Search:

Вплив націоналізму на зовнішню політику країн світу в ХХ столітті

Еліти багатонаціональних країн, воліючи зберегти під своїм пануванням неосновні етноси, прагнуть перевести питання про національне самовизначення цих етносів у річище міждержавних територіальних суперечок, і саме тут і захована відповідь на питання про співвідношення двох міжнародно-правових принципів.

Таким чином, можна вважати доведеним твердження про те, що „право нації на самовизначення має пріоритет перед принципом територіальної цілісності багатонаціональної держави”. Кровопролитні жорстокі війни, сотні тисяч вбитих, мільйони біженців, суцільна руїна внаслідок здійснення національного самовизначення є не більш ніж відвертою і великою неправдою тих, хто якраз і спричиняє - свідомо чи несвідомо - це, проводячи політику гегемонізму однієї нації над іншими в одній державі, потураючи нацистським амбіціям першої щодо других і водночас суворо та надзвичайно демократично відмовляючи цим другим у священному праві боротися за своє виживання тепер і гідне, нормальне життя в майбутньому.

Сучасна теорія права трактує право на самовизначення як одне з базових. Воно належить до колективних прав, тобто його дістає певна соціальна спільність. Право народів на самовизначення стоїть на основі індивідуальних прав, тобто прав, що надаються індивідові як такому.

В юриспруденції право на національне самовизначення чітко пов‘язане з правом людини і виводиться з останнього. Саме тому принцип самовизначення зачіпає не лише права народів, а й відносини між державою та особою. Отже, перешкоджання здійсненню права національного самовизначення належить вважати не лише порушенням прав відповідної спільності, а і порушенням індивідуальних прав і свобод усіх її членів у масовому порядку, або масовим порушенням прав людини.

Притому застерігається, що дотримання права на самовизначення є обов‘язковим для всіх без винятку держав без огляду на їх участь у певних міжнародних конвенціях, оскільки це право є загальновизнаною, основоположною, імперативною та універсальною нормою jus cogens.

Сторонами правовідношення, що виникає при самовизначенні, є народ (нація), що прагне скористатися своїм невід‘ємним правом, і держава, в кордонах якої перебуває такий народ. Притому саме від держави в даному разі залежить характер, а то й сама можливість здійснення цього права, тому і відповідальність за виконання приписів міжнародного права, пов‘язаних із самовизначенням, лежить саме на ній. Головним обов‘язком держави є шанувати виражену волю всього народу і не перешкоджати йому здійснювати і проводити цю волю в життя. До держави також згідно із загальними нормами міжнародного права і відповідними міжнародно-правовими актами, що регламентують здійснення права на самовизначення, висувається мінімум вимог: утримуватися від будь-яких насильницьких дій, що позбавляють народи їх невід‘ємного права на самовизначення, виявляти належну повагу до вільно вираженої волі зацікавлених народів. Повний же обсяг вимог включає обов‘язок активно сприяти реалізації цього права. Коло держав, до яких звернена ця норма права, не вичерпується тими, від яких відокремлюються самовизначувані народи. Всі без винятку держави члени міжнародного співтовариства зобов‘язані поважати право народу на самовизначення і сприяти його дотриманню навіть у тих випадках, коли мова йде про сторонній народ. Це випливає з імперативного характеру принципу самовизначення і зафіксовано в текстах відповідних міжнародно-правових актів, які прямо приписують усім державам активно заохочувати здійснення цього права, сприяти його реалізації.

Втім, залишається лише здогадуватися, якою була б міра дестабілізації геополітичного балансу у світі, якби всі держави кинулися заохочувати „здійснення самовизначення” на території інших держав, і яких масштабів фальсифікації і профанації зазнав би цей принцип.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21 


Подібні реферати:

Громадсько-політичні об’єднання та рухи, основні риси

Громадсько-політичні об’єднання та рухи, основні риси Громадські об'єднання і рухи, їх діяльність є основою громадянського суспільства, системою вільних соціальних форм життєдіяльності людей, які функціонують нарівні з партійною формою соціально-політичного буття. Їх соціально-політичне призначення полягає насамперед у тому, що вони допомагають людям у розв'язанні проблем повсякденного життя, відкривають широкі можливості для виявлення суспільно-політичної ініціативи, здійснення функцій самоврядування. Громадські ...

Політика та мораль

План План Вступ 3 1. Взаємозвязок політики й моралі в історії. 5 2. Спільне в політиці й моралі 7 3. Розбіжності політики та моралі 7 4. Моральна оцінка політичних рішень і особистості політика. 9 Висновок 11 Список використаних джерел 14 Вступ Етика і політика, політика і мораль. Чи є щось між цими поняттями спільного? Чи навпаки, вони належать до різних сфер життя та стосуються різних типів людей: політика – для людей ділових, “прагматиків”, здатних вершити суспільні діла, ...

Деякі аспекти розвитку міжнародних відносин України

ЗМІСТ Вступ Політика України стосовно окремих міжнародних організацій — НАТО ЄС ЗЄС — СНД Можливі моделі зовнішньополітичної орієнтації України — ‘Білоруський варіант’ ‘Стратегічний партнер НАТО’ — Стратегія ‘стрижневої держави’ Висновки Викокистана література ВСТУП Світ навчився тиснути, але не навчився цінувати. Л.Д.Кучма В українській зовнішній політиці й політиці безпеки намітилася зміна етапів.Якщо раніше головною зовнішньополітичною задачею був вихід на світову арену і утвердження на ній України як суверенної ...