вiдрив змiсту навчання вiд суспiльних потреб;
недостатня увага до розвитку здiбностей учнiв.
Основним внеском Дьюї в дидактику є обгрунтування концепції «повного акту мислення». На його думку, людина починає мислити тодi, коли стикається з труднощами, подолання яких для неї мaє важливе значення. Правильне органiзоване навчання, на думку Дьюї, має бути проблемним.
Вiдповiдно, структуру процесу навчання в педоцентрuзмi складають: вiдчуття труднощiв у процесi пізнавальної діяльності, визначення гiпотези та її перевiрка, формулювання висновкiв та нова дiяльнicть залежно вiд здобутих знань . Цi етапи процесу навчання в порiвняннi з гербартанською системою справдi моделюють в учнiв дослiдницьке мислення, сприяють науковому пошукові, прийняттю неочікуваних рішень.
Мiсце «книжного учiння» зайняло «активне учiння», в основі якого лежить власна пiзнавальна активнiсть учня. Вчитель є помiчником, який не нав'язує учневi нi змiсту навчального матерiалу, нi методу його вивчення, а лише сприяє подоланню труднощiв, коли учнi caмi звертаються до нього по допомогу. Замiсть загальної для вcix стабiльної навчальної програми запроваджувалися орієнтовні програми, змiст яких тiльки приблизно визначався вчителем. Усне й письмове слово поступилося мiсцем теоретичним i практичним заняттям, на яких проводилася самостiйна дослiдницька робота учнiв.
Безумовно, такий пiдхiд активiзує пiзнавальну дiяльнiсть i сприяє розвитковi мислення, умiнню вирiшувати проблеми, дaє змогу розвивати учнiв. Однак абсолютизацiя такoї системи, її поширення на вci предмети та рівні викликає сумнiви, заперечення. Переоцiнка спонтанної дiяльностi учнiв, направленicть учiння тiльки на їхні iнтереси призволить до несистематичностi, випадкового добору навчального матерiалу. Таке навчання не є економiчним, бо передбачає великi витрати часу. Педагог стає консультантом i неможе керувати процесом учiння.
Таким чином, дидактика стоїть перед вибором: або давати систематизованi, фундаментальнi знання на високому академiчному рівні методом директивного навчання i, як наслiдок, втратити iндивiдуальнicть, психологічну своєрідність i гальмувати розвиток особистостi; або надати безконтрольну iнiцiативу учням в дидактичному процесi, керуючися тiльки їхніми потребами - i тим самим втратити систематичність в навчаннi, знизити рівень освiти. Розв'язання цієї проблеми знаходимо в сучасних дидактичних системах.
Сучасні дидактичні системи
Друга половина ХХ столiття характеризується розвитком дидактичної думки як у нашiй країні, так i за її межами. Поступово визначаються контури сучасної дидактичної системи, яка має такі особлuвостi:
- її методологiчною основою є об'єктивнi закономірності філософії пiзнання (гносеологiї), матерiалiзм, гуманiзм, гуманicтична психологiя, завдяки яким сучасна дидактика змогла подолати одностороннiй пiдхiд до аналiзу й iнтерпретацiї процесу навчання, характерний для фiлософських систем прагматизму, рацiоналiзму, емпiризму, технократизму.
«Хоча й повiльно, аде з кожним роком все впевненiше серед вiтчизняних дослiдникiв змiцнюється розумiння комплексного пiдходу до створення сучасної дидактичної системи як головного методологiчного принципу. Тiльки та дидактична система буде придатною для вирiшення цього завдання, глобального освітнього завдания всебiчного й гармонiйного розвитку особистостi, яке спирається на всю сукупнiсть сучасних знань про механiзми навчання, цiлi i мотиви пізнавальної дiяльностi. Таку систему можна було б назвати ідеальною» ;
- в нiй сутність навчання не зводиться нi до передавання учням готових знань, нi до самостiйного подолання труднощiв, нi до власних винаходiв учнiв, тому що «життя вимагає створення такої дидактичної системи, яка б давалазмогу учням не тiльки засвоювати бiльшу суму знань, умінь i навичок (сама по собi вона буде недостатньою), аде й формувати в них умiння швидко орiєнтуватися в тiй чи iншiй галузi знань, знаходити потрiбну iнформацiю, тобто систему, яка готувала б учнiв до самоосвітньої дiяльностi»;
Подібні реферати:
Педагогічні погляди Т.Г. Шевченка
Тарас Григорович Шевченко (1814—1861) не залишив якихось праць з педагогіки, але його геніальні поетичні й прозові твори насичені проблемами навчання і виховання, вони несуть молоді виховний потенціал, спрямований на плекання національної свідомості, патріотизму, духовного збагачення особистості; його бентежить духовна байдужість, змирення з рабським станом свого народу, Страшно впасти у кайдани. Умирать в неволі, А ще гірше — спати, спати І спати на волі... Уся творчість Т. Шевченка пронизана ідеєю незалежності ...
Організація корекційно – компенсаторної роботи з дітьми, що мають порушення зору
Зміст. Розділ І. Очні хвороби та їх лікування в умовах спеціалізованих зорових груп при дитячих дошкільних закладах. І. Види зорової патології. ІІ. Корекційно-лікувальні схеми. Розділ ІІ. Класифікація вторинних відхилень у розвитку дітей з зоровими аномаліями. Розділ ІІІ. Організація корекційно-компенсаторної роботи тифлопедагога: Типи корекційних занять. Рекомендації по побудові занять. Рекомендації по обладнанню та проведенню занять учителя-дефектолога. Основні вимоги до спеціальних наочних ...
Формування професійних навиків і умінь в учнів профтехучилищ
Професійна підготовка Професійна підготовка учнів включає чотири ступені: професійний відбір; навчання; формування виробничих колективів; подальше удосконалення професійної майстерності з урахуванням психологічних особливостей особистості, її мотивів і інтересів. Професійний відбір в ряді середніх професійно-технічних училищ проводиться на недостатньому рівні. В основному він заключається в медичному обслідуванні стану здоров’я і вивчення особистих справ учнів. А успіх професійного відбору – це добре проведена ...