Search:

Традиції народної матеріальної культури

Майже повсюдно в Україні побутувало в основному три типи борщів: червоний, зелений і холодний, кожний із яких поділявся ще й на різновиди. Основним компонентом борщів будь-яких типів і варіантів була капуста та буряк, а починаючи з XVIII ст. — картопля. На півдні України було прийнято додавати у борщ квасолю, на Полтавщині — розтерте пшоно, в Карпатах — боби. Борщ обов'язково заправляли буряковим квасом, сироваткою або сметаною: квас розбавляли водою, кришили буряк, картоплю, капусту, моркву, квасолю, додаючи товченого сала з цибулею або олії, трохи м'яса, а під час посту — сушену рибу. Навесні віддавали перевагу зеленому та холодному борщам, виготовленим із щавлю, кропиви, лободи, кропу, петрушки, заправлених сметаною, яйцями, цибулею тощо.

Борщ, а також інші взірці української кулінарії: галушки, вареники, горілка були символами етнічної культури не лише завдяки своїй оригінальності, а й через те, що вплетені були в обрядову культуру — і, отже, недаремно всі вони виступали насамперед компонентом святкової їжі. Показником 'їхньої символічності слугувала зональна та регіональна розмаїтість страв-маркерів.

Адже відомо, що етнічна культура виявляється саме через багатство зональних її варіантів, а найбільші спалахи розвитку зональних варіантів нерідко набувають інтеретнічної значущості, тобто визнання їх людьми різних національностей за елементи своєї культури. Так сталося, до речі, і з борщем, котрий став елементом інтернаціональної культури, визнаний і білорусами, і росіянами (вони включили до своєї кулінарії «борщ російський»), і іншими народами.

Проте зональні етнічні компоненти культури, включаючись у інтеретнічну культуру, не втрачають етнічної та національної символіки, оскільки вона формується глибинними структуро-утворювальними традиційними засобами, що грунтуються на престижно-ритуальній, суто етнічній основі. Більше того, в силу існування такої основи відбувається адаптація багатьох компонентів інтернаціональної культури: вони маркіруються під етнічно-зональні варіанти.

Отже, процес формування етнічності й інтеретнічності — обопільний, фундаментальний і постійний: він відбуватиметься доти, поки існує сама культура, в тому числі етнічна. Кращі зразки етнічної культури, підіймаючись на глобальний рівень культурних досягнень, сприйматимуться різними етносами як свої, і водночас найбільш розвинені компоненти інтеретнічної культури маркіруватимуться під етнічні, зональні варіанти.

Етнічна основа кулінарії посилювалася через її органічне вплетення в обрядово-ритуальну канву та в соціонормативну систему. Остання пов'язана з нормами регламентації прийому їжі, її розподілом між членами родини та порядком частування. Найретельніша регламентація харчування визначалася давніми традиціями та конфесійними обмеженнями — постуванням: українці постили у Великий піст, а також Петрівський, Спасівський, Пилипівський пости й навіть щосереди та щоп'ятниці у м'ясоїд.

Натомість у святкові дні страву намагалися приготувати, щоб столи ломилися від блюд, тим більше, що їх кількість нерідко визначалася обрядовою регламентацією. Ось один із прикладів трапези українців. Насамперед закушують пісними пирогами, випивають по чарці горілки, потім подають вчорашні капусту і горох. Упоравшись з пісною їжею, приступають до скоромного: подають пироги із свининою й шкварками, обмішаними гречаною мукою, і розігріту ковбасу, далі — капусту із свининою. Спочатку їдять лише капусту, м'ясо подають окремо на дерев'яній тарілці. Господар сам розрізає м'ясо, присолює, перший шматок бере собі, а за ним беруть інші, по старшинству. Після капусти подають локшину, причому знов-таки спочатку їдять локшину, а потім гусятину, котру теж розрізає глава родини. По закінченні на столі з'являється кутя з медом або маком і, нарешті, узвар.

В українській етнічності страви, їжа, кулінарія як компоненти матеріальної народної культури виходили за межі матеріального світу, вплітаючись у канву культури взаємин між людьми та їхньої духовності; вони нерідко ставали ядром, довкола якого визрівали певні традиції. Одна з них, безпосередньо пов'язана з їжею та стравами, — це хлібосольство й гостинність, вміння майстерно приготувати страви, вправно їх подати та вміння щедро прийняти гостей.

Хліб, частування і хлібосольство включаються у великий пласт аграрної культури, особливо притаманної українцям, її першоосновою була господарська культура, визначена для XVII—XIX ст. як традиційне рільництво. Воно являло собою цілу низку атрибутивних елементів: культ землі, магію слова та магію предметну, насамперед знарядь праці — все те, що становило світоглядну систему і разом з тим — важливий компонент традиційної культури взагалі.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 


Подібні реферати:

Культура Індії у 16-17ст

Індія зробила дуже важливий внесок у розвиток багатьох наук. Особливо математики, медицини, астрономії. Вже у 16 столітті у Делі та багатьох інших містах існували обсерваторії (лабораторії для систематичних астрономічних спостережень). Індійським математикам світ зобов’язаний поняттям <0> (нуль) і десятковою системою написання цифр. Саме ця система була перенесена арабами в Європу. Чререз це ми називаємо їх <арабськими цифрами>. Арифметика і алгебра були дуже розвиненими, так як вони були закладені ще у ...

Трипільська культура

План: Вступ 3 Те, що потрібно знати про трипільську культуру 4 Відкриття та дослідження трипільської культури 4 Проблема походження трипільської культури 4 Періодизація трипільської культури 5 Як зникла трипільська культура 5 Житла 6 Господарство 6 Землеробство 6 Скотарство 7 Полювання 7 Збиральництво 8 Прядіння та ткацтво 8 Кераміка 8 Духовна культура та уявлення трипільців 9 Статуетки та зображення 9 Первісні уявлення трипільців 9 Поховання 10 Чи були трипільці пращурами слов’ян ...

Естетичне виховання

Естетичне виховання - це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення притаманна людині. Однак ця здатність вимагає свідомого, цілеспрямова­ного, планомірного і систематичного розвитку. Основою, на якій здійснюється естетичне виховання е певний рівень художньо-естетичної культури особистості, її здатності до естетичного освоєння дійсності. Цей рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, ...