Search:

Преса України в період від проголошення свободи до незалежності

Після того, як до початку 1993 року виявилися перші наслідки історичного повороту 1991 року, реалії виявилися такими, що фактично країною правили, за дотепним визначенням преси, “старі партбюрократи, нові фінансові угрупування та племінні карпатські вожді”. Це підкріплювало розділеність, дезінтегрованість і політичного життя, і світу ЗМІ, і, відповідно, масової думки.

В обстановці ідейної невизначеності, викликаної крахом комуністичної ідеології, плюралізмом думок, відсутністю єдиної інтегруючої ідеї для всіх територій і верств населення частина преси почала інстинктивно тулитися до владних структур, друга свідомо від них віддалятися.

Однак обидві лишалися у вкрай скрутному економічному становищі: дедалі пустішали місцеві бюджети, на які розраховували перші - і все більше занепадав ринок реклами, на який покладали свої надії другі.

Стрімке кількісне зростання від 2263 назв газет у 1992 р. до понад 6 тисяч у 1998 році, від близько 70 ТРК до майже 850 у тих же роках та від менше сотні до 800 видавництв не означало ніякою мірою успіху: адже сумарно аудиторія друкованих ЗМІ зменшилась у 8-10 разів (згідно з тиражами видань), а “електронна преса” через брак кадрів для створення власного програмного продукту та нестачу грошей для придбання обладнання та високоякісних ліцензованих закордонних програм перебивалися довготривалими музичними “марафонами” та копіями нізькопробних американських фільмів, які за технічними параметрами взагалі неможливо було випускати в ефір. Місцеві студії ТБ фактично зайнялися перенесенням репертуарів відеосалонів на масову аудиторію.

Контент-аналіз змісту мікрофонних папок за 1992-1997 рр., проведений в Луганську Н. Каркачовою, дозволяє зробити кілька висновків щодо динаміки тематичного та організаційного розвитку на обласному державному радіомовленні. Так, перевищило 80 процентів ефірного часу в останній досліджуваний рік висвітлення життя лише обласного центру замість 55 і менше процентів у перші роки. До цього призвело зменшення кореспондентської сітки по області через нестачу коштів на утримання місцевих (міських, районних) редакцій радіомовлення. Відповідно стали занепадати теми сільського господарства, жанр радіоінформації, почали кількісно розбухати інтерв’ю як порівняно простіші в плані їхньої організації. Кількість критичних виступів радіожурналістів, і без того невисока на початку, впала майже до нуля. Натомість сильно зріс і без того чималий ефірний час виступів політичних діячів, депутатів, чиновників держапарату.

Вибухоподібне зростання кількості осередків преси вкрай загострило проблему кадрів. Ті люди, які, скориставшись наданим за законом правом, заснували власні видання чи ТРК, у більшості своїй не мали ні спеціальної освіти, ні досвіду творчої роботи в редакціях чи керування ними. Колишні вчителі, клубні працівники, у кращому випадку журналісти низових структур старої преси хоробро взяли на себе відповідальність за власні видання, студії - і швидко збанкрутували, якщо не фінансово, то професійно.

Найгіршими виявилися три їхніх невміння:

- політичне: будувати стосунки з владою,

- професійне: робити якісний, конкурентоспроможний продукт,

- наукове: розібратися на теоретичному рівні в проблемах, які життя поставило перед ЗМІ, тобто невміння будувати стосунки з наукою.

Решта помилок випливала з цього, поглиблюючи кризові явища.

Саме тому у ході відвертих дискусій у рамках програми “Таціс”, що тривали для керівників ЗМІ СНД від грудня 1994 р., їх учасники дійшли єдиної думки, що саме підготовка журналістів є одним з центральних моментів при подоланні спадщини надмірно централізованої держави - так званих “людських ресурсів” або “human resources”.

Найпершою причиною було те, що багато редакторів і непоганих, досвідчених журналістів виявилися неспроможними вистояти й перемогти в цілком нових умовах - у боротьбі з кризою та у конкурентному протистоянні. “Демократична Україна” втратила тираж від близько півмільйона в середині 1980-х, коли вона виходила як “Радянська Україна”, республіканське офіційне видання Верховної Ради УРСР, до 12 тисяч примірників.

“Літературна Україна” протягом перебудови була володаркою дум національно-демократичної опозиції та зуміла підняти на цій хвилі тираж до 200 тисяч. Через два роки після відновлення незалежності, за яку вона так безстрашно билася, лишилася з 45 тисячами читачів, і процес її занепаду тривав. А серед заслуг цієї газети невід’ємним є те, що саме вона в числі дуже небагатьох видань в дні путчу “ГКЧП” виступила проти небезпеки комуністичного реваншу та навіть закликала до громадянської непокори в разі перемоги “путчистів”. Цей приклад показує, наскільки безжалісними виявилися ті ринкові відносини, до яких закликали демократи, націонали, всі антикомуністи колишнього радянського планового суспільства.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Подібні реферати:

Книгарь на барикадах боротьби за Шевченка

Шевченкова доля і його мистецьке самовираження, а ще більше їхня публічна інтерпретація, власне, те, що ми називаємо шевченкознавством, в усі часи залежали від соціальної й політичної природи суспільства. Імперськошовіністична цензура в дореволюційній Росії брутально нівечила тексти творів поета, вилучаючи з них усе, що нагадувало їй найменший натяк на протест проти поневолення і гноблення України Москвою, осуд злочинів російських царів і цариць проти українського народу та його культури. Комуністична Росія, власне, нова (в ...

Преса Західної України

Історія становлення преси Галичини до 1 листопада 1918 р. і відразу після нього, тобто історія преси Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), і в тому числі преси Українських січових стрільців - так повно і переконливо викладено спочатку А. Животко в його “Історії української преси” мюнхенського видання та сучасним львівським вченим І. Крупським в монографії “Національно-патріотична журналістика України (Друга половина ХІХ - перша чверть ХХ ст.)”, що нема потреби повторювати тут викладений ними надзвичайно цікавий ...

Підготовка журналістів у Польщі

Період після 1989 року поряд з кількісними та якісними змінами в засобах масової інформації приніс також винятково динамічний розвиток вищих навчальних закладів, що готують журналістів. За цей час значно зросла кількість центрів, які спеціалізуються в навчанні журналістських кадрів, здатних упоратися із завданнями в новій суспільно-політичній та економічній реальності. У мережі закладів, які вже існують у Польщі, поряд з традиційними центрами підготовки журналістів у Варшаві, Кракові, Катовіце і Познані, з'явилися нові ...