Search:

Становлення неокласичної традиції. Кембріджська школа

Важливим чинником організації та ефективного управління еко­номікою, за Маршаллом, є людський капітал. Маршалл дотримував­ся думки, що здібності людини є так само важливі, як засоби вироб­ництва, як і будь-який інший вид капіталу. Визнання освіти, фахової підготовки, навичок та здібностей капіталом дало йому змогу по-іншому трактувати рікардіанську динаміку капіталу, що базувалася на неухильному спаданні граничної продуктивності капіталу. Кін­цевий результат, на думку Маршалла, залежить від способу застосу­вання знань. Якщо капітал потрапить до рук обдарованих людей, то вони примножать його , якщо ні — вони його знищать.

Отже, Маршалл диференційовано підходив до аналізу динаміки капіталу. Спадання граничної продуктивності капіталу він зв'язував із його уречевленою формою і стверджував, що ця тенденція спо­стерігається в тих галузях і видах виробництва, де природні фактори відіграють велику роль. У технологічно складних галузях обробної промисловості, в яких значну роль відіграє людина, діє закон зрос­тання віддачі капіталу.

Цей принцип, зокрема, визначає різницю між великим і малим бізнесом. Малі підприємці домагаються економії за рахунок набли­ження їхнього виробництва до ринку, невеликого бухгалтерського штату, заміни праці найманих робітників власною. Великі підприє­мці, у свою чергу, мають переваги завдяки масштабам виробництва, спеціалізації праці тощо. У цілому, робить висновок Маршалл, ці взаємні переваги майже врівноважуються.

Аналогічний підхід застосовується і щодо використання знань (інновацій). Головна функція підприємницької діяльності, підкрес­лював Маршалл, — полегшити вільне здійснення великого принци­пу заміщення.

Внесок А. Маршалла у розвиток економічної теорії справді важ­ко переоцінити. Його книга «Принципи політичної економії» є од­ним з найвизначніших творів з економічної теорії за останні сто ро­ків, і її справедливо вважають класичною.

Артур Пігу (1877—1959) — представник кембріджської еконо­мічної школи, один з послідовників та учнів А. Маршалла. А. Пі­гу — автор концепції економіки добробуту. Його концепція розгля­дає соціальний добробут як суму добробуту окремих індивідів. Основою соціального добробуту є економічний добробут, що трак­тується як кількість задоволення, котре можна виразити в грошово­му еквіваленті. Розвиваючи свою ідею, Пігу стверджував, що «еко­номічні» причини діють на економічний добробут будь-якої країни не прямо, а через створення й використання об'єктивного додатко­вого економічного добробуту, що його економісти називають національним доходом. Національний дохід, так само як економічний добробут, є частиною загального добробуту, що прямо чи опосеред­ковано зв'язується з грошовим вираженням, є тією частиною об'єк­тивного доходу, що вимірюється грошима.

У книжці «Економічна теорія добробуту» (1924) Пігу розвинув принцип «найбільшого блага для найбільшої кількості людей». Найвищого рівня добробуту можна досягти більш рівномірним роз­поділом доходів, хоча це може негативно вплинути на нагрома­дження капіталу й виробничу енергію.

Виходячи з принципу спадної корисності (який поширюється й на динаміку доходу), що за ним сума задоволення потреб бідних верств населення зростає швидше, ніж зменшується сума задово­лення багатих, Пігу запропонував ідею перерозподілення доходів через активну податкову політику держави. Він обгрунтував необ­хідність прогресивної системи податків, яка передбачає збільшення ставки оподаткування пропорційно зростанню доходу, а також за­провадження значного податку на спадщину. Він проаналізував форми державного втручання в економіку: пряму та опосередкова­ну. Перша передбачає державний контроль над цінами та обсягами випуску продукції, друга — використання податків і субсидій як ін­струментів регулювання економіки. Пігу вважав, що за умов вільної конкуренції достатньо опосередкованих методів, а з посиленням по­зицій монополій в економічному житті виникає необхідність прямо­го втручання держави.

Значну увагу він приділяв проблемі зайнятості населення, яку зв'язував з рівнем заробітної плати і реальним попитом на працю. Якщо номінальна зарплата скорочується повільніше, ніж падають ціни, то зростає реальна зарплата, що веде до збільшення сукупного попиту й випуску продукції. Унаслідок цього зростає зайнятість або, як визначає Пігу, національний дохід — загальний обсяг товарів та послуг, що виготовляються в суспільстві протягом року, тобто та частка матеріального доходу суспільства, яка може бути виражена в грошах, — товари та послуги для кінцевого споживання.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Подібні реферати:

Господарство феодальної Франції, Англії, Київської Русі

Франція Францією часто називають класичною країною феодалізму. Це стосується не лише економіки, а й її державного устрою. Саме тут набула закінченого виразу притаманна феодальній системі ієрархія у вигляді васалітету, економічний зміст якого полягає у перерозподілі феодальної ренти між пануючими верствами населення. Очолював державу король, королівськими васалами були найбільші феодали – герцоги, графи, їх васалами, у свою чергу, вважалися середні та дрібні феодали – лицарі. Васали підпорядковувалися лише своєму сюзерену, ...

Неоінституціоналізм

Після другої світової війни відбулось відродження інституціона­лізму на дещо інших засадах. Якщо неокласики і кейнсіанці спере­чались щодо межі втручання держави в економіку, то інституціона­лісти знайшли нові об'єкти дослідження: місце і роль в економіч­ному житті НТР, інформації, влади, політики та ін. Соціальний (індустріально-технологічний) інституціоналізм. Джон Кеннет Гелбрейт (1909 p. нар.) — уродженець Канади, перший науковий ступінь здобув у Торонтському університеті, але більша частина його професорської і ...

Бусідо, як засновник економіки Японії

План Вступ 1. Період розвинутого феодалізму – період становлення самураїв, як класової величини 2. Основні риси філософії буси до, лягли в основу свідомості сучасності Вступ Бусидо – це кодекс поведінки самураїв у Японії в середні віки, в основі якого лежавши бойовий дух воїнів та презирливе ставлення до робочого населення. Обов'язково передбачалось самогубство в разі нешанобливого ставлення до честі самурая. Самураями у феодальній Японії були світські феодали, починаючи від крупних властителів і ...