Search:

Система основних прав і свобод людини і громадянина

Особливе місце серед економічних прав посідає право на приватну власність. У країнах Заходу, та й в Україні до жовтня 1917 р. (у конституційних документах гетьмана Павла Скоро­падського — у 1918 p.), це право розглядалося як одне з найпер­ших, основоположних прав людини, без якого неможливі гро­мадянське суспільство та індивідуальна свобода. У соціалістич­них державах із тоталітарним режимом це право взагалі відкидалося як свідчення класове обмеженого буржуазного під­ходу до прав людини.

Досвід тривалого існування усіх без винятку країн комуніс­тичної орієнтації показав, що заборона приватної власності є протиприродною і, у кінцевому рахунку, підриває мотивацію сумлінної, ініціативної праці, породжує масове соціальне утри­манство, безвідповідальність тощо. Людина, позбавлена умов для вияву підприємливості, потрапляє у тотальну залежність від влади, позбавляється усякої свободи та індивідуальності.

Водночас досвід історії свідчить про необхідність обмежен­ня права приватної власності, як і майже будь-якого іншого права. Потреби економічного розвитку, зростання демократич­ного руху народних мас призвели до істотних змін у самому трактуванні приватної власності, до її соціалізації, до чітко ви­раженої її соціальної функції, ставленні під контроль демокра­тичної держави.

Сьогодні мало хто наполягає на абсолютному характері при­ватної власності. У законодавстві ФРН, Франції, Італії та інших країн встановлюються допустимі межі приватної власності, го­вориться про її використання в інтересах суспільства. Введення такого роду обмежень аж ніяк не означає відкидання фундамен­тального характеру права приватної власності.

У Конституції України закріплено, що кожний має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ре­зультатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право при­ватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і при­родні якості землі (ст. 41).

Конституція України проголосила право кожного на підпри­ємницьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42). Обмежена лише підприємницька діяльність депутатів, посадових і службо­вих осіб органів державної влади та органів місцевого самовря­дування. Фіксуючи право приватної власності, право підприєм­ницької діяльності та інші економічні права. Конституція Укра­їни підкреслює: «Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава за­безпечує ... соціальну спрямованість економіки».

Відповідно до Конституції України забезпечується не лише рівність усіх форм власності — державної, приватної, комуналь­ної, але й їх рівний юридичний захист.

Соціальні права — можливості (свободи) особи та громадяни­на вільно розпоряджатися своєю робочою силою, використову­вати її самостійно або за трудовим договором, тобто право на вільну працю (вибір виду діяльності, безпечні умови праці, гара­нтовані мінімальні розміри її оплати тощо), право на соціальне забезпечення, відпочинок, освіту, гідний рівень життя та ін.

Право на працю чітко проводить межу між так званими пер­шим і другим поколіннями прав людини. До першого поколін­ня прав належать права особисті (громадянські), політичні та економічні, які трактуються у дусі ліберальних свобод. Вони носять характер переважно негативного права.

Протягом майже двох століть конституції демократичних дер­жав Заходу обмежувалися правами першого покоління. Життя показало недостатність такого підходу для створення кожній людині гідних умов існування, рівноправної участі в справах суспільства і держави.

У XX ст. під впливом робочого руху, соціалістичних (лівих і правих) партій, а також діяльності соціалістичних держав (у тому числі СРСР) було поставлене питання про поглиблення розуміння економічних прав, про соціальні та культурні права людини і гро­мадянина. Найважливіші з них були включені до Загальної дек­ларації прав людини і Міжнародного пакту про економічні, со­ціальні та культурні права. Стаття 11 Міжнародного пакту про­голосила, що має бути забезпечене право кожної людини на достатній рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє хар­чування, одяг і житло.

Соціальні, культурні і деякі економічні права, що розуміють­ся у позитивному значенні, визначають обов'язки держави забезпечити кожному нужденному мінімум засобів існування, со­ціальної заможності, тобто так звану соціальну безпеку, без якої неможливе підтримування людської гідності, нормальне задово­лення первинних потреб і духовного розвитку (у Конституції України — статті 43, 45, 46, 48 та ін.).

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4 


Подібні реферати:

Розвиток української державності. Етапи її становлення

План Початок Київської Русі. Державотворчі процеси на Запорозькій Січі. Конституція Пилипа Орлика. Утворення УНР. Українська революція. Україна у складі СРСР. Історичні передумови утворення української держави наприкінці ХХ ст. 1. Становлення держави східних слов’ян відбувалося протягом тривалого часу і було закономірним результатом внутрішньої еволюції їхнього суспільства. “Справжній засновник держави слов’ян – Олег” (за М.Карамзіним) За свідченням арабських авторів у VIII-ІХ ст. існували 3 осередки східнослов’янської ...

Вищий представницький орган державної влади. Глава держави. Судові органи влади

Вищим представницьким і законодавчим органом в Україні є Верховна Рада (парламент). Вона правомочна вирішувати будь-які питання державного життя, крім тих, що вирішуються ви­ключно всеукраїнським референдумом або віднесені відповідно до Конституції України до компетенції органів виконавчої чи судової влади. Верховна Рада приймає закони; затверджує державний бюджет; визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики; затверджує загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, со­ціального, національно-культурного ...

Механізм правового регулювання. Стадії механізму правового регулювання

Відмітна риса правового регулювання полягає в тому, що воно має специфічний механізм. Поняття механізму правового регу­лювання використовується в теорії для розкриття взаємодії різ­них елементів правової системи, за допомогою яких здійсню­ється регулятивний вплив на суспільні відносини з метою їх впорядкування. Механізм правового регулювання — це узята в єдності система правових засобів, способів і форм, за допомогою яких норматив­ність права переводиться в упорядкованість суспільних відно­син, задовольняються інтереси ...