Search:

Причини та наслідки агресії більшовицької Росії. УНР в кінці 1917 – початок 1918 рр

Більшовики були змушені залишити з'їзд і переїхати до Хар­кова, де провели свій окремий з'їзд.

Незважаючи на всі свої зусилля, лідери Центральної Ради не змогли швидко добитися повноцінного територіального представ­ництва, хоча це питання не сходило з порядку денного практично до останньої хвилини існування Центральної Ради. Підсумок про­блем представництва підбивався 20 березня 1918 р. На засіданні Малої Ради виступив М.Грушевський. Він нагадав, що склад Центральної Ради поповнився новими організаціями українських мас, які одна за одною виходили на політичну арену. Центральна Рада прагнула якнайскоріше передати своє місце представництву, утво­реному на підставі виборчого права української землі.

Приймалися окремі акти, що визначали правові засади діяльно­сті Центральної Ради. Зокрема, 25 листопада 1917 p. було схвалено закон про утримання Центральної Ради за державний кошт, 16 квітня 1918 р, — закон про недоторканість членів Центральної Ради, тобто вони користувались такими ж правами, як і "класичний" парламент. 9 квітня Центральна Рада затвердила закон про право безмитного придбання книжок та інших видань бібліотекою Центральної Ради.

Функції українського уряду виконував Генеральний Секрета­ріат. Після оголошення IV Універсалу Генеральний Секретаріат перетворився на Раду Народних Міністрів.

Уже після утворення УНР український уряд пережив чимало криз,

Перед українським урядом постали ті ж самі проблеми, що й перед Центральною Радою. Це були соціально-економічні пробле­ми і проблеми державотворення.

У галузі державотворення після проголошення УНР на пер­ший план постає проблема, яка полягала в прагненні розділити "сфери впливу" між Генеральним Секретаріатом і самою Централь­ною Радою, хоча вона так і не дістала свого розв'язання. В резуль­таті сталося так, що Центральна Рада як законодавчий орган і Генеральний Секретаріат як орган виконавчий займалися одними й тими ж самими питаннями, по яких приймались то постанови, то закони. Наприклад, протягом грудня 1917 р. і Центральна Рада, і Генеральний Секретаріат зверталися до проблеми ціноутворення. На жаль, навіть конституція УНР не вирішила цієї проблеми.

Однак за тих умов українській справі значно більшої шкоди завдавало не протистояння "гілок влади", а партійні чвари й супе­речки між політичними силами, які реально впливали на державне будівництво.

Центральна Рада все ж таки зробила важливий крок в напрямі формування державного механізму, ухваливши 25 листопада 1917 р. закон про порядок видання нових законів, відповідно до якого залишалися "в силі до прийдучих змін законодавчим порядком усі державні уряди і установи, які зоставалися на території Української Народної Республіки по день 7 листопада 1917. p.". Цей акт факти­чно заклав правові основи державного будівництва, Видані ще до жовтневого перевороту універсали й декларації мали здебільшого політичний і пропагандистський характер та були розраховані на тривалий переговорний процес з російським центром щодо кожно­го генерального секретаря, кожного конкретного повноваження. Проте жовтневі події в Петрограді докорінно змінили ситуацію і поставили Центральну Раду перед необхідністю терміново будувати державу в повному обсязі.

Як відомо, в аналогічній ситуації більшовики ламали стару державну машину. Лідери Центральної Ради, навпаки, прагнули пристосувати її до потреб національного самовизначення. Наприк­лад, відповідно до спеціального закону, ухваленого Центральною Радою 9 грудня 1917р., функції Головної скарбниці та Українсько­го Державного Банку виконували Київська губернська скарбниця та Київська контора Держбанку.

Варто звернути увагу й на таку деталь. Одні інституції почина­ли діяти ще до того, як відповідним чином "легалізувалися". Так, посада Генерального контролера існувала ще в першому складі Генерального Секретаріату, однак 23 березня 1918 р. його канцеля­рія подає на розгляд Центральної Ради проект закону "Про тимча­сову організацію державного контролю". Створення ж деяких ін­ших, навпаки, декларувалося значно раніше, ніж до них доходили руки. Ще в жовтні 1917 р. Декларація Генерального Секретаріату передбачила організацію економічного комітету. Однак ця ідея стала реалізуватися лише в останній місяць існування Центральної Ради, коли 31 березня 1918 р. до неї надійшов проект закону "Про вищу економічну раду УНР".

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4 


Подібні реферати:

Життя та діяльність М. П. Драгоманова

Із прадавніх часів існує такий вислів — «сіль землі». Ним вшановують лише тих, хто став совістю нації, ким пишаються співвітчизники. Сіллю землі української з повним правом можна назвати й Михайла Петровича Драгоманова. Хоч про нього написана не так багато, як, скажімо, про Богдана Хмельницького, Тараса Шевченка, Михайла Грушевського, а дослідники й досі сперечаються про роль цього діяча з на­ціональному відродженні, він, як і вищеназвані особи,— видатна постать у нашій історії, жива душа українського на­роду з його ...

Загарбання етнічних українських земель Польщею, Молдавією, Угорщиною, Московським царством, Туреччиною та Кримським ханством (14-16 ст.)

Хоч які були солідні завоювання литовців на Україні, більш тривалий і всеохоплюючий вплив на долю українців мала справити експансія Польщі. Початок їй поклав Казимир Великий (1320—1370), відновивши середньовічну польську монархію. У просуванні на схід короля підтримували три сили: магнати Південно-Східної Польщі, що сподівалися поширити свої володіння вглиб білоруських та українських земель; католицька церква, яка прагнула здобути новонавернених; багаті міщани Кракова, котрі воліли підпорядкувати собі важливі торгові шляхи ...

Володимир Мономах

Перлина давньоруського письменства, складений у XIII ст. Галицько-волинський літопис розпочинається похвалою героєві одного з нарисів цієї книжки, князеві Роману Мстиславичу. У похвалі мовиться, що Роман «переміг всі язичницькі народи мудрістю свого розуму», виявляв велику хоробрість і полководницьке вміння. Літописець підкреслює, що у всьому тому Роман «наслідував діда свого Мономаха, котрий переміг поганих ізмаілтян, яких звуть половцями, відігнав Отрока до Обезів (Грузії. — Авт.), за Залізні ворота, а Сирчан залишився ...