Search:

Тема кохання в збірці Г. Гейне “Книга пісень”

Гейне до кінця своїх днів був полум’яним прихильником жіночої вроди. Незадовго до смерті, він, розбитий паралічем, нерухомий, майже помираючий, велів віднести себе до Лувру, щоб в останній раз насолодитися божественною красою Венери Мілоської.

II. Характерні особливості збірки Гейне “Книга пісень”

2.1. Традиції і новаторство інтимної лірики Гейне

Складається “Книга пісень” з чотирьох циклів – “Страждання юності”, “Ліричне інтермецо”, “Знову на батьківщині”, “Північне море”. Гейне дотримувався принципу циклічності. Кожній частині книги притаманна певна смислова, тематична, художня єдність, власний колорит. Місце кожного вірша точно визначено його зв’язками з попередніми і наступними. У перших трьох циклах провідною є тема нещасливого, нерозділеного кохання, яка по-різному інтерпретується в кожному з них. “З мого великого болю творю я пісні маленькі”, - говорить поет і гірко зауважує: “Книжка ця – то тільки урна з попелом мого кохання”. В останньому розділі домінує тема природи. Проте, хоча вірші “Книги пісень” надихалися нерозділеним коханням молодого поета до Амалії, в них відбиті не лише інтимні переживання Гейне. Тут вічна історія трагічного кохання набуває загальнолюдського звучання, характеризує стан душі сучасної письменникові молоді, юнака, здатного глибоко мислити, тонко відчувати, наділеного щирою, вразливою душею.

Назвою “Книга пісень” Гейне визначив жанр своєї лірики. Однак простота і щирість народних пісень, до яких звернувся Гейне, поєднались у нього з світосприйняттям людини ХІХ ст. До збірки включено також чимало віршів, написаних в жанрах сонета, балади, романсу.

“Книгу пісень” часто називають “романом у віршах”. Історія духовних пошуків молодої людини часто ставала предметом романного зображення в літературах інших країн, де жанр роману був більш розвинутим.

Поетичний хист Гейне формувався в атмосфері панування романтичної літератури, і “Книга пісень” як художнє дослідження психології людського кохання стало значним внеском у розвиток романтизму. Естетична програма поета-початківця відбита у невеличкій статті “Романтика” (1820), в якій Гейне висловлює своє розуміння романтичного мистецтва. З романтизмом, як зазначають дослідники, його ріднить насамперед зв’язок з народною творчістю. Як і народні пісні, його вірші пройняті задушевністю, ліризмом, щирістю, прозорістю форми, простотою лексики, безпосередністю і природністю. Гейне вдається до таких характерних для фольклору виражальних засобів, як паралелізми, лексичні й синтаксичні повтори, повтори словосполучень, смислових, образних, словесних контрастів і антитез. Як і в народних піснях, у поезіях “Книги пісень” живе музична стихія, вони надзвичайно мелодійні, і цим пояснюється їхній незвичайний успіх серед композиторів. Багато віршів із цієї збірки покладено на музику такими видатними композиторами, як Ф. Ліст, Ф. Шуберт, Р. Шуман, Р. Вагнер, Ф. Мендельсон, Е. Гріг, П. Чайковський, М. Лисенко, С. Людкевич, В. Лятошинський, Л. Ревуцький та ін. Чимало поезій з книги Гейне стали народними піснями і в Німеччині і за її межами, як наприклад, в Україні “Коли розлучаються двоє”, “Я прагну усю мою тугу” та ін.

Однак зв’язок Гейне з фольклорною традицією був іншим, аніж у його попередників. Він спирався на народну пісню з їхніх рук, зокрема черпав з прекрасного збірника “Чарівний ріг хлопчика”, зібраного і виданого Арнімом і Брентано. У листі до популярного тоді поета-романтика В. Мюллера Гейне писав про відмінність своїх віршів від народної пісні: “Які чисті, які ясні ваші пісні, і всі вони – пісні народні. В моїх піснях, навпаки, певною мірою народна лише форма, а їхній зміст належить “цивілізованому” суспільству, скутому умовностями”. Знайдена самим Гейне формула його ставлення до народної пісні звучить так: народна форма і сучасний зміст.

Далекий від народнопісенного ліричний герой збірки – це скоріше німецький інтелігент свого часу, внутрішній світ якого, почуття і переживання виражені в народнопісенних формах і образах. Цей герой, що схвильовано вбирає в себе враження довколишнього світу, багатовимірний, він буває то іронічно насмішкуватим, то романтично піднесеним, але незмінно відчуває свою перевагу над “цивілізованим” світом філістерів. Але поведінка ліричного героя не спрямована лише на демонстрацію своєї переваги над нікчемною дійсністю. Кредо ліричного героя – без кохання немає щастя, без щастя неможливе життя. Він цілком романтичний герой.

Важливим елементом поетики “Книги пісень” є романтична іронія. Вона, на думку Ф. Шлегеля, є найповнішим виявом свободи митця, який завдяки їй піднімається над дійсністю, і над самим собою. Іронія Гейне виходить із художнього досвіду попередників (іронічне обігрування романтичної мрії, самоіронія), усе ж вона нова, тому що інтелектуальна за своєю природою і пов’язана в значній мірі з аналітичним художнім мисленням поета. Якщо для ранніх романтиків іронія була засобом піднятися над оточуючою прозою життя, то у Гейне (як і в Гофмана) вона стає формою повернення до дійсності. Зображуючи конфлікт особи і життя, поет не просто не приймав дійсності, а прагнув повніше її осягнути.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8 


Подібні реферати:

Проблема молодої людини у суспільстві (за твором Стендаля “ Червоне і чорне “)

Назва роману підкреслює основні риси в характері Жюльєна Сореля – головного героя твору. Оточений ворожими йому людьми ,він кидає виклик долі. Відстоюючи права своєї особистості , він змушений мобілізувати всі засоби на боротьбу з навколишнім світом. Жюльєн Сорель – виходець із селянського середовища. Це визначає соціальне звучання роману. Жюльєн Сорель, різночинець, плебей, хоче зайняти місце у суспільстві, на яке він не має права за своїм походженням . Жюльєн сам добре визначає зміст цієї боротьби в сцені на суді, коли ...

Роберт Люїс Стівенсон

Роберт Люїс Стівенсон народився 13 листопада 1850 року в Единбурзі, політичному і культурному центрі Шотландії, і по материнській лінії належав до стародавнього роду Белфурів. Звідси й основна тема більшості його творів - Шотландія, її історія і її герої. На третьому році життя переніс хворобу бронхів, наслідки якої мучили його потім усе життя і привели до ранньої смерті. У віці 17-ти років надходить у Единбургський університет і одержує юридичну освіту. Вперше в літературі ім'я Стівенсона з'являється в 1866 році. ...

Адам Міцкевич

Адам Міцкевич війшов в історію польської і світової літератури, як геніальний поет і великий мислитель. Майбутній поет народився 24 Грудня 1798 року на хуторі Заосьє, біля Новогрудка, в сім’ї адвоката. Рано вративши батька, Адам Міцкевич ще з дитинства привчався до самостійного життя. В 1815 році поступає в Вільно, де був зачислений «казеннокоштним» студентом університета. Там за допомогою професорів і вчителів вивчав різні науки, серед яких були найулюбленіші рідна і зарубіжна література, вітчизняна історія і античний ...