Search:

Вплив націоналізму на зовнішню політику країн світу в ХХ столітті

Імперативність національного самовизначення як форми міжнародного права передбачає здійснення державного суверенітету над певною етнічною територією лише доти, доки народ згоджується з існуючим територіальним статусом. Лише тоді здійснення суверенітету буде правовідповідним. Коли ж така згода перестає існувати внаслідок волевиявлення народу на користь відокремлення, здійснення державою суверенітету втрачає правову основу. Тоді ж, коли приєднання вчинене шляхом насильства і народ не згоден з накинутим йому статусом, територіальне володіння повинне вважатися протиправним від самого початку. Відповідно і територіальна цілісність держави, якщо вона не ґрунтується на вільному самовизначенні народу, не є правовідповідною, оскільки право на самовизначення ніяк не може обмежуватися або призупинятися з метою збереження територіальної цілісності держави або існуючих державних кордонів. Коли ж держава застосовує репресії щодо народу, який вимагає самовизначення, останній має право чинити збройний опір і звертатися по допомогу до міжнародного співтовариства.

На сьогоднішній день, за словами колишнього Генерального секретаря ООН Бутроса Бутроса Галі, у світі нараховується „близько 500 націй, що ведуть боротьбу за своє самовизначення і побудову власних держав”. Частина з них входить до створеної 1991 р. альтернативної до ООН Організації непредставлених народів. За прогнозами деяких аналітиків, „у найближчі 30 - 40 pp. на планеті утвориться ще близько 100 - 110 нових національних держав, переважно за рахунок розпаду федеративних покручів, які є перехідними утвореннями від імперій до самостійних національних держав”.

Існування такої величезної маси людей, національні права яких щодня брутально зневажаються, свідчить лише про те, що до гармонізації етнополітичних відносин у світі ще надто далеко. Принцип національного самовизначення, що є єдиним способом дотримання інтересів усіх без винятку етносів, що населяють Землю, ще не має умов для належної своєї реалізації. На сьогодні принцип національного самовизначення, будучи всезагально визнаним, є однією з найчастіше порушуваних норм міжнародного права.

Принцип національного самовизначення є ключовою теоретичною підставою гуманістичної національної політики, основаної на принципах рівності онтологічних статусів всіх без винятку етнонаціональних спільностей, що заселяють Землю, і на праві кожної з них на реалізацію свого соціокультурного потенціалу. Поза цим принципом неможливий справжній демократизм і паритетність у міжнаціональних відносинах. Більше того, поза цим принципом неможливе здійснення суверенітету особистості, оскільки неможливе дотримання індивідуальних прав людини без дотримання колективних прав тієї етнокультурної спільності, до якої ця людина належить.

Принцип національного самовизначення повинен мати пріоритет перед принципом територіальної цілісності багатонаціональної імперіалістичної держави, до складу якої входять етнічні терени самовизначуваного етносу.

Проблема реалізації національного самовизначення досі залишається відкритою. З одного боку, цей принцип визнається всіма суб‘єктами міжнародного права. З іншого - на заваді його реалізації стоять прагматичні геополітичні інтереси найбільш потужних держав світу. Тому людству ще належить винайти оптимальні шляхи поєднання національно-політичних прагнень народів І реальних можливостей трансформації світового політичного устрою.


Розділ ІІ. Зовнішня політика держави як вияв національних пріорітетів (на прикладі України).

Проблема геополітичного вибору виявилася для України завданням, яке від століття до століття, від одного покоління до наступного передається без розв‘язку, хоча і з достатньою кількістю спроб його відшукати. У найближчий до нас період історії незалежності української держави, тобто понад дванадцять останніх років, вершителі її не тільки не знайшли оптимального, продиктованого державними і національними інтересами рішення, а й додали свіжих невизначеностей до спадщини поколінь. Глобальна, гуманна та утопічна ідея “бути другом усім” не знайшла реальних відгуків у жодної із сторін - потенційних друзів, якщо йдеться про стратегію і рівноправне партнерство. В умовах зміни короткочасного періоду мультиполярного балансу на монополярний світ (з точки зору переваги сили) несприйняття, а інколи - і відверте ігнорування позиції та інтересів України підсилилося свого часу недалекоглядним рішенням її керівництва вийти із клубу ядерних держав, позбутися усіх видів цієї зброї, в тому числі й тактичних. Закони політики, вдосконалюючись у деталях і адаптуючись до відповідного часового проміжку, в корені своєму залишаються незмінними, вони грунтуються на проголошеному ще в доісторичні часи принципі: “Сильний робить, що хоче, а слабкий - що повинен”. Декларування багатовекторності чи навіть двовекторності стратегії зовнішньої політики швидше свідчить про відсутність позиції української верхівки щодо геополітичного вибору, ніж про далекоглядність і вдале маневрування. Зрозуміло, що значний вплив на такий стан справ має географічне положення України, несформованість єдиної нації та складна внутрішньополітична ситуація, економічна криза й сировинно-енергетична залежність. Проте кожна проблема може мати свої позитивні риси, коли розглядати політику як мистецтво можливого. Отже, які наші можливості?

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21 


Подібні реферати:

Політика та мораль

План План Вступ 3 1. Взаємозвязок політики й моралі в історії. 5 2. Спільне в політиці й моралі 7 3. Розбіжності політики та моралі 7 4. Моральна оцінка політичних рішень і особистості політика. 9 Висновок 11 Список використаних джерел 14 Вступ Етика і політика, політика і мораль. Чи є щось між цими поняттями спільного? Чи навпаки, вони належать до різних сфер життя та стосуються різних типів людей: політика – для людей ділових, “прагматиків”, здатних вершити суспільні діла, ...

Національна ідея в діяльності українських партій і утворення молодіжних партій 19-20 ст

Українці, аналогічно росіянам та іншим народам імперії, також поринули в політичну діяльність, що характеризувала 1890-ті та початок 1900-х років. З одного боку, це було їхнім реагуванням на репресії 1880-х років, а з іншого — перед ними стояв надихаючий приклад нового пожвавлення й свіжих ідей, що зароджувалися в середовищі російських радикалів. Ще одним важливим стимулом стала поява нового покоління українських діячів, які вже не вагалися щодо власної національної належності й гордо називали себе «національне свідомими ...

Громадсько-політичні об’єднання та рухи, основні риси

Громадсько-політичні об’єднання та рухи, основні риси Громадські об'єднання і рухи, їх діяльність є основою громадянського суспільства, системою вільних соціальних форм життєдіяльності людей, які функціонують нарівні з партійною формою соціально-політичного буття. Їх соціально-політичне призначення полягає насамперед у тому, що вони допомагають людям у розв'язанні проблем повсякденного життя, відкривають широкі можливості для виявлення суспільно-політичної ініціативи, здійснення функцій самоврядування. Громадські ...