Search:

Регіональні особливості розпису на склі

Завдяки взаємному збагаченню різних видів і жанрів народної творчості, а також через віддаленість регіону від давніх осередків професійного українського іконопису, на Гуцульщині постало цілком оригінальна школа іконописного мистецтва.

Хоч як дивно, але саме яскраво виражений народний стиль гуцульської ікони, який тепер особливо привертає увагу знавців, був однією з причин вартих багатьох пам’яток. В другій половині ХІХ ст., коли тільки-но пробуджується наукове зацікавлення даним давнім українським малярством, галицькі дослідники обстежували і рятували від загибелі найперше пам’ятки Львівщини, Перемишлянщини, Бойківщини, Волині – місцевостей де зберігалися найдавніші українські ікони, написані в традиціях візантійського стилю. Навіть один з найвизначніших дослідників Гуцульщини Володимир Шухевич із занепокоєнням писав, що “богомази” усунули з гуцульських хат “староруські хрести та образи”, намальовані на дереві церковними малярами.

Й лише в 20-30-х роках ХХ ст.. завдяки подвижницькій діяльності відомого вченого і директора ново заснованого українського національного музею у Львові Іларіона Свєнціцького, розпочалося систематичне збирання творів народного живопису – почасти на догоду загальноєвропейській “моді” на творчість непрофесійних митців, що відкрила Європі багато раніше невідомих національних культур.

У міжвоєнні і повоєнні роки невеликі колекції, гуцульського іконопису сформувалися окрім Львова, у музеях на Станіславщині: Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини (1927), Покутську (1928) і Жаб’євому, які стали основою для створення у 1939 р. Станіславського історичного музею, а починаючи від 1980 р. окремі цінні експонати почали надходити до Івано-Франківського художнього музею. Велика кількість творів розпорошена тепер по приватних збірках. Але найбільше їх було розкрадено, спалено, порубано під час так званого “освоєння” і “музеїфікації” насильно відібраних у віруючих храмів, яке особливо інтенсивно проводилося комуністичним режимом в 1960-1970-х роках.

Сучасні українські мистецтвознавці, які зверталися до проблеми гуцульського іконопису – Олена Кульчинська, Віра Свєнціцька, Василь Откович, Григорій Островський – нарікали на її недостатню вивченість через брак пам’яток. Нез’ясованими залишилися культурні зв’язки Гуцульщини в мужах карпатського регіону. Дослідити їх особливо важливо, бо багато творів, виявлених у гуцульських регіонах, насправді створені в перед гірських місцевостях.

До найдавніших іконописних пам’яток гуцульско-покутського пограниччя належать величні “Стасті Христові” (1946) в Білий Ославах на Надвірнянщині. В 1914-1915 роках вони були вивезені Данилом Щербаківський до Київського художньо-промислового і наукового музею (тепер Державний музей українського образотворчого мистецтва у Києві).

Впродовж ХVІІ- ХVІІІ ст. головним центром розвитку високопрофесійних іконописних традицій на території Гуцульщини був Скит Манявський. Монастир підтримував тісні зв’язки з багатьма духовними і художніми осередками того часу – Ставропігійським братством у Львові, Києвом, Москвою, Афоном, У 1668-1705 роках Йов Кондзелевич за участі монастирських іконописців створив величний п’ятиярусний іконостас для Воздвиженської церкви Скиту Манявського, який після закриття монастиря 1785 року був куплений громадою містечка Богородчани і зберігається в національному музеї у Львові. Одночасно з цією унікальною пам’яткою по багатьох гуцульських і перед гірських селах розійшлися десятки ікон найвищого ґатунку, які дарували народним майстрам багатий іконографічний матеріал.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3 


Подібні реферати:

Гуцульська різьба, екскурс в минуле

Серед усіх видів декоративно-ужит­кового мистецтва різьба по дереву є чи не найулюбленішою й найпошире­нішою в народі. Конкретні соціально-економічні, історичні та географічні умови спричи­нилися до створення самобутніх видів декоративного мистецтва Гуцульщини, виділили його серед інших осередків народної художньої творчості в Україні. Багаті природні запаси деревини спри­яли широкому розвиткові різьбярства, яке стало нині чи не найпопулярнішим і найулюбленішим мистецьким ремес­лом місцевих майстрів. Художня обробка дерева ...

Кушнірство села Пістинь

ПЛАН Показ моделей кожухів і кептарів різних часів і різних фасонів нашого села. Що треба було зробити, щоб такий кожух чи кептар появився у нас на плечах. Коротка історична довідка. Цікаво знати, що ... (короткі відомості про пістинських кушнірів, їх навчання). Розгляд фотографій (з моїм коментуванням). Слово художній самодіяльності. КОРОТКА ІСТОРИЧНА ДОВІДКА Кушнірство – промисел, який включав вичинку шкіри з хутром і пошиття з неї кожухів, кептарів, шапок. Цей промисел мав на нашій території сприятливі умови – чималі ...

Укр.вишивка. Рушники

Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину віків .Дані археологічних розко- пок та свідчення мандрівників і літописців доводять , що вишивання як вид мистецтва на Україні існує з незапам`ятних часів .Вишивкою , за свідченням Геро- дота , був прикрашений одяг скіфів.Знайдені на Чер- кащині срібні бляшки з фігурками чоловіків ,які да- туються Viст., при дослідженні показали ідентичність не лише одягу ,а й вишивки українсько- го народного костюма XVIII-XIXст.Арабський мандрів- ник Хст.н.е. у своїх ...