Search:

Причини та наслідки агресії більшовицької Росії. УНР в кінці 1917 – початок 1918 рр

Постає закономірне запитання: чому перед такою загрозою, а тим більше після вітальних телеграм Центральній Раді, після бага­тотисячних маніфестацій на її підтримку, після широкомовних й цілком обгрунтованих заяв, що український рух підтримують міль­йони багнетів, чому все ж таки Центральна Рада не змогла протис­тояти більшовицькому наступу, а в творах В.Винниченка з'явилися такі сумні рядки: "Я під той час уже не вірив у особисту прихиль­ність народу до Центральної Ради".

Відповідь на це питання лежить у площині двох факторів — зовнішнього й внутрішнього.

Насамперед, це характерна для української історії проблема політичної орієнтації. Лідери Центральної Ради, зазначив В.Винни­ченко в своєму "Заповіті борцям", опинилися перед вибором: де шукати допомоги проти ворога нашого національного визволення (Росії)? Думка щодо цього не була однозначною: одна частина стояла за те, щоб шукати її в народі, йдучі назустріч вічним соціально-еко­номічним прагненням його, щоб із гасла "Вільна Україна" зробити гасло "Вільна Україна без холопа і пана", щоб з'єднати всі прагнення в одне, щоб однобічне визволення розвинути у всебічне. Інша части­на Центральної Ради не знайшла в собі ні сили, ні мужності, ні бажання прийняти це гасло, вона переважною більшістю голосів висловилась "за орієнтацію на зовнішні сили, за кликання на поміч проти більшовицької навали німецького війська".

По закінченні переговорів у Брест-Литовську 9 лютого за новим стилем члени української делегації звернулися із закликом до німецького народу з такими словами: "У цій тяжкій боротьбі за наше існування ми шукаємо помочі". Між УНР і Німеччиною та її союзниками був підписаний мирний договір. 2 березня українські й німецькі війська вступили до Києва. Центральна Рада повернула­ся, але якою ціною?

Пояснюючи причину приходу на Україну німецької армії та її статус, М.Грушевський наголосив, що вона "залишатиметься рівно стільки, скільки це буде потрібно для визволення України".

У житті — не так сталося, як гадалося. Центральні і місцеві органи УНР потонули у нескінченних заявах і скаргах на безчинс­тва гостей, які почували себе не "приятелями", а повноправними хазяями. Інакше не можна розцінити, наприклад, накази головно­командуючого німецькими військами генерал-фельдмаршала фон Ейхгорна про впровадження на Україні законів воєнного часу, смертної кари, німецьких польових судів й німецького судочинства.

Результати такої "дружби" показали себе дуже швидко. "Буду­чи в гущі народу, — писав В.Винниченко, — я на свої очі бачив, що дала нашій нації "орієнтація на зовнішні сили".

Що ж стосується внутрішнього фактора, то тут спостерігається універсальна закономірність, якою є вічна прірва між задумом і його втіленням у життя, що виявилася у спробах Центральної Ради реалізувати намічену соціально-економічну програму. Українські лідери добре усвідомлювали вирішальне значення соціально-еконо­мічних перетворень. Та цей далекоглядний висновок лишився тіль­ки політичним заповітом. Так само фатальну роль відіграла й нездатність Центральної Ради налагодити ефективний державний механізм.

Однак була ще одна причина. Ще на початку діяльності Цент­ральної Ради М.Грушевський запропонував визнати "всякі прояви українського шовінізму, виключності, нетолеранції супроти інших народностей національним злочинством". Він щиро прагнув на­ціонального миру й злагоди, однак, зіткнувшись з цілком злободен­ною дилемою — пріоритет прав нації чи прав людини, все ж таки обирає перше. 1 це породило низку труднощів.

У житті, таким чином, все виявилося набагато складнішим, а ідилічні картини міжнаціональних взаємин не мали шансів у тоді­шньому розколотому суспільстві. На жаль, М.Грушевський та його соратники не змогли знайти оптимального рішення, і це, врешті-решт, визначило їхню долю.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4 


Подібні реферати:

Агресія більшовицького Раднаркому проти Української Народної Республіки

Початок Українсько-Більшовицької війни. Одразу ж після проголошення УНР більшовики розробили план усунення ЦР з державно-політичного життя. Задля цього 17 грудня 1917 р. вони скликали Всеукраїнський з’їзд Рад. Однак більшість із 2000 делегатів підтримала Центральну Раду. Керівництво з’їздом взяла на себе есери, обравши його головою Михайла Грушевського. Тоді члени РСДРП на чолі з Володимиром Затонським (124 особи від 49 рад) переїхали до Харкова, об’єднались ЇЇЇ з’їзду Рад Донецького та Криворізького басейнів і провели ...

Іван Підкова

Іван Підкова (?- 16.06.1578, Львів) - козацький отаман і господар Молдавії. За підписом під єдиним збереженим у польському альбомі початку XVII ст. портретом Підкови, він "був таким сильним, що не лише ламав підкови, а й таляри, а коли увіткнув таляр у дерев'яну стіну, то його треба було вирубувати. Узявши за заднє колесо, він зупинив повіз, запряжений шестериком коней. Дишель ламав об коліно. Узявши зубами бочівку меду, перекинув її через голову. Узявши в руки волячий ріг, пробив ним ворота". У 1577р. разом з ...

Конституційні акти ЗУНР

18 жовтня 1918 p. українська парламентарна репрезентація скликала у Львові збори всіх українських послів австрійського парламенту, галицького і буковинського сеймів, пре­дставників політичних партій, духівництва та студентства Галичини та Буковини. Збори обрали Українську Національну Раду як полі­тичного представника українського народу в Австро-Угорщині, її головою (президентом) став Є.Петрушевич. Українська Національна Рада постановила взяти долю народу в свої руки. В її рішенні було записано: І) всі українські землі під ...