Search:

Тема кохання в збірці Г. Гейне “Книга пісень”

Образна мова Гейне в цьому циклі умовно романтична: усі нічні видіння, привиди, “безумний сміх”, “дике полум’я в грудях”, “похмурий демон”, “блаженний біль” – романтичного походження. Ще зовсім недавно ці образи, метафори, порівняння були дійсним художнім відкриттям романтиків і передавали інший в порівнянні з лірикою ХVIII століття лад почуттів. Тепер вони все більше ставали літературною умовністю. Щирість і самобутність Гейне проривається через цю літературність.

Ідейно-тематична спрямованість вищезгаданих творів, а також соціальні мотиви, які нерідко звучать і у віршах про кохання, зумовили особливості романтичної поетики Гейне, які відрізняли її від поетики інших романтиків. Це відчувається, наприклад, у витлумаченні теми смерті і теми природи.

Деякі романтики описували Смерть як єдиний засіб втекти від страждань, від непривабливої навколишньої дійсності. У “Книзі пісень” теж нерідко зустрічається думка про смерть як звільнення від любовних мук. Але герой водночас іронізує над своїми мріями про зустріч з коханою у потойбічному світі (“Пролог” до “Ліричного інтермецо”). Поет усвідомлює, що тривалий час тільки грав роль “вмирущого воїна”, грав комедію “в романтичному стилі”, що він живий “і значно дужчий, аніж всі мерці”. В низці віршів він з оптимізмом підкреслює, що душа його здорова, а журба минеться:

Зачекайте, відлунає

Давнє горе непривітне,

І нова весна піснями

В серці згоєнім розквітне!

Якщо в перших частинах “Книги пісень” романтичні образи домінують, то в наступних вони зазнають помітної еволюції. Так, у численних віршах розділу “Знову на батьківщині” цілком реалістично відтворені враження поета від повернення до міста своєї юності, реалістичний характер мають зарисовки життя простих людей, морські пейзажі тощо. В цьому ж розділі почуття і настрої поета, його любовні муки, взаємини з коханою теж частіше розкриваються в реалістичному ключі:

Коли ми одружимось, тобі

Всі заздритимуть, та й годі.

Зо мною ти житимеш, далебі,

В розвагах та насолоді.

Хоч бийся, хоч лайся, - буду терпіть,

Покірно гнутиму спину;

А віршів моїх не станеш хвалить, -

Ту ж мить тебе покину.

Побутово-земного, гуманістичного змісту набувають паралелізми: герой прагне стати ослінчиком біля ніг коханої, подушечкою для її голок, папірцем для її папільйоток. А кохана, чий образ раніше неодмінно поставав серед таких романтичних атрибутів, як цвинтарі, домовини, мерці, привиди, з блідої красуні перетворюється на звичайну земну дівчину. Вона вередує, чекає, щоб мати напекла їй солодкого печива, в її серці “були на постої” гусари і т. ін. Все частіше поет кепкує з власного кохання.

Так у “Книзі пісень” формувалася своєрідність всієї творчості Гейне, що полягала у постійному взаємо відштовхуванні і водночас складному взаємопроникненні романтизму і реалізму. Вважаючи себе останнім поетом “вільної пісні романтизму”, романтиком-розстригою, Гейне чимало зробив для розвитку реалізму у вітчизняній літературі.

Центральним у “Книзі пісень” є цикл “Ліричне інтермецо”. Хоча тут звучить та ж тема нерозділеного кохання, однак сердечні муки ліричного героя розкриваються тут в іншому плані. В ньому послідовно простежується вся історія кохання поета від його зародження до її драматичної розв’язки – виходу коханої заміж за іншого і страждань героя. Тут за канонами романного мистецтва присутня зав’язка, кульмінація, розв’язка.

Перший вірш циклу – зав’язка – говорить про те, що в “місяці травні” поет закохується й освічується “їй”:

Як в травні місяці сади

Розвинулися зрання,

Тоді в моєму серці

Прокинулось кохання,

Як в травні місяці в садах

Зачулось щебетання,

Я їй своє бажання

Освідчив без вагання.

У наступних віршах – ліричних мініатюрах, Гейне відтворює блаженний стан закоханості, до якого долучається почуття солодкавого смутку – можливо, передчуття майбутніх любовних мук. На все поет дивиться закоханими очима, - він навіть починає розуміти мову зірок; Мадонна в соборі здається йому схожою на його кохану. Та виникло перше непорозуміння, за ним, щоправда, йде примирення, каяття, поцілунки, хоча поет починає підозрювати, що вона “безсердечна”, що вона “підступна”. Незабаром настає катастрофа – кульмінація – вона не любить його – вона наречена іншого, виходить заміж. Поет карається її зрадою, його мучать спогади, зневіряється, намагається іронізувати над своїм обманутим почуттям, звинувачує невірну, намагається пояснити те, що трапилось. Уся ця складна гама почуттів поета розгортається аж до останнього вірша, в якому поет намагається покінчити з минулим – розв’язка:

Чому труна велика?

Скажу вам доладу:

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8 


Подібні реферати:

О.С. Пушкін в дитячій літературі

Олександр Сергійович Пушкін (1799—1837) Хоча О. С. Пушкін нічого і не писав спеціально для дітей, його твори вже за життя поета були популярними серед ма­лих читачів. О.С. Пушкін був вихователем юнацтва. «Є зав­жди щось особливо благородне, лагідне, ніжне, благоухание й граціозне в усякому почутті Пушкіна»,— писав В.Г. Бєлін­ський. Поезія О. С. Пушкіна «допомагає чудовим образом виховувати в собі людину». Такого ж великого значення поезії Пушкіна надавав і М.Г. Чернишевський. Він вважав, що справжні поети, яким був і О.С. ...

Особливості аккадської міфології

Аккадська міфологія є складовою частиною вавилоно-ассирійської міфології. Це міфологія народів, що мешкали в долині рік Тигр та Євфрат ( Месопотамія, Дворіччя ) і створили величні держави – Вавилон (з XIX в. до н. е.) та Ассирію (з XIV в. до н. е.). Літературно – міфологічні пам’ятки залишилися переважно на аккадській мові. З давніх давен східні семіти – аккадці, що мешкали у північній частині нижнього Дворіччя, були сусідами шумерійців і знаходились під сильним їх впливом. У другій половині ІІІ тис. до ...

Проблема молодої людини у суспільстві (за твором Стендаля “ Червоне і чорне “)

Назва роману підкреслює основні риси в характері Жюльєна Сореля – головного героя твору. Оточений ворожими йому людьми ,він кидає виклик долі. Відстоюючи права своєї особистості , він змушений мобілізувати всі засоби на боротьбу з навколишнім світом. Жюльєн Сорель – виходець із селянського середовища. Це визначає соціальне звучання роману. Жюльєн Сорель, різночинець, плебей, хоче зайняти місце у суспільстві, на яке він не має права за своїм походженням . Жюльєн сам добре визначає зміст цієї боротьби в сцені на суді, коли ...