Search:

Планети-гіганти

Реферати » Астрономія, авіація, космонавтика » Планети-гіганти

1. Особливості планет-гігантів. З чотирьох гігантських пла­нет найкраще вивчено Юпітер — найбільшу планету цієї групи і найближчу з них до нас і Сонця. Вісь обертання Юпітера майже перпендикулярна до площини його орбіти, тому сезонних змін умов освітлення на ньому немає.

У всіх планет-гігантів обертання навколо осі досить швидке, а густина мала. Внаслідок цього вони значно стиснуті.

Усі планети-гіганти оточені потужними, великих розмірів атмосферами. І ми бачимо тільки, що в них плавають хмари, які внаслідок швидкого обертання витягнулися паралельними ек­ватору смугами.

Смуги хмар видно на Юпітері навіть у слабкий телескоп (див. форзац). Юпітер обертається зонами — чим ближче до полюсів, тим повільніше. На екваторі період обертання 9 год 50 хв, а на середніх широтах на кілька хвилин триваліший. Аналогічно обертаються й інші планети-гіганти.

Оскільки планети-гіганти дуже віддалені від Сонця, їх тем­пература (принаймні над їхніми хмарами) дуже низька: на Юпітері —145 °С, на Сатурні —180 °С, на Урані й Нептуні ще нижча.

Атмосфери планет-гігантів містять переважно молекулярний водень, а також метан СН4 і, мабуть, багато гелію, а в атмосфері Юпітера і Сатурна виявлено ще й аміак NН3. Відсутність смуг NН3 у спектрах більш віддалених планет пояснюється тим, що він там вимерз. При низькій температурі аміак конденсується, і з нього, очевидно, складаються видимі хмари Юпітера.

Інтенсивні рухи, що охоплюють хмарний і сусідні з ним шари атмосфери, мають стійкий характер. Зокрема, таким стійким ат­мосферним «вихором» є знаменита Червона пляма, яку спосте­рігають на Юпітері вже понад 300 років.

Вивчення процесів, що відбуваються в атмосферах різних планет, допомагає земній метеорології і кліматології.

Теоретично побудовано моделі масивних планет, які скла­даються з водню й гелію. Розрахунки моделі внутрішньої будови Юпітера показують, що в міру наближення до центра водень має послідовно проходити газоподібну, газорідку і рідку фази. У центрі планети, де температура може досягати кількох тисяч кельвінів, міститься рідке ядро, що складається з металів, си­лікатів і водню в металічній фазі, яка настає при тиску порядку 1011 Па (1 млн. атмосфер). У 1975 р. металічну фазу водню вдалося експериментальне дістати на Землі, що підтверджує правильність теоретичних розрахунків внутрішньої будови Юпі­тера та інших планет-гігантів.

Завдяки магнітному полю Юпітер має пояси радіації, подіб­ні до земних, але значно більші від них. Його магнітосфера простягається на мільйони кілометрів, охоплюючи чотири най­більших супутники. Юпітер — джерело радіовипромінювання. Космічні апарати зареєстрували на ньому могутні спалахи блиска­вок.

З інших даних про планети варто згадати особливість осьового обертання Урана, що, як і у Венери, відбувається в напрямі, про­тилежному тому, в якому обертаються всі інші планети. Крім того, він обертається ніби лежачи на боці, тому протягом року значно змінюються умови освітлення поверхні планети.

Найвіддаленіший Плутон, не є планетою-гігантом. Це дуже невелика і майже не вивчена холодна планета, рік на якій три­ває близько 250 земних років.

2. Супутники і кільця планет. У Меркурія і Венери супутни­ків немає. Земля має один природний супутник — Місяць. Він менший від Землі за діаметром лише в 4 рази. У Плутона виявлено єдиний супутник — Харон, який за розмірами вдвічі менший від самої планети. У Марса — два супутники — Фобос і.Деймос (мал. 53). В інших планет супутників багато, але вони незмірно менші від своїх планет. Майже кожний космічний апарат, що пролітає поблизу планет-гігантів, виявляє в них невідомі ра­ніше супутники невеликого розміру. Так, в Урана останнім часом відкрито ще 8 супутників.

За таблицею  (див. додаток VI)  знайдіть планети, які мають найбільше супутників.

Найбільші супутники — Титан (супутник Сатурна) і Ганімед (третій супутник Юпітера). Вони в 1,5 раза більші від Місяця за діаметром і трохи.більші від Меркурія. Титан — єдиний су­путник з потужною атмосферою, як здебільшого складається з азоту.

Перейти на сторінку номер:
 1  2 


Подібні реферати:

Визначення відстаней і розмірів тіл у Сонячній системі

І. Визначення відстаней. Середню відстань усіх планет від Сонця в астрономічних одиницях можна обчислити, використо­вуючи третій закон Кеплера. Визначивши середню відстань Землі від Сонця (тобто значення 1 а. о.) в кілометрах, можна знайти в цих одиницях відстані до всіх планет Сонячної системи. З 40-х років нашого століття радіотехніка дала змогу визна­чати відстані до небесних тіл за допомогою радіолокації, про яку ви знаєте з курсу фізики. Радянські та американські вчені уточнили за допомогою радіолокації відстані до ...

Меркурій

Діаметр 4878 км. Маса 3,28*1023 кг. Щільність 5500 кгм3. Період обертання 58,7 доби. Середня відстань від Сонця 0,39 а.е. Період звертання 88доби. Ексценрисітет орбіти 0,21. Нахил орбіти 7 градусів. Меркурій – найближча до Сонця планета і найменша з „великих” планет; її діаметр становить близько 0,4 діаметра Землі, маса приблизно в 20 раз менша від земної маси, густина приблизно 5 г/см3. Зоряна доба, тобто період обертання навколо осі відносно зір, становить 58,65 нашої доби. Середня відстань Меркурія від Сонця становить ...

Астрономія в стародавності

Астрономія в стародавності. Важко точно сказати, коли саме зародилася астрономія: до нас майже не дійшли зведення, що відносяться до доісторичних часів. У ту віддалену епоху, коли люди були зовсім неспроможні перед природою, виникла віра в могутні сили, що ніби-то створили світ і керують їм, протягом багатьох століть обожнювався Місяць, Сонце, планети. Про це ми довідаємося з міфів усіх народів світу. Перші представлення про світобудову були дуже наївними, вони тісно перепліталися з релігійними віруваннями, в основу яких ...