Search:

Вплив націоналізму на зовнішню політику країн світу в ХХ столітті

Безперечно, як політичний чи економічний партнер Росія є дуже важливою, проте складною державою. Одним із факторів, що ускладнюють співпрацю, є непрогнозованість зовнішньополітичних дій, їх не раз надмірна радикальність. Іншою проблемою є стійкість федеративного устрою багатонаціональної Росії в умовах економічної кризи. Як твердить світовий досвід, навіть при відносному демократичному федералізмі економічний фактор здатний відіграти досить значну роль у розвитку сепаратистської ідеї. На прикладі Чечні видно, що ефективного механізму нейтралізації таких віянь у арсеналі внутрішньої політики Росії немає.

Підсумовуючи сказане, можна зробити певні висновки. Сучасна Росія, будучи напівдемократичною країною із великодержавними ідеями, не розглядає поки що Україну як рівноправного політичного чи економічного партнера, а швидше - як сферу власних інтересів (про що, до речі, неодноразово відверто заявляли як ліво-, так і право орієнтовані російські політики). Якщо економічне співробітництво з Росією є частиною об‘єктивної необхідності в політиці України, то втягнення її у відкритий інтеграційний простір сучасної Росії загрожує втратою суверенітету української держави з усіма подальшими наслідками. Навіть зі стратегічної точки зору значна вага Росії на Євразійському континенті навряд чи допустить рівноправність взаємин з нею інших держав, а надмірна орієнтація українських експортно-імпортних операцій у російському напрямку може становити загрозу національній безпеці України.

Що ж до українсько-польських взаємин, то вони були і залишаються одними із найскладніших та заплутаних. Хоч би скільки приймалося гарних постанов, підписувалося угод чи договорів, історична пам‘ять про взаємні кривди здебільшого останнього періоду історії, тобто XX ст., не лише не приглушується необхідністю змін - вона дивним чином воскресає у наступних поколіннях. Це особливо відчутно у західному регіоні України та в прилеглих до нього польських землях, де ще є чимало живих свідків трагічної історії. “Цвинтарна” війна, взаємні територіальні претензії, постійні нагадування про геноцид “Вісли” та “волинську трагедію” - ось лише частина переліку взаємних кривд, котрі вагомо впливають на перебіг формування сучасних цивілізованих відносин між обома державами та їх народами. На щастя, крім негативного, у польсько-українських відносинах є і немало позитивного досвіду, пошук шляхів до порозуміння, примирення та взаємодії. Наприкінці минулого і на початку цього століття, та навіть в роки збройного протистояння двох сусідніх держав, у кожній з них виникали теорії можливостей замінити протистояння у вузлі перетину геополітичної горизонталі та вертикалі Європи на зразок для відносин центральноєвропейського субрегіону. Взяти хоча б теорію федералізму Пілсудського чи подібну до неї ідею Петлюри, концепцію “Міжмор‘я” Мочульського чи прототип моделі балто-чорноморського співробітництва Ю. Липи. Неодноразово саме Польща ставала ініціатором формування в Україні усвідомлення її центральноєвропейської приналежності; саме Польща серед європейської спільноти держав бачила можливість вберегти її суверенітет.

Після розпаду Варшавського пакту досить швидкому економічному реформуванню посприяло те, що навіть за часів комуністичного правління в Польщі не було повністю ліквідовано приватну власність, отже, не довелося відновлювати інститут власності як структурну одиницю економічної схеми.

Поряд з економічними кроками у внутрішній політиці керівництво Польщі активно провадило спрямовану на європейську інтеграцію зовнішню політику. У пошуках гарантування власної національної безпеки поміж пострадянським та північноатлантичним просторами вона, як і інші країни Східної, недавно соціалістичної Європи, увійшла до Вишеградської групи та Центральноєвропейської Ініціативи, водночас налагоджуючи власні дво- і багатосторонні зв‘язки з іншими країнами як безпосереднього оточення (Балто-Чорноморське співробітництво), так і через території країн-сусідів (Веймарський трикутник). Значну допомогу в європейському інтегруванні Польщі надали ЄС та США через свої фінансові та допомогові структури. Поступово набуваючи асоційованого та повноправного членства в європейських інтеграційних структурах, Польща логічно підійшла до створення власної державної програми інтеграції, яка передбачала вступ країни в НАТО у 1999 р. та членство в ЄС у 2004 р. Перша частина цієї програми уже виконана, а друга близька до виконання.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21 


Подібні реферати:

Політична свідомість і політична культура

План Вступ………………………………………………………………………………3 1. Політична свідомість: рівні, структура, типи………………………….…….4 2. Політична культура…………………………………………… .7 3. Політична соціалізація особистості: сутність, інститути, етапи ……………9 Висновки ………………………………………………………………………….11 Список використаної літератури……………………………………………… .12 Вступ Процеси перетворень в суспільстві потребують адекватних змін у сфері політичної свідомості та політичної культури. Становлення демократичного суспільства потребує якісно нових засад суспільної ...

Євростратегічний план сучасного російського уряду

1. Боротьба і єдність трьох складових української політичної системи За постійними щоденними клопотами, більшість з нас перестали адекватно реагувати та таку банальну істину, як російська загроза українським інтересам. Проте, російські політики усіх рівнів зовсім не вбачають, в свому бажанні перетворити Україну в сучасну російську колонію, якоїсь загрози українським інтересам, навпаки, вони вбачають загрозу інтересам Росії в бажанні України розвивати власну самодостатню економіку, укладати договори із іншими країнами чи ...

Вплив націоналізму на зовнішню політику країн світу в ХХ столітті

Зміст Вступ Розділ І. Націоналізм як ідея державницького патріотизму 1.1. Історія розвитку націоналізму та його доктрини 1.2. Типологія націоналізму 1.3.Національне самовизначення як механізм стабілізації етнополітичної ситуації Розділ ІІ. Зовнішня політика держави як вияв національних пріоритетів (на прикладі України) Розділ ІІІ. Націоналізм і зовнішня політика держав світу ЄС – США: міжнародні непорозуміння і протиріччя у відносинах трансатлантичного партнерства Афро-азійський блок та країни Латинської Америки – невідома ...