Search:

Традиції народної матеріальної культури

Нарешті, в межах відкритого українського типу двору сформувався ще один різновид забудови — замкнений. Він як певною мірою споруда оборонного характеру побутував їебільшого на етнічному кордоні українського етносу, нібито слугуючи символом його захисту: в Карпатах, де мав назву гражда, або хата у брамах, у правобережному Поліссі — окружний двір, або підварок, у південних районах України — зимівник. Символічно й те, що забудови-фортеці найбільшого поширення здобувають саме у XVII—XVIII ст., тобто в період формування української нації. Адже у той період вони виступали в ролі маркеру, що визначав оригінальність етнічної культури українців і водночас її відмінність від культури інших народів. Усвідомлення ж своєї неповторності, як трактує етнологічна наука, є однією з головних ознак націогенезу та генези національної культури.

Її своєрідність виявлялася також і в характері розміщення хати на подвір'ї. До речі, порядок розташування оселі на садибі зумовлюється не тільки виробничою спрямованістю господарства і не лише особливостями ландшафту чи соціального характеру. Вся система розміщення хати та господарських споруд на українському подвір'ї підкреслювала незалежність, розважливість та грунтовність його господарів, їх певний індивідуалізм увиразнювався наявністю паркану, тину або муру, яким позначали обійстя. Проте висота огорожі була такою, аби можна було спілкуватися із сусідами, опосередковано засвідчуючи товариськість та приязність.

Риси незалежності в етнічному образі українців особливо рельєфно виявлялись у вільній забудові двору та в способі розміщення житла стосовно вулиці. Щодо типового порядку забудови, то він серед українців реалізовувався у такий спосіб: господарські споруди, як правило, розташовувалися по периметру двору, огородженого парканом, вільно, не торкаючись один одного. Ближче до вулиці, в передній частині двору, з переважною орієнтацією вікон на сонце ставили будинок (хату), поблизу нього — «чисті» господарські споруди: комору, повітки, возовні. З другого боку двору за коморою будували льох, погріб, а в глибині двору — споруди для живності: стайні, хлів, повітки, конюшні, кошари, загороди, саж. За господарськими спорудами розміщували город, а далі — леваду з обов'язковою посадкою верби чи акації. На межі городу і левади влаштовували гумно та приміщення для молотьби і зберігання хліба — клуні, половники.

Традиційна плетена клуня. Південь України.

Етнічної особливості, співзвучної етнопсихологічному складу українців, набував і порядок розміщення житла стосовно вулиці. Наприкінці XVIII ст. склалося два варіанти розташування хати: наближене і глибоке, але в обох випадках — віддалене від вулиці. Українська хата, як правило, розміщувалася в глибині садиби, обрамлялася садком, на відміну від усталених традицій багатьох інших народів, відповідно до яких житловий будинок розташовувався у безпосередній близькості до вулиці або трохи відокремлювався від неї невеличким палісадником.

Українська хата пройшла тривалий і складний шлях розвитку, виявивши глибинну спільність з житлом східнослов'янських, а частково і західнослов'янських народів, коріння якої сягає будівельної традиції як докиївської доби, так і періоду Київської Русі. Проте лише у XVII—XVIII ст. вона набула етнічної виразності, ставши найяскравішим символом української народної культури та ознакою духовності української нації. Образ «білої хати», що стоїть у садочку, квітами повита, неначе дівчина, за висловом Т. Г. Шевченка, став свого роду візитною карткою України, бо втілює не просто довершений зразок народної архітектури, а й цілу систему естетичних засад, народної творчості, навіть образ світоглядних уявлень та людських стосунків. «Біла, з теплою солом'яною стріхою, порослою зеленим оксамитовим мохом, — писав Олександр Довженко, — архітектурна праматір пристановища людського. Незамкнена, повсякчас відкрита для всіх, без стуку в двері, без «можна?» і без «увійдіть», житло просте, як добре слово, й законне, немовби створили його не людські руки, а сама природа, немовби зросло воно, як плід, серед зелені і квітів».

Саме такий образ житла здобув назву «української хати», хоча генетично він пов'язаний тільки з окремим регіоном України — Середньою Наддніпрянщиною й Полтавщиною. Але оскільки саме тут, на Гетьманщині й Запорізькій Січі, зароджувалися націогенетичні процеси, формувалася національна культура, багато з явищ цієї культури сприймалося як національні символи. І це при тому, що українське житло не було одноманітним: воно виявлялося в кількох варіантах.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 


Подібні реферати:

Ужвій Наталія - укр. актриса

Народилася Наталія Михайлівна Ужвій 22 серпня 1898 року в містечку Любомлі на Волині, в селянській сім’ї. Згодом життєві обставини змусили батька майбутньої актриси шукати робітничого щастя на Привіслянській залізниці. До 1912 року сім’я Ужвій жила в робітничому селищі Брудно, поблизу Варшави. Там минали дитячі роки Наталі, там вона отримала початкову освіту — спершу в залізничному, а потім у міському дворянському училищі. Та дівчинці не вдалося далі продовжити навчання через матеріальну скруту в сім’ї. Наталя влаштовується ...

Загальний огляд напрямків розвитку культури у другій половині ХХ ст

Культура ХХ ст. – одне з найскладніших явищ в історії світової культури. По-перше, це пояснюється великою кількістю соціальних потрясінь, страшних світових війн, революцій, які витиснули духовні цінності на периферію людської свідомості і дали поштовх розвитку примітивних націонал-шовіністських ідей, посилення культу тотального руйнування старого. По друге, відбуваються суттєві зміни в галузі економіки та засобів виробництва. Поглиблюється індустріалізація, руйнується традиційний сільський устрій життя. Маси людей ...

Зародження писемності в Україні

План ПЕРШІ ЕТАПИ ЗАРОДЖЕННЯ ПИСЕМНОСТІ УКРАЇНСЬКА МОВА В КИЇВСЬКІЙ РУСІ ПЕРШІ СЛОВНИКИ ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 1. ПЕРШІ ЕТАПИ ЗАРОДЖЕННЯ ПИСЕМНОСТІ Говорити про мову протоукраїнських племен можна лише гіпотетично. Адже писемних пам’яток, які дійшли до нас, ще не достатньо для повноцінного дослідження мови. Тому будь-які хронологічні віхи виникнення і первісного розвитку української, як і взагалі будь-якої іншої мови, встановити неможливо. Безперечно лише, що українська мова є однією з найдавніших індо-європейських мов. Про ...