Основні дидактичні системи

Пiддавалися критицi такі недолiкu гербартанської моделi навчання:

. поверхове виховання, що грунтувалося на дисциплiнар­них заходах;

. «книжнiсть» навчання, яке позбавлене зв'язку з життям;

. передавання учням «готових» знань, застосування «па­сивних» методiв навчання, спрямованих на запам'ятову­вання навчального матерiалу;

Недостатнє врахування інтересів, потреб i запитiв учнiв;

вiдрив змiсту навчання вiд суспiльних потреб;

недостатня увага до розвитку здiбностей учнiв.

Основним внеском Дьюї в дидактику є обгрунтування концепції «повного акту мислення». На його думку, люди­на починає мислити тодi, коли стикається з труднощами, подолання яких для неї мaє важливе значення. Правильне ор­ганiзоване навчання, на думку Дьюї, має бути проблемним.

Вiдповiдно, структуру процесу навчання в педоцентрuзмi складають: вiдчуття труднощiв у процесi пізнавальної діяльності, визначення гiпотези та її перевiрка, формулювання висновкiв та нова дiяльнicть залежно вiд здобутих знань . Цi етапи процесу навчання в порiвняннi з гербартанською си­стемою справдi моделюють в учнiв дослiдницьке мислення, сприяють науковому пошукові, прийняттю неочікуваних рішень.

Мiсце «книжного учiння» зайняло «активне учiння», в основі якого лежить власна пiзнавальна активнiсть учня. Вчитель є помiчником, який не нав'язує учневi нi змiсту на­вчального матерiалу, нi методу його вивчення, а лише сприяє подоланню труднощiв, коли учнi caмi звертаються до нього по допомогу. Замiсть загальної для вcix стабiльної навчальної програми запроваджувалися орієнтовні програ­ми, змiст яких тiльки приблизно визначався вчителем. Ус­не й письмове слово поступилося мiсцем теоретичним i практичним заняттям, на яких проводилася самостiйна дослiдницька робота учнiв.

Безумовно, такий пiдхiд активiзує пiзнавальну дiяльнiсть i сприяє розвитковi мислення, умiнню вирiшувати пробле­ми, дaє змогу розвивати учнiв. Однак абсолютизацiя такoї системи, її поширення на вci предмети та рівні викликає сумнiви, заперечення. Переоцiнка спонтанної дiяльностi учнiв, направленicть учiння тiльки на їхні iнтереси призво­лить до несистематичностi, випадкового добору навчально­го матерiалу. Таке навчання не є економiчним, бо передба­чає великi витрати часу. Педагог стає консультантом i неможе керувати процесом учiння.

Таким чином, дидактика стоїть перед вибором: або да­вати систематизованi, фундаментальнi знання на високому академiчному рівні методом директивного навчання i, як наслiдок, втратити iндивiдуальнicть, психологічну своєрідність i гальмувати розвиток особистостi; або надати безкон­трольну iнiцiативу учням в дидактичному процесi, керую­чися тiльки їхніми потребами - i тим самим втратити систематичність в навчаннi, знизити рівень освiти. Роз­в'язання цієї проблеми знаходимо в сучасних дидактичних системах.

Сучасні дидактичні системи

Друга половина ХХ столiття ха­рактеризується розвитком дидактичної думки як у нашiй країні, так i за її межами. Поступово визначаються контури сучасної дидактичної системи, яка має такі особлuвостi:

- її методологiчною основою є об'єктивнi закономірності філософії пiзнання (гносеологiї), матерiалiзм, гуманiзм, гуманicтична психологiя, завдяки яким сучасна дидактика змогла подолати одностороннiй пiдхiд до аналiзу й iнтерпретацiї процесу навчання, характерний для фiло­софських систем прагматизму, рацiоналiзму, емпiризму, технократизму.

«Хоча й повiльно, аде з кожним роком все впевненiше серед вiтчизняних дослiдникiв змiцнюється розумiння ком­плексного пiдходу до створення сучасної дидактичної сис­теми як головного методологiчного принципу. Тiльки та ди­дактична система буде придатною для вирiшення цього за­вдання, глобального освітнього завдания всебiчного й гармонiйного розвитку особистостi, яке спирається на всю су­купнiсть сучасних знань про механiзми навчання, цiлi i мотиви пізнавальної дiяльностi. Таку систему можна було б назвати ідеальною» ;

- в нiй сутність навчання не зводиться нi до переда­вання учням готових знань, нi до самостiйного подолання труднощiв, нi до власних винаходiв учнiв, тому що «життя вимагає створення такої дидактичної системи, яка б давалазмогу учням не тiльки засвоювати бiльшу суму знань, умінь i навичок (сама по собi вона буде недостатньою), аде й фор­мувати в них умiння швидко орiєнтуватися в тiй чи iншiй галузi знань, знаходити потрiбну iнформацiю, тобто систе­му, яка готувала б учнiв до самоосвітньої дiяльностi»;

Подібні реферати:

Наукове значення періодичного закону

Тема. Наукове значення періодичного закону Мета. Розкрити узагальнююче і прогностичне значення періодичного закону та періодичної системи елементів, його значення для розуміння взаємозв’язку хімічних елементів у Всесвіті, гармонії життя на Землі та розвитку наук. Обладнання: періодична система хімічних елементів, газети, присвячені періодичному закону. Тип уроку: узагальнення та систематизація знань. Форма уроку: урок – змагання. ХІД УРОКУ І. Організаційний момент. Шановні учні! Ми завершуємо вивчення періодичного ...

Роль і місце вчителя у суспільному розвитку

ВСТУП Педагог, учитель, вихователь – довірена особа суспільства, якій вона ввіряє найдорожче і найцінніше – дітей, свою надію, своє майбутнє. Доля дітей в руках педагога, в його золотому серці, він має бути джерелом радісного пізнавального і морального зростання своїх вихованців. Жодна інша професія не ставить таких вимог до людини. Педагог забов”язаний бути яскравою, неповторною особистістю, носієм загальнодюдських цінностей, глибоких і різноманітних знань, високої культури. Тисячі професій народжуються і вмирають. Та ...

Конспект уроку з хімії у 8 класі

Тема. Оксиген як хімічний елемент. Кисень проста речовина. Оксиген у природі. Фізіологічна дія кисню. Добування кисню в лабораторії. Каталізатори. Фізичні властивості кисню. Мета. Навчити учнів за планом давати характеристику Оксигену та кисню, порівнювати кисень і Оксиген; розглянути основні лабораторні способи добування кисню. Надавати відомості про відкриття кисню та його фізіологічну роль для живих організмів; ознайомити з поширенням Оксигену у природі. Сформувати поняття “каталізатор”. Формувати екологічне ...