Search:

Інтуїція

У 17 ст інтуїцію розглядали як один з методів наукового пізнання та намагались приписати їй логічної форми. При цьому цікаво відмітити той факт, що сторонники інтелектуального вчення про інтуїцію не протиставляли інтуїцію пізнанню. Напроти, вони намагались включити її в свою схему пізнавального процесу в формі інтелектуальної першооснови пізнання.

Иммануил Кант (1724-1804) – засновник німецкого класичного іеалізма.

Кант вважав, що право на існування має лиш чуттєва інтуїція. Це було викликано його бажанням обмежити пізнання областю явищ, показати принципіальне непізнання "речей в собі".

Основна ціль кантівської філософії – аналіз здібностей людського розуму. Доступна людині інтуїція існує вже не як безпосереднє споглядання розуму, а як чуттєвість, апріорні (ті, що передують досвіду) форми якої – простір та час. Іншими словами, інтуїція – це пасивна здібність сприймання.

Иоганн Готлиб Фихте (1762-1814) является одним из наиболее последовательных приверженцев субъективного идеализма. В обосновании последнего интуиции принадлежит особая роль. Фихте рассматривает интуицию как метод постижения его философского учения.

Основной категорией фихтевского "Наукоучения" является понятие "действование", которое, в свою очередь, делает возможным познание. Это "действование", по Фихте есть продукт интуиции. Интуиция в то же время служит орудием разрешения противоречий, заключенных в исходном действовании.

Фихте считает, что в познании используется интуиция нечувственного характера. Именно через интеллектуальную интуицию абсолютного самодеятельного "Я" становится возможным понятие действования. Так, Фихте вводит в философию понятие интеллектуальной интуиции.

В интеллектуальной интуиции Фихте "Я" полагает самое себя. Поэтому субъективное и объективное в нем сливаются. Объект и субъект представляют собой диалектическое единство противоположностей, и только интеллектуальная интуиция, по мнению Фихте, снимает эту противоположность, являясь таким образом необходимым компонентом в познавательном процессе.

если у рационалистов интеллектуальная интуиция направлена на постижение умом объективного мира, то у Фихте интуиция представляет собой средство познания философом самого себя.

Таковы основные тенденции в учениях об интуиции XVIII в.

Науки того времени занимались преимущественно лишь собиранием и описанием фактов. Отсюда и умозрительные рассуждения, постоянное обращение к догадкам и интуиции.

С этого времени начинается новый этап развития науки: переход от аналитически замкнутых систем к синтетическим системам, центральной проблемой которых оказалась проблема развития. Принцип развития придавал научным исследованиям синтетический характер, а необходимость такого подхода вытекала из нового типа соотношения теории и практики.

Частое обращение философов к проблеме интуиции в этот период более чем когда-либо связано с гносеологическими проблемами естествознания. Повышение уровня абстракции в математике и других науках требовало серьезных преобразований в области методологии, И именно поиски единой методологии придают проблеме интуиции обобщенный характер. Это – уже не просто средство познания, а его специфическая форма, которой надо найти соответствующее место в теории познания той или иной философской системы, либо отказаться от нее совсем.

Артур Шопенгауэр (1788-1860) – "великий пессимист" буржуазной общественно-политической мысли XIX в. – весьма своеобразно и нетрадиционно трактует проблему интуиции. Его учение об интуиции и интуитивном знании явилось своего рода переходной ступенью от соответствующих классических теорий и концепций традиционной философии к одной из ее деградирующих ветвей – интуитивизму, получившему весьма широкое распространение на рубеже XIX-XX вв.

Ядро всей шопенгауэровской философской системы составляет учение о "Воле" – чистом и первичном сознании, основе всего сущего на Земле. Этот придуманный им феномен представляет собой в сущности не что иное, как трансформированную и приспособленную к нуждам собственной философской системы кантовскую "вещь в себе". Однако в отличие от своего духовного наставника Шопенгауэр объявил последнюю принципиально познаваемой, познаваемой исключительно через интуицию.

Для того чтобы понять суть шопенгауэровского учения об интуиции, необходимо прежде всего разобраться в основных принципах его гносеологической системы.

Интуиция – это то, что лежит в основе всякой мудрости, гениальности и в конечном счете истинности, представляя собой "величайшее наслаждение", какое только возможно для человека. Интуиция объемлет весь мир, проникает во все сущее; " .только то, что вытекает из интуиции . только это содержит в себе живой зародыш, из которого могут вырасти оригинальные и истинные творения ."41.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29 


Подібні реферати:

Групи та їх класифікація. Міжособистісні взаємини в групах

Для соціальної психології недостатньою є просто констатація певної кількості людей або навіть виділення в її межах яких-небудь стосунків. Соціальна психологія дослід­жує насамперед закономірності поведінки та діяльності лю­дей, зумовлені їх належністю до реальних соціальних груп. Наголошується на аналізі змістової характеристики груп, виявленні специфіки впливу на особистість конкретної со­ціальної групи. Значущість групи для особистості полягає передусім у тому, що група є певною системою діяльності, її суб'єктом, ...

Розвиток самосвідомості і самооцінки

Зміст Початок розвивання самосвідомості. Дитяча самосвідомість. Самосвідомість підлітка. Розвиток свідомості. Окремі прояви самосвідомості (самооцінка, самопізнання, самоспостереження і т.д.) Онтогенетичний розвиток самопізнання. Зміст самооцінки. Розвиток самосвідомості починається на найбільш ран­ніх етапах онтогенезу з вирізнення дитиною себе із світу предметів та інших людей. Спочатку вона не відрізняє себе від інших, не може вона відрізнити і свої рухи, які робить, від тих, що належать їй же, але здійснює їх дорослий ...

Моральна спадщина Маркса, Енгельса та Леніна

1. Мораль в етиці Мораль (лат. - що відноситься до вдачі, характеру, складу душі, звичкам; вдачі, звичаї, мода, поведінка) – предмет вивчення етики; форма суспільної свідомості і вид суспільних відносин, направлених на затвердження самоценности особи, рівність всіх людей в їх прагненні до щасливого і гідного життя, що виражають ідеал людяності, гуманістичну перспективу історії. Мораль регулює поведінка людини у всіх сферах суспільного життя – в праці, в побуті, в політиці, в науці, в сімейних, особистих, усередині ...