Search:

Причини та наслідки агресії більшовицької Росії. УНР в кінці 1917 – початок 1918 рр

Військове будівництво. Ще до утворення УНР Центральна Рада здійснила значну роботу по українізації військових формувань як на території України, так і на фронті, хоча її лідери і стояли на позиціях створення не регулярної армії, а народної міліції. З цього питання в Україні йшла гостра політична боротьба.

Незабаром після утворення УНР для керівництва військовим будівництвом було створено Генеральне секретарство військових справ, яке 12 листопада стало до роботи. Очолив його С.Петлюра, однак наприкінці грудня він подав у відставку, й на цій посаді його замінив М.Порш.

У тому ж листопаді Генеральне секретарство військових справ прийняло рішення утворити Генеральний військовий штаб, до складу якого входило кілька управлінь, зокрема військово-політич­не та інтендантське, і відділів (організаційний, загальний, військо­во-комісаріатський, артилерійський, зв'язку) та спеціальна комісія, що мала вирішувати проблеми офіцерів-українців, які служили в російській армії й залишилися "без роботи". М.Порш видав спеці­альний наказ згідно з яким до українського війська приймалися лише "офіцери, що були родом з України".

Паралельно закладалися правові основи військового будівни­цтва. Так, 23 грудня з'явився закон "Про відстрочення призова на військову службу і відкомандирування з неї громадян Української Республіки", потім — закон "Про утворення Комітету по демобілі­зації армії" і, нарешті, 16 січня — тимчасовий закон про утворення українського народного війська, який остаточно закріпив перемогу тих, хто виступав за загальне озброєння народу. Відповідно до цього закону тодішню армію належало демобілізувати й замінити народ­ною міліцією для оборони від зовнішнього ворога, причому до прийняття остаточного закону мав розпочатися набір інструкторів, які після відповідної підготовки приступили б до організації наро­дної міліції. Реальні події показали всю ілюзорність подібних пла­нів, коли під час муравйовського наступу на Київ виявилося, що Центральній Раді не вистачає регулярної армії.

Після того, як на початку березня 1918 p. Центральна Рада повернулася ло Києва, її військову концепцію було змінено. Було проведено реорганізацію Генерального військового штабу, а у квіт­ні військове міністерство й Генеральний штаб виробили новий план організації армії на основі територіального набору. Українська ар­мія мала складатися з 8 корпусів піхоти і 4 корпусів кінноти. Розроблялися й інші заходи (зокрема, план призову, який мав розпочатися восени), спрямовані на формування регулярної армії. Крім того, Центральна Рада прагнула розв'язати питання, пов'язані із соціальним захистом військовослужбовців. Так, 16 квітня Гене­ральне Писарство надіслало Центральній Раді законопроект про допомогу сім'ям військовополонених.

Та було вже пізно. Однак не варто причини загибелі Центра­льної Ради шукати лише в її прорахунках на військовій справі — вони тільки поповнили низку фатальних помилок, що їх допустила Центральна Рада за свою недовгу історію.

Останні дні Центральної Ради і повчальні уроки. 4 грудня Цен­тральна Рада отримала ультиматум Раднаркому за підписами Леніна і Троцького. Обвинувачення з боку радянського уряду зводилось до того, що відкликаючи в односторонньому порядку українізовані війська. Центральна Рада дезорганізує фронт, крім того, роззброює радянські сили в Україні й відмовляється пропустити війська проти Каледіна. А через два дні на засіданні Всеукраїнського з'їзду Рад М.Грушевський заявив, що в Україну вже вступила війська Радна­ркому.

У відповіді на ультиматум (її підписали В.Винниченко й С.Пе­тлюра) Раднарком обвинувачувався у грубому замаху на "право самовизначення України шляхом нав'язування їй своїх форм полі­тичного устрою". М.Грушевський заявив, що "народні комісари" не мають права втручатися в українські справи, а у прийнятій на Всеукраїнському з'їзді Рад резолюції ультиматум визначався як "агресивний крок проти Української Центральної Ради". Нарешті, В.Винниченко і М.Порш в розмові по прямому дроту з українською делегацією, яка перебувала в Петрограді для участі в селянському з'їзді, підкреслили, що основою для переговорів між Центральною Радою й Раднаркомом може бути визнання УНР й заява народних комісарів про повне невтручання у її внутрішні справи. Більшовики ж, навпаки, незважаючи на численні декларації про "самовизна­чення націй аж до відділення", не переводили своїх відносин з Україною в площину міжнародного права.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4 


Подібні реферати:

Петро Дорошенко - найтрагічніший гетьман України

Петро Дорошенко народився 1627 року в Чигирині в родині козака. Двадцяти двох літ він — козак гетьманської сотні. За видатні здібності Хмельницький надає йому чина «арматного писаря», посилає з важливими дорученнями. 1650 року Дорошенко разом із трьома іншими ватажками ходив із військом до Молдавії, а наприкінці цього ж року вів переговори з польським сеймом. І от 26-літпій козак очолює Прилуцький полк, яким орудує шість років. Після смерті Богдана він серед тієї старшини, що до останньої хвилини підтримує політику Івана ...

Мазепа Іван Степанович

Мазепа народився в Мазепинцях, на шляхетськім хуторі Київщини, неподалік Білої Церкви. Майбутній гетьман народився в маєтку його батьків. Рік його народження залишається нез’ясованим. Деякі дані вказують на 1629 р., інші – на 1644-й, приблизно 1632 – 1639 рр Іван Мазепа походив з дворянської родини, що здавна поселилася на Правобережній Україні. Його батько Адам-Степан Мазепа - Колединський займав велику посаду в окрузі Білої Церкви. Його мати теж походила із знаменитого українського роду Московських. ...

Західно-українські землі в складі Польщі (1921-1931 рр.)

Хоча Польща перемогла у воєнному конфлікті в Східній Галичині у 1919 р., з точки зору міжнародного права і держав Антанти її влада над західними українцями лишалася спірною. З огляду на формальне зобов'язання дотримуватися принципу самовизначення націй, Антанта не могла ігнорувати протести західних українців проти нав'язування їм польського правління. Тому до 1923 р. західні держави, насамперед Англія й Франція, продовжували обговорювати питання про статус Східної Галичини. Проте вони тимчасово погодилися на те, щоб ...